На чолі Унійного Інституту під назвою «За церковну єдність». Фрагмент біографії бл. свщмч. Климентія Шептицького

0
215
На чолі Унійного Інституту під назвою «За церковну єдність». Фрагмент біографії бл. свщмч. Климентія Шептицького

До кінця року о. Климентій фрагментарно появляється в різних повідомленнях. Так, у неділю 2-го жовтня 1938 року о. Климентій взяв участь в урочистому святі в церкві Преображення Господа Нашого Ісуса Христа, що у Львові на вул. Краківській 21, з нагоди 950-ліття хрещення Руси-України.

[«Діло». — 4 жовтня 1938 р. — № 219. — С. 7]
15 листопада 1938 року о. Климентій взяв участь у Святій Літургії та урочистостях з нагоди піднесення о. Леонтія Куницького до функції прелата-кустоша, о. Василя Томовича на прелата-схоластика, о. Олександра Ковальського до прелата-канцлера, а о. Романа Лободича на греміяльного крилошанина греко-католицької Митрополичої капітули у Львові

[«Діло». — 15 листопада 1938 р. — № 253. — С. 8]
15 грудня 1938 року до Львова приїхав Апостольський Нунцій у Польщі архієпископ Філіппо Кортезі (1876–1947). Зранку він відбув у митрополичих палатах собору Святого Юра, де мав довгу зустріч з Митрополитом, на якій також був присутній і о. Климентій. У пізніх пополудневих годинах Нунцій у супроводі братів Шептицьких відвідали Богословську Академію та церкву Святого Духа.

Отець Климентій у співслужінні Божественної Літургії разом з вихователями Папської Руської Колегії (Руссікум) у базиліці святого Петра у Римі 21 травня 1939 р., під час відзначення 950-ї річниці Хрещення Руси-України. Літургію очолює Архиєпископ Олександр Євреїнов
Отець Климентій у співслужінні Божественної Літургії разом з вихователями Папської Руської Колегії (Руссікум) у базиліці святого Петра у Римі 21 травня 1939 р., під час відзначення 950-ї річниці Хрещення Руси-України. Літургію очолює Архиєпископ Олександр Євреїнов

[«Апостольський Нунцій у гр.-кат. Богословській Академії», «Діло». — 16 грудня 1938 р. — № 280. — С. 4]
Взимку 1939 року, а властиво 10 лютого, помер Папа Римський Пій ХІ. 2 березня того ж року Конклав вибирає Папою кардинала Еудженіо Пачеллі, якому того дня виповнюється 63-й рік. Папа взяв ім’я Пія ХІІ. Скласти Папі Пію ХІІ гомаґіум — спеціальний обряд, під час якого представники різних станів Церкви — духовенства, чернецтва й мирян — складають вияв пошани та підданства новому владиці, відбув, замість хворого Митрополита, о. Климентій з о. Йосифом Сліпим. Як повідомляла львівська преса, до Риму виїхали 25 квітня 1939 року. Гостей із Галичини Папа прийняв 9 травня на приватній аудієнції.

[Діло. — 30 квітня 1939 р. — № 97. — С. 12; Діло. — 14 травня 1939 р. — № 109. — С. 3]
Із о. Климентієм до Риму відбув і о. Йосиф Сліпий, який у своїх спогадах коротко згадав про неї:

«Митрополит написав письмо з висловами поклону й віддання та вислав мене і о. Климентія як делеґацію від себе (бо сам був прикований до крісла) і від єпископа Коциловського. Гітлєр вже тоді грозив Польщі війною, коли ми переїжджали польсько-чеську границю, то у вагонах майже нікого не було, бо кожний боявся рухатися з місця, з огляду на непевний час. У Відні бачили ми гітлєрівський лад і слухали всіх дотепів на тему порядків. Десь там в одній ґазеті «Witzblatt» («Сміховинка») було сказано, що він тратить голову і не може визнатися в положенню, бо кожна ґазета пише інакше. Тим часом якраз всі писали однаково, бо не могли інакше. Ми задержалися коротко у Венеції. Там була виставка еспанського маляра Ель Ґреко. Слухали промови Гітлєра проти Польщі. У Римі були ми в Конґреґації і в папи Пія XII, який прийняв нас дуже ласкаво. Ми обидва були вже в нього як секретаря стану, здається, в 1937 році, в подібній місії до папи Пія XI».

