Коли стоїш над прірвою, або рухаєшся лезом ножа краще не дивитись донизу. У подібні моменти погляд ліпше звернути до авторитетів та на речі фундаментальні. Сьогодні надто багато питань, у тому числі і загальнодержавного масштабу, загострилися до граничної межі. Додає перцю і те, що ті, кого прийнято називати політичною елітою, розмивають значення багатьох понять і підмінюють смисли. Як варіант пошуку відповідей у цій ситуації – звернемося до минулого, до авторитетів і джерел – ad fontes. Точно так, як це перед нами робили цілі покоління.
За авторитет візьмемо для себе Івана Франка. Складно осягнути все, що було написано і видано під іменем цієї видатної, багатогранної і глибокої особистості. Між іншим Іван Франко якось взявся публікувати свою “розвідку”, якій дав життя “зимою в початку 1911 р.”. Текст останньої Іван Франко відправив Михайлу Грушевському до Києва. Відтак був дуже незадоволений. Побачив свій текст опублікованим “в такій обкусаній формі” і з такими коректурами, які, на думку Франка, були зовсім нелогічними; які не було з ним обговорено. Не отримавши жодних пояснень, Іван Франко вирішив опублікувати текст окремою брошурою, з відповідними поясненнями. Трапилося це у 1913 році. У Львові, у “Загальній Друкарні” на вулиці Пекарській. Назва брошури трохи незвична “Молитва за ворогів”.
“Маленький рукопис”, як назвав Іван Франко збірку тексів XVI століття, він бачив у колекції видатного вченого та етнографа Антонія Петрушевича. Молитви, апокрифічні оповідання на основі сюжетів зі Старого та Нового Завітів – це те, що Іван Якович побачив у рукописі. Між останніми і згадана вище “Молитва за ворогів”. У тексті останньої бачимо звернення до Господа з проханням напоумити ворогів і обернути їхню лють на любов. Водночас, є також прохання звільнити власний мозок від злих помислів.
Франко зазначає, що на молитву подібного характеру в рукописах натрапляє вперше. Відтак ставить питання про її природу і походження – грецьке, апокрифічне? Зрештою, говорить про паралелі з євангельськими мотивами. Зокрема, Ісусові промови про ворогів. Заклик “любити своїх ворогів, чинити добро тим, що ненавидять вас” є в апостола Луки. Але Іван Франко ставить під сумнів подібні вислови і переконує, що вони не могли належати Ісусові. Смисли у подібному формулюванні вчений вважав парадоксом, який підриває “самі основи існованя та розвою людської суспільности”. Протиставляє цьому Євангеліє від Матея, де Ісус оцінює “справу поводженя з ворогами значно тверезїйше та практичнїйше”: “Любіть ворогів ваших і молїть ся за тих, що переслїдують вас”. Відтак Іван Франко додавав, що прощення не суперечить ідеї боротьби добра і зла а навіть є її доповненням.
Натомість, парадоксальність вислову Ісуса про любов до ворогів у євангеліста Луки, на думку Івана Франка, відчули навіть Отці Церкви. Це видно з окремих коментарів, які вони писали на тексти Святого Письма. Окремі з тих коментарів потрапили і в ідейне поле, яке існувало на наших теренах. Зокрема, за посередництва збірки популярних творів релігійно-дидактичного змісту під назвою “Ізмарагд”. Поміж іншими там є “Слово святих отцїв о расмотренії і любви”, де читаємо наступне: “Треба відсїкати надмірну любов і поступати оглядно, бо лиш єретики хочуть бути зі всіми добрі, не розуміючи правди”. Закінчується думка ідеєю, що кожен, хто хоче бути добрим для всіх, через це дає себе в неволю дияволу.
Як бачимо, у маленькій брошурі Іван Франко намагається дати своє, сміливе і не зовсім звичне для християнського вчення трактування любові/нелюбові до ворога. При цьому, вчений навіть намагається заручитися “підтримкою” Отців Церкви, у тексах яких також можна знайти багато сміливих інтерпретацій. Однак, найбільш оригінальний коментар до концепту любові/молитви за ворогів було зроблено пізніше. Брошура Івана Франка “Молитва за ворогів” сьогодні зберігається у фондах Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка. Не знаємо хто, коли і для чого, але на одній з останніх сторінок книжечки звичайним олівцем написано наступне: “Думка Франка така, що ворога треба ненавидіти, а не любити”. Хтось вирішив, що знається на думках Івана Франка краще за нього самого.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Франко І. Молитва за ворогів. – Львів, 1913. – 21 с.
- Нахлік Є. Релігійне навернення пізнього Франка // Zbruč, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/85287
