Ми могли б ніколи не побачити шедеври Йоанна Ґеорґа Пінзеля, якби свого часу директор Львівської галереї мистецтв так завзято не шукав ці скульптури, не вивчав їх і не розповідав світові про унікального митця.
Борис Возницький – Герой України, академік Академії мистецтв України – присвятив життя створенню музеїв, відновленню та реставрації замків. Збирав твори мистецтва, які могли б бути втраченими назавжди. Саме завдяки Борису Возницькому ми не лише знаємо про твори Йоанна Ґеорґа Пінзеля, а й можемо їх побачити. Його роботи український музейник рятував у селах західних областей України. Він шукав і знаходив скульптури Пінзеля на цвинтарях, складах, а також буквально вихоплював їх із дрів на багаття. На щастя, Борис Возницький зміг врятувати, зібрати та зберегти для нащадків скульптури Сьогодні ж мистецтво Йоанна Ґеорґа Пінзеля, таємничого майстра, чиє ім’я тепер набуло світової слави.
Старенька вантажівка й барокові скульптури
З 1962 по 2012 роки Борис Возницький був директором Львівської галереї мистецтв, у той час йому вдалося врятувати від знищення понад 20 000 пам’яток мистецтва. Кожну експедицію протягом майже 50 років своєї діяльності Возницький науково обґрунтовував і ретельно продумував. Часом привезені ним експонати докорінно змінювали погляд не тільки на творчість окремих митців, а й загалом на процес розвитку українського мистецтва.
У реставраційній майстерні при Львівській картинній галереї майстрам вдалося врятувати іконостас П’ятницької церкви у Львові, історичні батальні полотна Мартіно Альтамонте, ікону Львівської Богородиці XІV століття, ренесансні надгробки, дерев’яну скульптуру XV–XVІІІ століть, твори Пінзеля та інші шедеври.
Борис Возницький теж був реставратором пам’яток архітектури. Тут він виступав одночасно в кількох іпостасях: замовником і виконавцем робіт, археологом, дослідником і автором проєкту, керівником робіт. Він підняв з руїн Олеський замок, колиску польського короля Яна ІІІ Собеського, відтворив саму споруду та її інтер’єри, наповнив їх експонатами. Відродив замок у Золочеві, який з 1872 до 1954 років служив в’язницею. Саме Борис Возницький визначив вірогідне авторство низки творів, зокрема Йова Кондзелевіча, Йоанна Ґеорґа Пінзеля, Жоржа де Латура та інших митців.
Він вважав, що 1960–70-ті роки були найцікавішими роками його життя. Це був період експедицій, під час яких вдалося зібрати величезні колекції. Співробітники галереї на старенькій вантажівці, яку їм передав Львівський оперний театр, їздили Львівською, Тернопільською, Івано-Франківською областями, рятуючи твори мистецтва. Сховищем для знахідок був Бернардинський костел. У ньому мистецтвознавці складали, іноді навіть без інвентаризації, врятовані твори.
Музейники намагалися об’їхати всі храми, де збереглися ренесансні надгробки, готичні та барокові скульптури. Йшлося про надзвичайно важкі кам’яні скульптури. У Возницького не було жодного технічного обладнання, лише кілька помічників і примітивний транспорт.
Розгледів генія
Порятунок творів Йоанна Ґеорґа Пінзеля – справа життя Бориса Возницького. Українському музейнику вдалося врятувати роботи майстра і прославити його ім’я. До цього Пінзель не посідав якогось особливого місця в історії польського та українського мистецтва, його згадували лише побіжно. Заслуга Бориса Возницького полягає в тому, що, маючи дуже погані репродукції, які не давали повного уявлення про рівень майстерності Пінзеля, він зрозумів значущість цього непересічного майстра. Саме тому він розпочав масштабну акцію з порятунку його творів.
Бориса Возницького зацікавила «Львівська скульптурна школа». Цей термін дослідники ввели ще в 1930-х роках. Проаналізувавши тогочасні дослідження польських істориків мистецтва, зокрема Адама Бохнака, Тадеуша Маньковського та Збігнева Горгунга, Борис Возницький зробив такі висновки:
«Львівська скульптурна школа» об’єднує пам’ятки дерев’яної барокової пластики, створеної в усьому регіоні, центром якого у XVIІІ ст. було місто Львів. Усі ці пам’ятки мають певні спільні ідейно-стилістичні риси. Це сакральні твори, які створили з середини 1740-х років для культових споруд, переважно костелів, а іноді й для уніатських церков. Їх об’єднує глибока духовність образів, напруга відвертих почуттів та надзвичайно експресивна форма, яка втілюється завдяки декоративному та живописному трактуванню драпіровок з різкими заломами складок. Було зроблено припущення, що джерела Львівської пластики беруть початок з південних німецьких земель.
Пінзель був одним із представників львівської барокової пластики. Вперше його ім’я згадується у 1906-му році – як автора кам’яних фігур на фасаді Собору св. Юра у Львові. Згодом аналогами скульптури з фасаду цього собору назвали фігури з аттика ратуші у місті Бучач на Поділлі. З того часу виникали різні гіпотези з приводу походження майстра, його постаті та творчості.