[Сліпий Йосиф. Спомини / за ред. І. Дацька, М. Горячої. — 3-ге вид. — Львів — Рим: Видавництво УКУ, 2014. — C. 130]
Про цю поїздку писатиме у спогадах уже не раз згаданий Ян Сильвестр Шептицький: «Весною 1939 року Стрик їздив до Риму, щоби скласти «гомаґіум» від імені хворого брата обраному Папі Римському й дати на затвердження Конституцію Студитів. Повернувся десь у травні. Пам’ятаю, як у салоні на Зеленій, сидячи у глибокому «клубному фотелі», розповідав нам про перебування там. Про різні зустрічі, які передували аудієнції, і як Пій ХІІ Його сердечно привітав, не позволивши уклякнути, обнімав. І пізніше, після довгої сердечної розмови, все ласкаво поладнав».

Отець Климентій у співслужінні Божественної Літургії разом з вихователями Папської Руської Колегії (Руссікум) у базиліці святого Петра у Римі 21 травня 1939 р., під час відзначення 950-ї річниці Хрещення Руси-України. Літургію очолює Архиєпископ Олександр Євреїнов
Отець Климентій у співслужінні Божественної Літургії разом з вихователями Папської Руської Колегії (Руссікум) у базиліці святого Петра у Римі 21 травня 1939 р., під час відзначення 950-ї річниці Хрещення Руси-України. Літургію очолює Архиєпископ Олександр Євреїнов

Окрім «Типікону», який Ян Сильвестр Шептицький називає «Конституцією Студитів», о. Климентій за дорученням Митрополита Андрея порушив перед секретарем Священної Конгрегації для Східних Церков кардиналом Єудженіо Тіссераном питання про єпископську хіротонію для ректора Львівської Богословської Академії о. д-ра Йосифа Сліпого з правами коад’ютора (правонаступника).

21 травня о. Климентій з о. Йосифом Сліпим асистували під час служіння Святої Літургії архиєпископу Російської греко-католицької церкви Александру Євреїнову, яку відслужили у базиліці св. Петра в Римі з нагоди 950-ї річниці хрещення Русі. Митрополит Шептицький із духовенством цю річницю вшанував у 1938 році, натомість у Римі духовенство східного обряду святкувало у 1939 році, звідки й виникла помилка, яку можемо зустріти в літературі, що згадана Літургія за участі о. Климентія й о. Сліпого відбулась у 1938 році.

Із Риму о. Климентій повертається 30-го травня. і привіз власноручно написаного Пієм ХІІ листа, в якому Папа повідомив, що іменує Митрополита Андрея Асистентом св. Папського Престолу. Оскільки в цьому році виповнювалося 40-річчя Єпископства Митрополита, то з цієї нагоди Папа Римський склав йому також сердечні вітання. Саму урочисту Літургія з нагоди ювілею у житті Галицького Владики було призначено на 18 червня.

