Родинні корені майбутнього керівника Служби безпеки ОУН йдуть з села. Один із найзагадковіших і найвпливовіших діячів ОУН Микола Арсенич народився 27 вересня 1910 року в бідній селянській родині у селі Нижній Березів Косівського району Івано-Франківщини. Щоправда, Арсенич старший таки спромігся дати середню освіту всім п’ятьом своїм синам.
У 1929 році польська влада провела кампанію з полонізації українського населення Галичини і примушувала брати нові прізвища. Арсеничі однак не відмовилися від свого, додавши до нього видозмінену назву села й стали Арсеничами-Березовськими.
По закінченні школи Микола Арсенич навчається у Стрийській гімназії, де остаточно захоплюється націоналістичним рухом – спершу стає членом Стрийського Пласту, а згодом вступає в УВО та у 1929 році в новостворену ОУН, одним з керівників якої стає, не зважаючи на свій молодий вік.
У 1930 році вступає на юридичний факультет Львівського університету, де провчиться до 1936-го. У цей період є активістом легального Союзу Українських Студентських Організацій у Польщі та працює на посаді відповідального адміністратора газети “Нове Село”, близької до ОУН.
У 1937-му Арсенича вперше заарештовують, знайшовши у нього багато націоналістичної літератури та листівок. На суді визнав себе приналежним до ОУН. Отримав 3 роки в’язниці та 6 років обмеження громадянських прав. З-за ґрат вийшов через рік. Але навесні 1939-го знову був заарештований за антипольську діяльність. Перебував у тюрмі «Бригідки» до приходу червоної армії, після чого пішов у підпілля. Перейшов радянсько-німецький кордон і оселився в Кракові, де діяв провід Революційної ОУН під керівництвом Степана Бандери.
Арсеничу доручають створити військову розвідку ОУН, а в квітні 41-го Бандера призначає його керівником цієї структури. За свідченням брата Степана, заарештованого у цей час НКВС, Микола активно вивчав досвід та методи агентурної робити радянської спецслужби.
Через тиждень після проголошення Акту відновлення Української Держави (30 червня 1941 р.) нацисти заарештовують Бандеру, а згодом і прем’єр-міністра УД Ярослава Стецька. Урядуючим провідником ОУН стає Микола Лебідь, а тридцятирічного Миколу Арсенича призначають очільником Служби безпеки ОУН. Його тодішнє псевдо – “Михайло”.
Дякуючи наполегливій роботі Арсенича, СБ стала “державою в державі”, однією з найбільш розбудованих структур ОУН. Жорстких методів структури Арсенича боялися і вороги, і свої, на яких тільки падала тінь підозри у зраді. На ґрунті централізації СБ в Арсенича навіть виник конфлікт із Романом Шухевичем, який виступав за підпорядкування есбістів територіальним проводам ОУН.
У 1944-му Арсенич не скористався можливістю виїхати в Німеччину. Натомість він постійно курсує між Галичиною та Волинню, для нього облаштовують чимало криївок, де він і зупинявся з невеликою охороною та дружиною Ганною Гунькою.
11 січня 1947 р. керівник СБ пише останнього відомого листа головному командиру УПА Роману Шухевичу, де викладає засади нової тактики ОУН.Він визнає, що «на найближчий час перспектив немає й навряд чи будуть протягом найближчих декількох десятків, а може й сотень років». Пропонує «перемкнути низи на підпільну роботу» і «правильно керувати людьми». Арсенич пропонує виходити з лісу й за можливістю легалізовуватися.
23 січня 1947 року неподалік села Жуків Бережанського району Тернопільської області було знайдено бункер, в якому переховувався Арсенич з дружиною та Стефою Галушкою – зв’язковою Шухевича, пере вербованою НКВС. Під загрозою бути схопленим шеф СБ спалив всі документи, застрелив обох жінок, після чого пустив собі кулю у скроню.
17 листопада 2013 року у селі Нижній Березів Миколі Арсеничу було відкрито пам’ятник. Вулиці на його честь є в Коломиї та Новоград-Волинському. Письменник Аркадій Поважний видав про Миколу Арсенича біографічний роман «Генерал».
Джерело: Край
