30 червня 1941-го у в’язниці міста Перемишляни на Львівщині чекісти стратили священника УГКЦ 52-річного Олексія Боднара. Вирізали на тілі хрест і посипали сіллю.
Чоловік народився 1889 року в селі Торгів на Львівщині. Закінчив Львівську греко-католицьку духовну семінарію, а висвячення на ієрея прийняв за часів Першої світової війни. Служив управителем парафій у декількох селах.
![Місто Перемишляни та його мешканці. Поштівка початку ХХ століття](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2019/08/68675505_885516918495876_6927189229428539392_n.jpg?resize=696%2C486&ssl=1)
1921-го почав виконувати ті ж обов’язки у селі Борщів. Викладав релігію в місцевій школі, водночас активно займався національно-просвітницькою діяльністю – замовляв до села українські книжки й часописи. Цим були незадоволені поляки, але не протидіяли. Пізніше Олексій Боднар створив у селі осередок Українського католицького союзу. Організація прагнула підтримувати всебічний розвиток українського народу в християнському дусі.
1932 року Боднар відгукнувся на прохання митрополита Андрея Шептицького зібрати допомогу бідним і безробітним, а 1938-го Шептицький призначив священника куратором освіти Перемишлянського деканату.
![Митрополит Андрей Шептицький, Львів (архівні фото)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/11/BE187700-2895-4F92-B9AF-61EB79F5778A_cx0_cy67_cw0_w1023_r1_s.jpg?resize=696%2C391&ssl=1)
Незабаром розпочалася Друга світова війна. Західну Україну окупували радянські війська, а спецслужби почали переслідування Греко-католицької церкви та всіх активних проукраїнських діячів. Уже 1941 року, із наступом німців на СРСР, переслідування та арешти змінилися масовими розправами. Отця Боднара попередили про небезпеку й порадили сховатися, але він відмовився й сказав, що не скоїв нічого лихого.
26 червня його арештували та кинули до в’язниці НКВД у Перемишлянах. Катували чотири доби, а після того розстріляли разом з іншими в’язнями. Німецька адміністрація дозволила доправити тіло отця до Борщева, де 1 липня 1941 року його поховали.
![Місто Перемишляни та його мешканці. Поштівка початку ХХ століття](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2019/08/69325862_2326595220948032_4100681697291403264_n.jpg?resize=696%2C448&ssl=1)
У квітні 1941-го в УРСР діяло 62 в’язниці, з них 26 тюрем у Західній Україні. Тюрми були переповнені в’язнями – у них утримували 72 тис. 768 людей. Там сиділи політики, релігійні діячі, представники інтелігенції, колишні чиновники й військові, “куркулі”, активісти національно-визвольного руху, кримінальні злочинці та арештовані за різні побутові злочини.
Нарком державної безпеки Всеволод Меркулов видав наказ, в якому йшлося про терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах. Мали провести розподіл на тих, що підлягають депортації в концтабори ГУЛАГу й тих, кого необхідно розстріляти.
![Місто Перемишляни та його мешканці. Поштівка початку ХХ століття](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2019/08/68843408_346604672911103_4601162648472518656_n.jpg?resize=696%2C442&ssl=1)
У багатьох містах Західної України після сильних нацистських бомбардувань місцеві очільники НКВД самостійно почали знищувати в’язнів. Прокурор Львівської області Леонтій Харитонов санкціонував страту політичних в’язнів.
“Ворогів народу” без суду поливали чергами з автоматів просто в камерах через дверцята для передавання їжі, закидали гранатами. Трупи ховали в подвір’ях в’язниць.
Наталка СТУДНЯ
Джерело: Gazeta.ua