Наступного дня, у понеділок 19 червня, відбулись Установчі збори «Українського Католицького Інституту Церковного З’єдинення ім. Митрополита Рутського у Львові». Сама організація була створена Декретом Митрополита ще 17 лютого того року. Очевидно, що через поїздку до Ватикану процес подальшої організації був перенесений. Її президентом  обрано о. Климентія Шептицького. Даємо звіт преси з першого засідання Інституту та промову о. Климентія, виголошену під час відкриття зібрання:

«Дня 19. червня ц. р. в салі студіону оо. Студитів при вул. Петра Скарги відбувся перший, Установчий Збір нової української релігійно-національної станиці, яка носить назву «Український Католицький Інститут Церковного З’єдинення ім. Митрополита Рутського у Львові». Цей Інститут покликав до життя Митрополит Шептицький ерекційною грамотою з 17. лютня ц. р., затверджуючи статут та іменуючи першим Президентом Інституту о. ігумена Климентія Шептицького. Ось 19. червня, після поладнання потрібних правних формальностей, відбувся установчий збір Інституту, який вибрав свою першу управу. Збір при співучасти около 40 членів-основників, серед яких ми бачили духовників і світських відкрив о. ігумен Шептицький.

Після цього вступного реферату, якого приявні вислухали з великою увагою, відчитано низку привітних писем і депеш, між ними листа Митрополита Андрея, рішено вислати депешу до апостольського Нунція у Варшаві, означено висоту вписового та членської вкладки, врешті вибрано першу Управу Інституту».

Отець Климентій з духовенством у Римі. 1939 р.
Отець Климентій з духовенством у Римі. 1939 р.

Як подавала преса, до Управи ввійшли, крім президента о. Климентія Шептицького, о. Петро Табінський, др. Микола Чубатий, о. др. Андрій Іщак, о. Степан Рудь, о. Володимир Фурикевич, о. др. Йосиф Кладочний. Заступники: о. др. Павло Івахів, о. Ярослав Чемеринський. Контрольна Комісія: о. Домет Садовський, о. Василь Лаба, о. др. Лев Глинка. До Управи мають увійти теж відпоручники всіх трьох Ординаріятів (від львівського делеговано о. крил. Галянта) та представники трьох українських монаших чинів.

[«Нова українська релігійно-національна станиця», «Діло». — 25 червня 1939 р. — № 143. — С. 8]
Промову о. Ігумена Климентія Шептицького, виголошену у Львові 19 червня 1939 р. на Установчих зборах Унійного Інституту під назвою «За церковну єдність», подаємо цілою, позаяк вона відображає характер його діяльності після вступу у монастир. Можна провести паралель між цим текстом і висловлюванням ще Казимира графа Шептицького 1906 року про завдання, які католицизм може реалізовувати в суспільстві. Із цього тексту ми дізналися про його тогочасні політичні погляди, однак під час вступу до монастиря ще не зовсім було зрозуміло, яку перспективу діяльності визначив для себе майбутній о. Климентій. Без сумніву, що 1939 рік став певним переломним моментом для Ігумена Студитів. Після створення чернечих осередків, чия діяльність мала слугувати поширенню Унії на Схід, о. Климентій став на чолі наукової інституції, яка мала готувати теоретичну базу для зближення християн. У першу чергу йшлося про те, щоб об’єднати християн-українців.

Ексцеленції Преосвященні владики !
Всесвітліші і Всечесніші В[високо]пр[еподобні] Отці і Високодостойні Панове!
Грамотою з дня 17.ІІ.1939 р. В[исоко] Преосв[ященний] наш Митрополит Кир Андрей оснував Український Католицький Інститут Церковного з’єдинення ім. Митрополита Рутського та затвердив статут того Інституту, випрацюваний підготовною Комісією. Статут цей підписаний членами-основниками, управненними брати участь у загальних зборах. Констатую, що збори скликані у спосіб, приписаний статутом, що є вистарчаючим числом приявних членів. Відкриваючи це перше засідання для формального уконституювання нашого Інституту, передусім вітаю всіх, що зволили ласкаво прибути, і позволю собі запросити на секретаря наших зборів о. д-ра Івахіва. Відпоручником Митрополичого Ординаріяту є о. канц. Галянт, що приносить благословення нашого Високопреосв. Митрополита.

Заки приступлю до денного порядку, нехай буде мені вільно дещо сказати про ціль нашого Інституту та про шляхи, якими треба йти нам до тієї цілі.

