Мирон Левицький, або довга дорога додому

0
425
Мирон Левицький, або довга дорога додому

Упродовж свого довгого життя йому випало ходити паризькими вулицями, насолоджуватися краєвидами сонячної Іспанії, молитися в українських храмах далекої Австралії, поринати в магічну екзотику Індії та індіанських поселень Мексики, зрештою проводити час, пересуваючись просторами Канади, котра упродовж кількох десятиліть була другою батьківщиною митця-вигнанця…

Втім, навіть перебуваючи у різних куточках світу, за багато кілометрів від рідної домівки, душею і серцем він ціле життя залишався там, де прийшов на світ Божий. Вже на схилі літ старенькому художникові судилося сповнити давню мрію і бодай на коротко побувати в Україні, уперше за понад сорок років побачити рідний Львів…

Мирон Левицький – живописець і графік, педагог, літератор, журналіст та громадський діяч, один із учнів Олекси Новаківського. Провівши більшу частину свідомого життя поза межами України, він показав себе активною творчою особистістю, яка прагнула «інтеґрувати українське мистецтво у західноєвропейський культурний простір». У доробку майстра – олійні краєвиди й портрети, графічні твори, численні книжкові ілюстрації, ікони, фрески, екслібриси.

Мирон Левицький

Мирон Левицький народився святкового дня 14 жовтня 1913 року у столиці Галичини (на той момент коронного краю в складі Габсбурзької монархії) місті Львові. Батьки: Микола та Антоніна з дому Рущицька. Малювання полонило юного Мирона ще в часі навчання у Академічній ґімназії. По закінченні ґімназійних студій у 1931-му хлопець вступив до відомої на цілу Західну Україну Мистецької школи Олекси Новаківського – фактично першого в регіоні українського мистецького вишу, започаткованого спільними зусиллями Маестро й великого мецената української культури митрополита Андрея графа Шептицького. У стінах школи, прихистком якій слугувала майстерня Новаківського в помешканні художника на вулиці Земялковського (тепер Новаківського) поблизу Святоюрської гори, молодий митець провів два роки.

Мирон Левицький. Краєвид із мостом, 1938 рік
Мирон Левицький. Краєвид із мостом, 1938 рік

Далі, упродовж 1933 – 1934 років Мирон Левицький був студентом Краківської академії мистецтв (керівник – професор Владислав Скочиляс). Активну творчу діяльність розпочав 1935 року ілюстратором книжок у львівському видавництві «Батьківщина». Заразом оформляв видання концерну Івана Тиктора «Українська преса»: плідна співпраця із Тиктром тривала пізніше й на еміграції. Протягом п’яти місяців, з грудня 1938 по квітень 1939-го виконував обов’язки видавця та ілюстратора літературно-мистецького журналу «Ми і світ». Окрім оформлення друкованих видань, спробував себе й у сакральному малярстві: зокрема, розписав бані та віконні арки храму св. Миколая у  Серафинцях на Городенківщині (1937 – 1938). У 1938 році Мирон Левицький став членом Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ).

Мирон Левицький. Единбург, 1956 рік
Мирон Левицький. Единбург, 1956 рік

Світова війна і прихід нової влади внесли корективи у життєвий шлях майстра: за «перших совітів» (1939 – 1941) він працював художником Археологічного відділу Академії наук Української РСР та львівського Історичного  музею. Після зміни одного окупаційного режиму іншим обіймав посаду мистецького редактора «Українського видавництва», а також викладав у Художньо-промисловій школі. У відділі графіки разом із ним працювали, зокрема, Микола Бутович, Яків Гніздовський, Володимир Баляс та товариші по Мистецькій школі Едвард Козак (Еко) і Григорій Смольський. У Львові Мирон Левицький взяв участь у виставці ініційованій Спілкою українських образотворчих мистців (СУОМ).

З початком формування 14-ї гренадерської дивізії зброї СС «Галичина» навесні 1943 року молодий митець став військовим кореспондентом дивізійної газети «До перемоги». Після реорганізації дивізії «Галичина» у Першу Українську дивізію Української національної армії (1УД УНА) на початку 1945-го деякий час перебував у штабі її командувача генерала Павла Шандрука. Приналежність до дивізійників унеможливлювала повернення Левицького на рідну землю, котра вдруге опинилася під владою радянської імперії. Кінець війни художник разом із першою дружиною Марією зустріли у польському Кракові, однак невдовзі перемістилися до австрійського Інсбрука. На новому місці Мирон Левицький не полишав творчої праці, бувши активним учасником виставок митців-емігрантів і паралельно викладаючи рисунок у місцевій українській ґімназії.

