У вівторок, 27 вересня 2016 року, в Музеї етнографії та художнього промислу (проспект Свободи,15) відбувся концерт-лекція «Музична історія Фортепіано». Ще один музичний салон в розкішній, водночас такій затишній актовій залі Етнографічного музею, вечір, під час якого знову ожили партитури історії.
Другий музичний салон в Музеї етнографії та художнього промислу присвятили історії фортепіано. Наскільки суперечливою може бути «біографія» інструменту, сама назва якого містить протиріччя: «голосно» і «тихо»? Інструмент Моцарта, Крама, Шопена, Дебюсі… Познайомити з ним львів’ян вирішили за допомогою екскурсу в минуле від музикознавця Роксолани Гавалюк і безпосередньо, виконання творів різних епох.
– Спробуймо уявити фортепіано, як велику родину, в якій кожен із родичів, кожне покоління має свій норов, характер, може бути бешкетним, егоїстичним, замріяним. Душа фортепіано розкривається по-різному, залежно від епохи, країни, композитора, який на ньому пише. – такими словами Роксолана Гавалюк відкрила вечір. Партитури історії оживали під пальцями обдарованих піаністок Світлани Позднишевої та Ольги Стрілецької.
Батьками та прабатьками фортепіано можемо назвати клавесин і клавікорд. Обидва подібні за конструкцію до сучасного інструменту. Досить тихі, придатні для домашніх зайнять музикою. У добу бароко клавікорд можна було зустріти в будинках багатьох видатних композиторів, зокрема Йогана Себастьяна Баха. Його Увертюрою з Французької Сюїти розпочали концерт.
Інший композитор доби бароко, віртуоз-клавесиніст Доменіко Скарлатті, за спогадами приятеля Фарінеллі володів величезною колекцією клавесинів з різних країн. Кожному інструменту він давав ім’я відомого італійського художника, залежно від того, наскільки його цінував. Улюблений клавесин музиканта звався Рафаелем з Урбіно. Одну з багаточисельних сонат Скарлатті також виконали цього дня.
На початку XVIII століття композитори і музиканти особливо потребували нового клавішного інструменту, здатного на громове фортіссімо, м’яке піаніссімо, тонкі динамічні переходи. Винайдення фортепіано близько 1709 року італійським майстром Бартоломео Крістофорі стало поворотним моментом у музиці. Минуть десятиліття і новий винахід зазвучатиме соло, у складі ансамблів та оркестрів, звучатиме як в салонах, так і на великій сцені.
Композиціями визнаних геніїв фортепіанної музики – Фантазією d-moll Моцарта, Ноктюрном Шопена, знаменитим Віденським вальсом Штрауса – упродовж вечора насолоджувались слухачі, в перервах між композиціями дізнаючись неймовірні подробиці з історії музики. Приміром, за допомогою фортепіано, Ференц Ліст, як ніхто інший, демократизував музичну культуру. Його транскрипції для клавішного інструменту зразків оперної та оркестрової музики дозволили виконувати ці твори не тільки в міських театрах, великих концертних залах, а й у будь-якому приміщенні, на приклад, під час салону. Так високі жанри стали доступними для куди більшої кількості людей.
Більш ніж через століття музичний салон в музеї на кілька хвилин перетворився на музичний театр. Фортепіанна транскрипція сцени «Смертьсон Ізольди» з опери «Тристан та Ізольда» неабияк схвилювала зал.
Здається, кожен замилувався звуковими барвами Дебюсі, в унісон з ударами серця відчув ритми Бартока. «Я відчуваю, що музика – це первинна клітина, з якої походять мови, науки і релігія» – говорив Джорж Крам. І насправді, його П’єса №1 з Макрокосмосу раз-по-раз змушувала відповідати, думати, вірити. Воевидь, не менше враження публіці залишили твори Коуела, Станковича та інших авторів. Завершувала концерт-лекцію композиція сучасного українського класика Мирослава Скорика «В народному стилі». Відтак всі охочі могли ознайомитись з експозицією старовинних клавішних інструментів на третьому поверсі музею.
Нагадаймо, це вже не перший музичний салон у Музеї етнографії та художнього промислу. У післядень Свята Незалежності України провели вечір «Українська музика крізь століття». Один із модераторів проекту Андрій Клімашевський говорить:
– Сьогоднішня акція «Музична історія фортепіано» має на меті не лише розповісти загалу про еволюцію інструменту, вона продовжить традицію мистецьких салонів. – Наголошує: – У Європі це явище не нове. Салони організовували також у Львові в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Ми хочемо відродити цю практику знову. Нам важливо, щоб під час салонних вечорів народжувались нові ідеї, виховувались смаки, щоб до них долучалось якомога ширше коло людей.
Раніше музичні зустрічі організовували в Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької, розповідає модератор Михайло Крижанівський. Постать легендарної співачки надавала особливого відтінку мистецьким подіям, однак приміщення не могло вмістити великої кількості людей. Актова зала Музею етнографії доволі простора, дарує дивовижну акустику.
– Цей зал мусить звучати! – переконує музикант. – Він дуже привабливий для струнних, клавішних, духових інструментів, вокалу. Ми маємо багато ідей: від історії музичних інструментів, жанрів до історії львівських мистецьких родин, тих чиї прізвища люди читають в книжках і навіть не думають зустріти. Цілі серії концертів, жива історія чекає на гостей наших салонів.
Старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові Роксоляна Пасічник поділилась своїми думками щодо концерту-лекції:
– Мені дещо забракло історії самого інструменту. Зараз ми почули про еволюцію гри на ньому, це була музична подорож в минуле. Програма дібрана гарно, дуже цікаво. А інструмент необхідно ще розіграти. Добре, що тепер часто проходитимуть музичні салони. Треба, щоб він звучав.
Давньогрецький філософ Платон був переконаний: «Музика надихає весь світ, постачає душу крилами, сприяє польоту уяви…додає життя і веселість всьому, що існує». Тож чекаємо крил і натхнення, життя і веселості від майбутніх салонів.
Ксенія ЯНКО