Врятувати усіх святих
У селі Годовиця, що неподалік Львова, за проєктом архітектора Бернарда Меретина у 1758 році збудували Костел усіх святих. Пінзель створив головний вівтар для нього і – разом з учнями – амвон. Композиція вівтаря складалася з «Розп’яття» з фігурами ангелів під ним та розташованими нижче зображеннями Святої Марії та Святого Яна. Завершували композицію скульптурні групи «Самсон, що роздирає пащу лева» та «Жертвоприношення Авраама». Годовицькі скульптури вважаються найдосконалішими творами Майстра Пінзеля.
У 1961 році Борис Возницький разом із реставратором Петром Лінинським уперше приїхали до Годовиці. Тоді, з дозволу місцевої влади, із закритого костелу вони взяли на збереження до музею скульптурні групи. Наступного разу Возницький приїхав до Годовиці вже зі співробітниками галереї в середині 1960-х років. Двері костелу були відчинені, а в центрі сакральної будівлі було залишки багаття. Поряд лежала пошкоджена частина рельєфу з амвона, його другу частину знайшли в одному з кутів костелу. Того дня учасники експедиції зібрали з підлоги скульптури та фрагменти, зокрема і зображення Святої Марії та Святого Яна, які ще нещодавно прикрашали головний вівтар. Через декілька років у цьому костелі сталася пожежа, вогонь знищив склепіння та інтер’єр.
Ще одним храмом, де раніше були роботи Пінзеля, був костел у Монастириськах. Коли співробітники галереї туди потрапили, то замість барокових вівтарів побачили там … склад. Ані місцеві жителі, ані працівники того складу не змогли нічого сказати про зниклі твори. Проте Борис Возницький не втрачав надії та час від часу приїжджав до Монастириська, сподіваючись знайти сліди творів Пінзеля. У 1980-х роках Возницький побачив на місцевому цвинтарі фігуру Святої Анни роботи Пінзеля, закопану по пояс у землю, як надгробок до одного з поховань. Скульптуру пошкодили та майже позбавили поліхромії. Возницький на своєму мотоциклі привіз її до Львова.
А ось у костелі в місті Городенці Івано-Франківської області барокові скульптури розпилювали на дрова. Коли співробітники галереї приїхали до цього костелу, то побачили разючу картину. У центрі храму одна на одну скинули рештки дерев’яних скульптур. Під уламками лежала відбита голова зі скульптури Святої Єлизавети, яка була прикрасою головного вівтаря. Голівки та фрагменти янголів лежали на підлозі. Врятовані скульптури музейники завантажили у галерейну вантажівку, переклавши кожну з них гілками. У костелі Городенки з вісімнадцяти скульптур, які прикрашали колись п’ять вівтарів, учасникам експедиції вдалося зібрати тільки п’ять. Сам Возницький часто згадував цей епізод:
“Якби ми спізнились на місяць, то я впевнений, що й цього не вдалося б урятувати. Сьогодні дуже важко уявити втрату цих фрагментів, які мають таке величезне значення для пізнання творчості геніального скульптора”.
Чутки про те, що Борис Возницький збирає Пінзеля, поширювалися далеко за межі Львівської області. Так, у середині 1990-х років до нього звернулись із пропозицією придбати стару скульптуру. Борис Григорович не повірив своїм очам, коли побачив, що це фігура пророка Аарона роботи Пінзеля з вівтаря костелу в Монастириськах.
З експедиції в Сокальський район на початку 1980-х років співробітник галереї Ігор Мицько привіз «Розп’яття» XVIІІ сторіччя, яке знайшов на дзвіниці неподалік села Лопатин. Первісно скульптура була у парафіяльному костелі Лопатина, але в радянський час в костелі зробили склад, а скульптуру перевезли в церкву сусіднього села.
Загалом Львівська галерея мистецтв нараховує понад 40 врятованих експонатів, які вважаються творами Пінзеля. Музеєфікація робіт майстра, зосередження його спадщини в одному місці та її дослідження Борисом Возницьким, дали змогу провести ряд виставок, які привернули увагу до шедеврів скульптора. Хвиля зацікавленості творчістю майстра призвела до нових відкриттів. Польські дослідники Петро Красний та професор Ян Островський знайшли та опублікували архівні матеріали зі збережених церковних книг міста Бучач. Знайдені записи дали важливу інформацію: визначили Бучач як місце проживання скульптора, виявили взаємозв’язок скульптора з архітектором Бернардом Меретином та з фундацією Миколи Потоцького, як замовника, а ще – приблизну дату смерті майстра.
Наступні відкриття зробили у Мюнхені. Там наприкінці 1990-х років на баварському антикварному ринку знайшли шість моделей скульптур, які вважалися чеськими за походженням. Їх придбав до своєї колекції Баварський національний музей. Дослідники віднесли їх до творчості Пінзеля, але для остаточної атрибуції запросили Бориса Возницького. Він підтвердив, що моделі справді належать різцю майстра. Ці ескізи до вівтарних скульптур Пінзель виконав для костелу в Монастириськах.
Борис Возницький мріяв про виставку Пінзеля у Луврі. Його мрія здійснилася: виставка з успіхом пройшла у 2012 році, але він її, на жаль, вже не побачив.
Леокадія АНЧИШКІНА
Джерело: Culture.pl
