Ми продовжуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка фондової, експозиційної та виставкової роботи”, що проходила 17-18 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.
Сьогодні пропонуємо вашій увазі доповідь директора Літературно-меморіального музею Михайла Булгакова (м. Київ) Людмили Губіанурі на тему “Музей на виріст “:
“Будинку, що на Андріївському узвозі, 13, виповнилося сто двадцять вісім років. Родина Булгакових прожила тут близько тринадцяти років (1906 –1919) , від 1993– це музей Булгакова. Народженню кожного музею передує історія, і народженню музею Булгакова передувала історія – історія будинку, який за свій чималий вік пережив війни, революції, зміни у статусі, як своєму, так і тих, хто тут мешкав; якось будинок навіть став справжнім літературним героєм – йдеться, звісно ж, про роман «Біла гвардія». Та хоч і було цей будинок оповито легендою,через технічний стан його збиралися знести. Достеменно відомо, що саме завдяки тим тринадцяти рокам, упродовж яких у будинку жила родина Булгакових, його вдалося вберегти від руйнування: люди захистили будинок, як колись будинок захистив людей. Саме тому Дім став і головним експонатом музею, і головним героєм музейного життя.
В основу концепції музею ( автор наукової концепції –Кіра Пітоєва, автор художнього проекту – Альберт Крижопольський) було покладено ідею на позір просту – уважно прочитати «київський» роман, за яким герої Турбіни мешкають на Олексіївському узвозі,13(літературна адреса Андріївського узвозу), та помістити в один простір родину Булгакових і героїв «Білої гвардії». Сьогодні це рішення видається єдино правильним, проте під час створення експозиції та у перші роки роботи музею такий прийом викликав не лише нерозуміння, а й роздратування: відвідувачі хотіли бачити й чути перед усім рефлексії на тему «Майстра та Маргарити».
Головним героєм і роману, і музею є не просто Дім, а Дім щасливий, хай письменник і писав свій перший роман «Біла гвардія» саме у тій «нехорошій квартирі» №50, яка стала символом радянського антибуття. У цьому комунальному пеклі Булгаков створював образ Києва як «білого міста-раю», де звичайний київський будинок перетворився на будинок «будови прегарної», «рідне гніздо». У художній парадигмі дім – антидім закладено надзвичайні для музею можливості під час створення виставок і розроблення проектів. Тому важливо, що за класифікацією музей не просто меморіальний, а літературно-меморіальний. Завдяки цій жанровій позиції музей набув більшої творчої свободи та став самобутнішим.
Два світи,світ літературних героїв Турбіних і світ родини Булгакових, симультанно існують в одному просторі на межі реального-містичного, сакрального-демонічного, життя-смерті, тож білий колір експозиції, який є маркером втрачених речей, а ще інтер’єру Турбіних, асоціюється не лише з зимовим пейзажем, білим аркушем, медичним одягом, але й з Одкровенням Іоанна Богослова, що його так часто цитує Булгаков у своїх творах. Світ білих речей змінюється від кімнати до кімнати завдяки світлу: від сутінок у вітальні до зоряного неба у кімнаті Алєксєя Турбіна. Цей прийом змінює настрій, бо за вікнами Турбіних водночас відчутно і війну, і Різдво. Спеціальне освітлення, білі декорації, звуки дому: скрипіння підлоги, рипіння дверей, різні «голоси» годинників – це відлуння театральної біографії драматурга, режисера, актора, лібретиста Булгакова, що своєю чергою «провокує» музей на театральні дійства, вистави, перформанси у просторі головної експозиції.
Відмова авторки концепції експозиції від типології та копій на користь оригіналів свого часу спричинила революційний переворот у музейному середовищі. На початку роботи у колекції меморій було лише сорок одиниць , але саме порожній простір і білий колір магічно підкреслили автентичність предметів(завдяки цьому прийому експозиція і далі лишається живим організмом: оригінальна річ, щойно вона з’являється, займає місце білого предмету.)
Протягом двадцяти шести років існування експозиції у країні змінювалися інститут житла та ставлення людей до власного простору. Скажімо, на початку 90-х, коли почав працювати музей, відвідувачі, які у своєму загалі щойно переїхали з радянських комуналок, сприймали інтер’єри музею через власні родинні спогади та фотографії про прекрасне минуле чи історії з «книжок, пропахлих таємничою старовинною шоколядою». Ностальгія з часом минула і до семи кімнат професора Булгакова почали ставитися спокійніше. Та інтерес до традицій дому, виховання й освіти дітей, родинних свят тощо лишився. Тому головною місією для музею стало відтворювати родинні традиції дому або започатковувати нові, сучасні. Ця місія не втрачає актуальності, бо мова йде про вічні поняття та цінності. Більшість музейних програм, проектів сьогодні пов’язано з цією метою.
Тема «відновлення норми», яку годі уявити без особистого простору, теж має продовження в сьогоднішній музейній експозиційній роботі. У Домі на Андріївському узвозі, 13 є не тільки другий поверх із головною експозицією, перший поверх із виставковими залами та веранда для чаювань, але й горище та підвал. І горище, і підвал – місце дії двох романів письменника. У підвалі Булгаков оселив Майстра із «Майстра та Маргарита», на горищі – Максудова з «Театрального роману» . У музеї підвал став книжковим клубом. На часі – горище.
Таким чином невеликий будинок став моделлю ковчега, у якому знайшли собі прихисток не тільки тіні з минулого, але й сьогодення зі своїм поглядом на життя. Міста вистачило всім, музей – на виріст.
Людмила ГУБІАНУРІ
Директор Літературно-меморіального музею Михайла Булгакова в місті Київ
