Нещодавно на сторінках Фотографій Старого Львова ми публікували частковий переклад статті про подорож молодої американки Дороті Госмер теренами Галичини напередодні Другої світової війни, яка була надрукована у виданні National Geographical Magazine. Відгук на цю публікацію ми знаходимо у газеті “Діло” (ч. 131 від 11 червня 1939 р.) у рубриці “Сторінка без політики”, де можемо дізнатися трішки більше про побут мандрівниці під час подорожі.
Молода американка на колесі від Кракова до Снятина
В останньому числі відомого американського журналу “Нешонел Джеоґрафікен Меґезін” за червень знаходимо статтю молодої американки Доротеї Госмер “На колесі через Польщу”. До статті додані 38 ілюстрацій — знимки здебільшого авторки статті і дві мапи. Д. Госкер вибралася до Европи з наміром обїхати деякі країни на колесі, не рахуючися з часом свого побуту в деяких місцях, зовсім як ті мандрівники, що заробляють на прожиток, продаючи листівки зі своїми фотоґрафіями.
Очевидячки вона не їхала колесом через море, як думали деякі наші селяни. Спершу вона хотіла переїхати ногами від Ґенуї до Трієсту, але згодом змінила плян. Три роки вона в Европі і вивчила поневолі з 12 мов для практичного вжитку. Вона каже, що навчилася теж їсти всяку всячину — навіть морські пявки зі смоктальцями, смажені на салі, навчилася спати на звичайній соломі і голотіч на полі, після розкішних ночей у багатих пансіонах і готелях. Діставши лист від якогось доброго знайомого в Відни, вона виїхала туди, а звідти за 10 годин була у Кракові.
ПЕЙСИ, ПИРОГИ, ПЕЧЕНА ГУСКА.
Тут вона мала вражіня, що опинилася в якомусь фантастичному світі. Найбільше вразили її гранчасті вовняні шапки, пейсаті жиди і фіякри, що холіталися на своїх пружинах по міських каменях. У Кракові здивувало її, що так мало студентів володіє чужими мовами, що студенти бідні, що жидівські дільниці не змінилися від XIV. віку, далі суботній похід до синаґоґи, далі препозиції вуличних “ганделесів” які хотіли відкупити від неї колесо. Велике місце в її споминах займають вражіння, звязані з новими стравами: пирогами, кнедлями, ріжними мучними лєґумінами з сосами, шодом, підливою тощо. Вона не відмовила собі приємности зїсти печену гуску у жидівському ресторані. Те, що в нас їдять деякі люди 5 разів денно — для неї ревеляція. Не менше відкриття зробила молода американка, живучи довший час між краківськими студентами, якто вони вмішуються у політику і політикою переплітають свої студії. Дараба, на якій перевозили її колесо Дунайцем, збита нашвидку, зробила на неї сильне вражіння. Цікаве, що такі дрібні речі врізалися в її память живіше, ніж побут у копальнях Велички.
НАЙВЕСЕЛІШE МІСТО — ЛЬВІВ.
Від Рабки вона приїхала на колесі до Львова. Наближуючись сюди, вона відчувала “подих Сходу”. Львів це для неї найвеселіше місто з цілої Польщі. Академічна вулиця гуде живими розмовами, каварні теж, “горілка з канапкою” — одна, дві, три розвязує язики. А який тут борщ ще й з “ушками” (ці “вуха” названі по анґлійськи зовсім таксамо як ті, що носимо по обидвох боках голови справді виглядають несамовито в борщі!), а — холодна зупа з суниць — нечувана річ! У Сихові, коли один знайомий летун-старшина хотів її повезти на літаку, взяли її за шпигуна, бо вона не розставалася зі своїм фотоґрафічним апаратом, скрізь шукаючи за знимками. Ціле щастя, що мала при собі ріжні документи з урядовими печатками.
ПРАЗНИК У НИЖНЕВІ.
Зі Львова виїхала Госмерівна до Галича поїздом, де подивляла натовп з мішками, клунками, куритами, гусками і… пасажирами, що билися за приступ до місць і за вихід з ваґону. З Галича поїхала каюком до Нижнева, де попала на празник св. Петра і Павла. Мандрівничка зупиняє свій зір на вишиваних сорочках селянок, захоплюючися співом парубків на вулиці, смакує суниці. Після богослужби довідується про те, що таке греко-католицька церква. Торговий день у Коломиї з мітлами та горшками — романтичний. 3 Коломиї вона забирається у прогульку на Попа Івана і стоїть зачудована у горах на тих місцях, де і досі залишилися сліди боїв — окопи з дротами. Вона не може уявити собі, як вояки могли тут воювати в хмарах. Ріжними плаями і верхами по горах веде її милий гуцулик Микола аж до Жабє, по дорозі збираючи для неї дикі квіти та ягоди.
ГУЦУЛЬСЬКА ГОСТИННІСТЬ.
Американці доводиться ночувати в хаті гуцула. Цю ніч вона вважає цілою подією, бо має про гуцулів своєрідні інформації. Етнольоги твердять — каже вона — що гуцули це мішанина українців, поляків і румунів, їx мова утворена під впливом мов цих трьох національностей, а… підчас “метушливих періодів польської історії деякі збунтовані шляхтичі втікали у горн між верховинців і женилися з гуцулками. Ось чому деякі гуцули і досі мають… шляхетські прізвища. У Дземброні американка знаходить доказ нечуваної гуцульської гостинности. Жінка гуцула, в якого вона переночовує, йде вночі за конем, щоб гостя мала чим уранці вертатися до Жабя. На прощанні господиня запрошує її жестами, щоб вона залишилася в них назавжди замість доньки, яку вони поховали, дуже подібну до американки.
ДОТЕПНІ ПІДПИСИ ПІД ЗНИМКАМИ.
У Заболотові юрба обступила її як страхополоха, коли вона випитувала за хатою на нічліг. Їй ставили найбільше неймовірні питання: звідки вона їде, куди, кілько коштує її колесо, кілько вона має грошей і звідки їх узяла? В Устю вона купалася у Пруті з гуцулкою Зорікою і навчилася лускати зернята сонячника. Вночі до її ліжка влізла у подушку мишка. Їй виворожили, що миш у подушці значить дивні пригоди. По Службі Божій місцевий парох частував її чаєм з чорними ягодами і тістечками. У Снятині найшли на неї знову думки про останню війну та ріжні переміни з кордонами.
Всі ці спомини написані звязно і ділово. Під удатними знимками нераз дотепні підписи. Нпр. під фотоґрафією добре вигодованої молодиці з Коломиї, що стоїть з дитиною на руках: “Дитина реве, ноги в баби бocі, а вона всміхається”. Торговий день у “Новім Tapґу”, „Четвер це бунт кольорів, крику та запахів”. Дівчина і хлопчина тягнуть вівцю на торг “Вівцю на торг уміють вести, але не вміють переконати її, що йти туди приємно”. Один гуцул оповідає своїм сусідам: “Бо бачите, в одній перегородці стайні стояв мій кінь, а колесо тієї американської дівчини зараз у другій!” Худощава старша селянка тримає на руках добре вигодовану гуску, а під цим підпис: “Хоч сірачина в неї витерта, зате гуска товста”. На одному возі їде багато гуцулів: “Там, де вози рідко їздять, там один везе багато пасажирів”.
