“На вид прапору з усіх грудей понеслося грімке «Ще не вмерла»”, або спогади очевидця про вивішення українського стягу на Львівській Ратуші 1 листопада 1918 року.

0
409
Площа Ринок та ратуша у перші листопадові дні 1918 року
Площа Ринок та ратуша у перші листопадові дні 1918 року

У річницю Листопадового Зриву хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова із спогадами Миколи Пачовського про вивішення прапору на вежі Ратуші 1 листопада 1918 року.

Микола Пачовський – український військовик, Стрілець УСС, хорунжий війська ЗУНР (УГА), котрий в числі перших підняв прапор України над Ратушею Львова. Його опис подій, що відбувалися 31 жовтня-1 листопада 1918 року було надруковано у Ювілейному Збірнику “Наш Львів. 1252-1952” (Ню Йорк, 1953. Видавництво “Червона Калина”).

Публікацію подаємо оригінальною, з кінцевою приміткою до споминів редакції Збірника.

"Наш Львів. Ювілейний збірник 1252-1952"
“Наш Львів. Ювілейний збірник 1252-1952”

Микола Пачовський

Вивішення прапору (Опис очевидця)

Ранений важко в бою під Конюхами 1917 р. я попав у російський полон. До Галичини повернувся 1918 р. та був приміщений в таборі для повотців у Скнилові під Львові. Тиждень перед розпадом Австрії мене звільнили з табору, я дістав тримісячну відпустку і замешкав у батьків у Львові.

" Народна гостинниця " у Львові, фото до 1914 року
” Народна гостинниця ” у Львові, фото до 1914 року

Переодягнувшись у свій стрілецький «екстра мундир», що мені його батьки переховали, вийшов я до міста, де мене стрінув генерал Вітошинський (тзв. «дзядзьо», як ми його називали в Карпатах) і привів мене до Народної Гостинниці (мабуть кімната ч. 35) до Українського Військового Комітету. Окремого доручення я не дістав, тому що всі функції були вже розділені, та дістав наказ від сот. Вітовського бути вечором 31.ХІ. у Нар. Домі.

Зійшлися ми там около осьмої у вечір. Між приявними були різні військовики, старшини, підстаршини, здебільша з австрійських полків. Приказів очікували всі в великій залі. Візвані входили по черзі до бічної кімнати, де одержували від сот. Вітовського останні доручення.

“Вхід до “Народного Дому” при вул. Театральній. Там містилася українська військова команда і там містився військовий комітет перед захопленням влади у Львові. З військового погляду незручне місце для керування боями” – Степан Гайдучок. Восьмий зліва у військовому однострої Іван Боберський. Львів, листопад 1918 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
“Вхід до “Народного Дому” при вул. Театральній. Там містилася українська військова команда і там містився військовий комітет перед захопленням влади у Львові. З військового погляду незручне місце для керування боями” – Степан Гайдучок. Восьмий зліва у військовому однострої Іван Боберський. Львів, листопад 1918 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).

Десь по годині десятій скінчилася відправа і нас одинадцять залишилося з одним револьвером (сот. Вітовського) та одним крісом, як резерва. Насторожені очікували ми першої вістки з міста. Час волікся поволі, немов би зупинився у своєму бігу. Таке безділля у непевності, нервувало нас. Час-до-часу зазирали ми через вікна, що діється в місті. Та в місті було спокійно. Дощ перестав падати, на вулицях ні живої душі. А все таки ми переконались, що були сліджені поліцією. Тоді був ранений поліціянт біля склепу Бодека (він лежав на вулиці), потім уже його там не було, лиш десь коло третьої по півночі чути було шум та галас від вулиці Корняктів. Але на тому й скінчилось.

Дмитро Вітовський
Дмитро Вітовський

Десь зараз по тертій приїхало перше авто поліції із Казимирівської вулиці, а на ньому озброєні наші старі поліціяенти, що привезли амуніцію та зброю. У нас піднявся боєвий дух на сто відсотків. Небавом прийшла стежа з маґістрату, зголошуючи його обсаду (мабуть з 35 п.п.) з вул. Куркової. Тепер прийшла і черга на нас, досі безбройної резерви. Сот. Вітвоський наказав нам вивісити український прапор на ратушевій вежі. Приказ дістали: Микола Коник, Лев Ґец, Русин (студент прав, що згинув 3-го листопада під Народним Домом, убитий припадково учнем 7-ої реальної підчас стрілянини до пожежної сторожі, з якою їхали польські вояки вулицею Кароля Людвика до Головної пошти), я та ще хтось, якого прізвища не памятаю, може був це і вістун УСС Паньківський. Наскільки собі пригадую , то я, і Коник, були в мундирах, інші в цивільних одягах. Довго ми блукали по Ринку, заки роздобули прапор. Ніде не можна було добудитись сторожа. Кожний спав як забитий. Врешті після довгого штурмування до Народної Торговлі сторож вийшов і від нього ми дістали великий жовто-блакитний прапор, що його вивішувано підчас різних національних свят.

Кили прийшли ми з цим прапором до ратуша, був уже білий день. В ратуші застали ми відділ стрільців, а в брамі два скоростріли. На вид прапору з усіх грудей понеслося грімке «Ще не вмерла». З прапором пішли ми на вежу. Та тут очікувала нас несподіванка: вежа була замкнена. Відшукавши в одній з канцелярій телефон, ми получилися з вежею, але сторожа на ній відповіла, що вона не може нікому відчинити входових дверей, і відчинить їх тільки на приказ Пожежної Сторожі зі Стрілецької площі.

Українські позиції біля входу до ратуші, листопад 1918 року
Українські позиції біля входу до ратуші, листопад 1918 року

Ми получилися з Пожежною Сторожею але там дістали відповідь, якоїсь телефоністки: «По руску нє розумєм». Мабуть вартові з вежі повідомили, що діється в ратуші. Не було іншої ради, як розбити залізні двері в грубезних мурах. В пивниці найшли ми молоти та почали ними валити в камяні одвірки. На відголос удару молотів збіг униз затривожений вартовий з вежі та відчинив двері. На вежі, крім вартового-пожежника були ще чотири австрійські вояки з «ляндштурми», які стягнули польський прапор, а ми вивісили наш. Була година 6. рано. На вид нашого прапору прохожі поляки заніміли, а першим протестом із їх боку, було залишення трамваєвих возів на Рику, які так і простояли цілий день.*)

Жовто-блакитний прапор над Львівською ратушею. Фото Сергія Гуменного
Жовто-блакитний прапор над Львівською ратушею. Фото Сергія Гуменного

*Досі подавано, що український прапор вивісив на вежі львівського ратуша 1 листопада вістун УСС Паньківський, а що він згинув під селом Вовчухами, то цей спомин Пачовського, теж Січового Стільця й учасника цих подій, поміщуємо як ще один причинок до історії Листопадового Зриву.

Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.