І. Ціль Інституту — постепенне здійснювання пророчих слів великого унійного Папи, якими Він опреділив Провидінням призначене нашому народові завдання у великому ділі повороту Сходу до церковної Єдности.

Між нашими католиками мусимо пропагувати свідомість того великого нашого післанництва в чимраз то ширших кругах нашого суспільства; пропагувати правильні поняття про суть Унії та про властиві засоби її успішного поширювання над чимраз то інтенсивнішим приготуванням будучих апостолів Унії.

Наша ціль каже нам, дальше, з православними нез’єдиненими Українцями й не-Українцями, нав’язуювати якнайтісніші зв’язки, оперті на доброзичливості й братній любові; треба пізнавати їх духа, їх сердечні побажання, їх недостачі, щоби найти спільний терен взаїмного порозуміння та щоб між ними популяризувати гадку повороту до церковної єдности.

Зліва направо: о. Йосиф Заячківський, о. Теодосій Галущинський, о. Климентій Шептицький, о. Михайло Ваврик, (в центрі) о. Діонісій Ткачук — протоархимандрит, о. Йосафат Лабай, о. Петро Дячишин, о. Йосиф Сліпий. Травень 1939 р.
Зліва направо: о. Йосиф Заячківський, о. Теодосій Галущинський, о. Климентій Шептицький, о. Михайло Ваврик, (в центрі) о. Діонісій Ткачук — протоархимандрит, о. Йосафат Лабай, о. Петро Дячишин, о. Йосиф Сліпий. Травень 1939 р.

Велика це ціль, та нелегко її осягнути.

ІІ. Якими засобами має працювати наш Інститут, про те каже п’ята точка статуту, вичисляючи їх подрібно. Одначе те, що найважніше, не сказане, бо це не належить до зовнішніх середників, тільки відноситься до духа, що має оживити цілу працю. Всі ці унійні змагання можуть стати успішними під двома головними умовинами, що були і провідними гадками, які кермували нарадами першого нашого Унійного З’їзду.

  1. На прапорі нашого Унійного Інституту мусить бути ясно виписана засада, що поняття «Схід» і те, що «східнє» — це не якесь «малюмнецессаріюм» (Malumnecessarium – конечне зло — І. М.), яке по змозі треба обмежувати й зменшувати, що це не якась хиба, що її соромливо перед очима світа скривається і за яку немов проситься прощення.

Для нашого Українського Католицького Унійного Інституту «схід», східний обряд, східна традиція, звичаї, мистецтво, дисципліна, аскеза і т.д., одним словом, усе, в чому не покутує дух відірвання та роз’єдинення, — ось наша любов, ось наші гордощі, це щось, що нам дуже дороге й питоме, бо це наше рідне.

Ми — східня вітка Вселенської Церкви. Ми є високого й знаменного роду, зовсім із західньою віткою рівнорядного та рівновартісного. Ми не християни-католики другої кляси, тільки толєровані Церквою. Наш рід своєю старинністю навіть випереджує західню вітку. Вісім століть наша східня Церква мала провід у релігійній культурі, в науці, в духовнім життю, навіть в аскетичних змаганнях. Самі римські Папи це признавали. Про це свідчить сам факт, що протягом вісьмох століть всі вселенські собори скликували на Сході. Східня Церква має таких велитнів духа, як Василій, Йоан Золотоустий, Григорій Назіянзенський, Атанасій, Кирил, Дамаскин, Єфрем, Теодор Студит. Східня Церква має у своїх богослужебних книгах скарби не лише фільософічно-догматичні та аскетично-християнські, але просто скарби релігійного письменства. Східня Церква має у своїм віковічнім дорібку величаві пам’ятники свого мистецтва. Тому ми всі мусимо гордитися, що належимо до Східньої Церкви, і ми з цього горді.