Мирон Левицький. Голова апостола, 1957 рік
Мирон Левицький. Голова апостола, 1957 рік

Новий етап у біографії  Левицького розпочався із переїздом до Канади 1949 року. У Вінніпезі, котрий на деякий час став рідним для подружжя, митець влаштувався працювати художнім редактором у видавництві давнього знайомого Івана Тиктора. Редагував й ілюстрував видання зорганізованого Тиктором «Клубу приятелів української книжки», був редактором гумористичного журналу «Комар» (1949 – 1950). Переїхавши до Торонто в 1954-му, посів посаду художнього керівника  кіностудії «Орбіт», що займалася документуванням історії української діаспори у різних частинах світу.

Мирон Левицький. Рибальський порт. Іспанія, 1963 рік
Мирон Левицький. Рибальський порт. Іспанія, 1963 рік

Визначальними для формування самобутнього мистецького стилю Мирона Левицького стали два роки проведені в Парижі (1956 – 1958). У французькій столиці талановитого українського художника взяв під свою опіку один з найвідоміших авангардистів першої половини ХХ століття Жан Кокто. Саме у паризькій галереї Ror Volmar 1958 року відбулася перша персональна виставка Мирона Левицького, назагал позитивно оцінена критиками й поціновувачами мистецтва. Персональні виставки митця відбулися згодом також у Торонто (шість виставок протягом 1961 – 1985), Нью-Йорку (1964, 1974), Детройті (1972), Оттаві (1975), Едмонтоні (1977), Чикаго (1984), Вінніпезі (1985).

Мирон Левицький. Гуцульські музики, 1963 рік
Мирон Левицький. Гуцульські музики, 1963 рік

Повернувшись до Торонто, Мирон Левицький, за словами дослідниці Дзвінки Воробкало, «став своєрідним відкриттям 1960-х років».  Серед найвідоміших творів художника канадійського періоду: картини «Єва» (1954), «Голова апостола» (1957), «Пієта» (1960), «Пробудження» (1961), «Рута» (1963), «Гуцульські музики» (1963), «Мадонна з Дитям» (1964), «Автопортрет» (1968), «Зіслання Святого Духа» (1968), «Ярмарок» (1970), «Святий Юр» (1971), «Великдень в Україні» (1974), «До купелі» (1982), «Зима в Онтаріо» (1983), «Портрет дружини Галини» (1985), «Несподіваний дощ» (1988), «Лінивий ранок» (1989);  графічні роботи «Вечір» (1967), «Плач Ярославни» (1975), «Три грації» (1978),  «Половецький танець» (1978); ілюстрації до літературних творів на кшталт «Енеїди» Івана Котляревського (1963), «Думи про трьох братів азовських» (1967), «Лісової пісні» Лесі Українки (1977) тощо. Активно проявив себе й на ниві українського церковного малярства Канади та Австралії: храми Царя Христа у Вінніпезі, свв. Петра й Павла у Манітобі (обидва – 1953), Святого Духа (1955) і св. Андрія (1967) у Сіднеї, св. Євхаристії у Торонто (1974 – 1975), Серця Христового у Ватерфорді (Онтаріо, 1982), св. Володимира в Аделаїді (1983) та Канберрі (1985 – 1987).

Мирон Левицький. Пробудження № 2, 1969 рік

Після повернення до Канади понад двадцять років викладав історію українського мистецтва на Курсах українознавства (1961 – 1986), більше десяти років – очолював Українську спілку образотворчих мистців (УСОМ) Канади (1974 – 1985). Входив до Об’єднання українських письменників «Слово», публікував мистецтвознавчі статті, видав збірку оповідань «Ліхтарі» (Торонто, 1982), присвячену міжвоєнному Львову – місту, в якому минули дитинство і юність.

Як і будь-якій правдивій творчій особистості, Миронові Левицькому були притаманні жага до пізнання довколишнього світу, потяг до мандрів. Подорожував маестро залюбки й чимало. Європа, Азія, Австралія, країни Африки, Північної та Південної Америки. Географія згаданих мандрівок знайшла відображення у назвах картин митця: «Единбург» (1956), «Шартр» (1963), «Рифенки» (1963), «Еспанське місто» (1965), «Собор Святої Родини в Барселоні» (1967), «Аєрс-Рок, Австралія» (1971), «Ушмаль, Юкатан» (1972), «Село на Юкатані» (1973), «Передмістя Бомбею» (1974) і т. д. «Мандрівки до Австралії (де він працював над розписом кількох українських церков), Мексики, Північної Африки, Індії і на Далекий Схід принесли інші враження й інші мистецькі впливи». – зауважив письменник Марко-Роберт Стех, додаючи при цьому, що маестро насамперед «всуціль полонили українські міські пейзажі дитинства».