Коли той прапор будемо нести в руках, прапор визнавання, що ми цілим серцем належимо до Східньої Церкви, і коли цю нашу східню традицію будемо вповні знати, цінити, любити, її придержуватися, її розвивати, — тоді ми при такому нашому духовному розположенню найдемо з нашими нез’єдиненими братами вихідну точку, що від неї вестиме найпростіша дорога до порозуміння, а саме спільну любов до церковної давнини, до обрядів, звичаїв, до традиційних вірувань, до релігійних ідеалів. Ця спільна любов позволить нам легко потягнути наших братів, щоби вслід за нами шукали і найшли в духовій спадщині нашої Церкви те все, що про єдність Христової Церкви говорить, що до єдности заохочує і взиває, що цю єдність як конечну каже вдержувати і скріпляти, а того всього є так багато, коли уміється і хочеться шукати. Хто в інший спосіб підходить до «орієнтала» йдеться про ревного і свідомого християнина Католицької Східної Церкви],— звичайно, до його душі і серця не трапить.

У давніших часах нерідкий був у нас тип «уніята», що то кожного латинника немов перепрошував, що він хоч католик, не є латинником, а «східним»; тип члена Східньої Церкви, що то щоби одержати прощення свого «проступку», що він «східняк», виявляв готовість і бажання якнайскорше позбутися всього, що східнє, бо то якраз східнє, а присвоювати собі по можности якнайбільше того, що латинське, бо то доперва, мабуть, направду католицьке, почавши від ноші, а скінчивши на набоженствах.

Такий тип вірних чи священиків східнього обряду, що визнавав засаду: «Як хочеш бути католиком, будь якнайменше східним» — той тип, на жаль, ще не вигас. Це він зробив поняття «уніята» непопулярним і несимпатичним між нез’єдиненими православними, а особливо в Росії.

Брати Шептицькі в Прилбичах. Фото зроблене 4-го серпня 1939 р., як виявилося, під час їхньої останньої зустрічі (Фото з колекції «Archiwum Szeptyckich» (Власність «Fundacji Rodu Szeptyckich»)
Брати Шептицькі в Прилбичах. Фото зроблене 4-го серпня 1939 р., як виявилося, під час їхньої останньої зустрічі (Фото з колекції «Archiwum Szeptyckich» (Власність «Fundacji Rodu Szeptyckich»)

Старанням Унійного Інституту буде, щоби той тип з нашого церковного овиду зовсім уступив, бо він тільки шкоду приносить для ідеї Унії. «Запожичатися у західнього сусіда» ми лише тоді будемо, якщо чогось сущного буде у нас зовсім брак, а й тоді будемо це робити у спосіб, питомий східньому духові.

Одначе перш за все будемо по змозі старатися пізнати й вихіснувати всі скарби власного нашого відвічного духовного доробку, а якщо це дійсно старанно будемо робити, то не в однім покажеться, що не ми до західніх сусідів, а західні сусіди до нас будуть могли приходити.

Професор обрядів на Східньому Інституті в Римі Голяндець о. Раес сказав, що він на своїх викладах старається своїм слухачам-орієнталам давати духові застрижи гордости, що вони належать до Східньої Церкви.

Кожний дійсний апостол Унії, якщо б успішно хотів працювати для того св. Діла, мусить внутрі себе й у своїй праці перевести гармонійну симбіозу духа прив’язання до всіх добрих традицій Сходу і духа вселенського католицизму, не духа ексклюзивізму й тісноти, але духа католицького універсалізму в тім усім, що для католицизму є сущне.