Мирон Левицький прожив достатньо довго аби стати свідком падіння тоталітарної совєцької імперії й відновлення незалежності України. 1991 року майстер, разом із другою дружиною Галиною Горюн-Левицькою, відвідав батьківщину по багатьох роках вигнання. Поціновувачі новітнього українського мистецтва, котрим випало жити в умовах радянської дійсності й насаджуваного згори соцреалізму, чи не вперше побачили на власні очі роботи одного з найцікавіших українських митців ХХ століття, експоновані на персональних виставках у Львові й Києві.

Про те, якою саме людиною був Мирон Левицький (творче псевдо Lev), можна довідатися, зокрема, зі спогадів письменниці Світлани Кузьменко: «Ми з чоловіком познайомилися з Мироном Левицьким у Торонто на початку 50-их років. Відтоді ми провели з ним, а пізніше і з його дружиною Галиною, окремо, чи в більшому або меншому товаристві, немало цікавого й, можна сказати, веселого часу. Бо де б не з’являвся Мирон Левицький, він завжди приносив з собою добрий настрій. Він був переважно добродушно усміхнений, з приємним словом кожному, а особливо жіноцтву, з тонким влучним дотепом на устах на адресу всього навкруги, на ближчій і дальшій відстані. Витончений мистець. Естет. Вічний шукач у житті краси, знаходячи її навіть там, де, здавалося б, її зовсім не було. Добре розумів людей. […] Людина зичлива і некористолюбна. Волів завжди дати більше, ніж взяти, а часто й взагалі належне йому подарувати. Немало Мирон Левицький подарував свого чудового мистецтва на різні справи для українського суспільства, а також і своїм приятелям, хоч із нього ж він тільки й жив».

Мирон Левицький. Портрет дружини Галини, 1985 рік
Мирон Левицький. Портрет дружини Галини, 1985 рік

Навіть на схилі літ маестро вирізнявся енергійністю, мав чимало планів на майбутнє, прагнув працювати на благо української культури.  На жаль, цим задумам перешкодила смерть художника 17 липня 1993 року. «Так ясно бачу нашу останню зустріч у моїй хаті три тижні перед смертю мистця. – згадувала пізніше Світлана Кузьменко. – Левицький з дружиною Галиною зайшли до мене. Ми просиділи в розмовах, при  чайному  й до чайному частуванні, добрих кілька годин. Тем до розмов нам ніколи не бракувало. Бачу, як Мирон з Галиною відходили додому, як зійшли з доріжки від моєї хати на дорогу, взялися за руки й пішли до підземки, щоб їхати додому. І так ішли, осяяні підвечірнім сонцем, часто обоє повертаючися і махаючи мені руками, а я – їм, доки не стало їх видно».

У березні 2009-го вдова художника Галина Горюн-Левицька подарувала Національному музею у Львові колекцію з понад сотні творів митців української діаспори. Більшість належать пензлю покійного чоловіка, решта – доробок інших знаних майстрів на кшталт Якова Гніздовського, Едварда Козака, Любослава Гуцалюка, Михайла Кміта, Василя Хмелюка, Олекси Грищенка та інших. Це стало важливим кроком у відкритті творчості Мирона Левицького ширшими колами українських поціновувачів мистецтва.

Олександр ШЕЙКО

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

  1. Воробкало Д. «Ми і світ» Мирона Левицького//Збруч [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/59658;
  2. Кузьменко С. Мистець М. Левицький (У першу річницю відходу у вічність)//Свобода: Український щоденник – ч. 231, 6 грудня 1994 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1994/Svoboda-1994-231.pdf;
  3. Мирон Левицький//ArtLvivOnline [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://art.lviv-online.com/myron-levytskyj/;
  4. Нестеренко П. В. Левицький Мирон//Енциклопедія сучасної України у 30 тт. [редкол. І. Дзюба та ін.]. – Київ, 2016. – Т. 16 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=53789;
  5. Стех М. Р. Контур і слово – Мирон Левицький//Український журнал [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ukrzurnal.eu/pol.archive.html/160/;
  6. Levytsky, Myron//Internet Encyclopedia of Ukraine – Енциклопедія України в інтернеті [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=pages\L\E\LevytskyMyron.htm.
Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.