  1. Другий клич на нашому прапорі – це мусить бути конечно те, чого наші нез’єдинені брати найбільше потребують, чого брак найбільше у православній нез’єдиненій Церкві тепер відчувають, а саме — інтенсивне плекання внутрішнього духового життя та релігійної обичаєвости. Кожний у своїй власній душі, а через те і в церковній збірноті повинен плекати внутрішне життя молитви, праці, кермованої любов’ю до Бога та відречення від самолюбства; внутрішне життя, кормлене літургічною побожністю, що його зміст стає якнайбагатіший в овочі святости. Для успішного апостольства Унії освячуймо себе самих в якнайінтенсивніший спосіб. У тій праці ласка Божа, без сумніву, буде нам помагати, а під впливом її благословення буде успішна і наша зовнішна праця в ділі З’єдинення. Будьмо святими, — як то до того взиває нас св. Письмо, — бо коли апостоли Унії нашого народу будуть відзначатися святістю, тоді потягнуть за собою не лише одиниці зі сфери інтелігенції, але потягнуть за собою великі маси нашого народу, що все відчуває голод і спрагу за Святими.

Оцих кілька гадок, що їх нині тут кидаємо, будемо старатися постепенно переводити в діло — в чому нам, Господи, допоможи!

[Текст промови було надрукована у Львівській Архиєпархіяльній газеті «Мета». — № 25. — 1939 р. — С. 2]
Про шлях до об’єднання всіх українців в одну Церкву та роль у цьому о. Климентія Шептицького дізнаємося також з витягу із доповідної записки НКВС УРСР до НКВС СРСР про релігійні конфесії у західних областях України від 10 квітня 1940 року, де зазначалося, що «на початку 1939 р. у Львівській єпархії діяла група священиків на чолі з ігуменом Климентієм, яка ставила питання про українізацію уніатської церкви, відходу від унії і створення «української народної церкви».

[Ліквідація УГКЦ (1939 – 1946). Документи радянських органів державної безпеки: [у 2 т.] / Київ. нац.ун-т ім. Тараса Шевченка, Центр українознавства [та ін.]; [упоряд.: С. Кокін та ін. ; заг. ред. В. Сергійчук]. — Київ: [ПП Сергійчук М. І.], 2006. — Т.1. — С. 74]
Однак уже влітку 1939 року в повітрі відчувався запах пороху. Готувалися не тільки обізнані люди, але й також і брати Шептицькі. Як стверджувала преса, Митрополит Андрей звернувся до греко-католицького кліру з проханням протидії гітлерівській пропаганді та німецькій агентурі. У своєму зверненні він заявив, що ця пропаганда є ворожа християнству і слов’янській спільноті.

[Dziennik Poznański. — 9 серпня 1939 р. — № 181. — С. 3]
4 серпня 1939 року у Прилбичах востаннє зібралися брати Шептицькі з нагоди 73-ї річниці уродин Олександра Шептицького. Леон Шептицький якраз завершив опрацювання четвертого тому листів Софії Шептицької, три з яких опрацював о. Климентій перед вступом у монастир. Ця зустріч братів назавжди залишилася на спільному фото. У реальному житті вони більше не зустрілись.

1 вересня 1939 року Митрополит Андрей звернувся із пастирським послання до духовенства «Про обов’язок перестерігати вірних перед намовами провокаторів та агітаторів». У цей день гітлерівська Німеччини та СРСР напали на Польщу, розпочавши тим самим Другу світову війну. «Не годен стримувати сірником лявіни», — як сказав о. Климентій на прохання Митрополита Андрея до о. Йосифа Сліпого, щоби щось робити в цій ситуації.

[Сліпий Йосиф. Спомини / за ред. І. Дацька, М. Горячої. — 3-є вид. — Львів — Рим: Видавництво УКУ, 2014. — C. 130]
Цим закінчується ще один період у житті братів Шептицьких, оскільки з цього моменту слід буде рятувати лише створене ними у попередні десятиліття. Годі буде вже думати про розбудову структур та створення наукового й теологічного підґрунтя для дальшої місійної діяльності серед українців. Прийшов час, коли можна було лише сподіватися на плоди своїх ранішніх починань та здобутків. Можемо також стверджувати, що весь час діяльності Митрополита Андрея та о. Климентія були певним періодом приготувань до викликів, породжених несамовитістю й жорстокістю політичних катаклізмів вселенського масштабу.

Іван МАТКОВСЬКИЙ

Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.