Мої спогади про д-ра Івана Франка

1259
Іван Франко

28 травня 1927 року газета Діло розмістила на своїх шпальтах статтю під назвою “Мої спогади про д-ра Івана Франка”, текст якої подав о. Зиновій Флюнт. На наш погляд стаття заслуговує на повторне читання в наші дні. Тому подаємо її без змін і стилістичних та граматичних правок.

“Покійного Івана Франка пізнав я, будучи учнем гімназії в рр. 1888, 1889, в домі мого шваґра, покійного о. Івана Кузіва в с. Дидьові, турчанського повіту. Туди зїзджалися на ферії на коротший або довший час передові наші люди. В домі о. Івана гостювали покійні вже: професор Дамян Гладилович, антрьопольоґ Федір Вовк, який робив свої поміри між бойками, письменник Осип Маковей, та вчений Володимир Гнатюк.

Іван Франко гостив у Дидьові кілька разів, то сам, то з дружиною Ольгою та дітьми. Прегарна, затишна, гірська околиця з вючимся між лісистими горами Сяном, мусіла манити покійного поета, який на феріях хотів відпочити. Гостинний дім о. Івана Кузіва був усе отвертий для наших передових людей. Він, будучи людиною глибоко очитаною та прегарним оповідачем, любив товариство письменників, між якими відпочивав душею, забуваючи, як мені говорив, те сирітство, в якому жив, повдовівши дуже вчасно.

Іван Франко з дружиною Ольгою і дітьми на сходах свого будинку. Львів, 1904 р.
Іван Франко з дружиною Ольгою і дітьми на сходах свого будинку. Львів, 1904 р.

Пок. Франко так полюбив околицю в Дидьові, що хотів купити кусник поля, поставити хату, щоби на ферії мати куди виїхати. Зразу носився з пляном купити готову хату в самому селі, згодом самому будувати. Справа тяглася довго, однак вкінці розбилася об незвичайно високу ціну, яку бойки поставили за ґрунт. Справою купна мав ще занятися о, Іван, не міг однак довести її до кінця, бо Франко згодом, по трусах на попівстві, перестав бувати в Дидьові та перенісся на ферії куди інде.

Франко цінив о. Івана за його гостинність, та за преінтересний дар оповідання. Неодну річ написав Франко на канві оповідань покійного. Оповідання «Чума» обробив поет з розказів о. Івана про гірського пароха о. Матковського.

Проживаючи й собі часто на феріях у Дидьові, чув я, як поет читав свої новелі та поезії. Як була на дворі слота, то сидів він у крайній кімнаті і писав, або читав, або пересиджував у кухні (нераз тільки у спідному одінні) та читав. Книжка лежала на столі, а під столом робив сіть на рибу, яку пристрасно любив ловити в Сяні. Бувало, розбереться, закине в тонь сіть, ввійде до води зі словами: «Помагай Боже…» й нераз цілісінький день бовтається по воді. Не минав і найглибшого місця у ріці, вміючи стоячки утримати рівновагу у воді. Ми хлопці бігали за ним берегами, страшили патиками рибу та носили за ним одіж і зловлену рибу.

Іван Франко з дружиною Ольгою з Хоружинських у день шлюбу. Київ, 1886 р.
Іван Франко з дружиною Ольгою з Хоружинських у день шлюбу. Київ, 1886 р.

З бойками покійний поет мало заходив у розмову, уважаючи їх мало інтересними. Цікавився однак їхніми звичаями, просив пок. о. Івана, щоби він списав їх весільні обряди та звичаї. Їх за підмогою о. Івана видала потім друком дружина поета.

В неділі та свята поет ходив до церкви, читав Апостола і сильним голосом співав з дяком у крилосі. Вернувши з церкви, нераз довго за столом диспутував з о. Іваном на тему прочитаного Апостола, бо св. Письмо знав докладно. Ніколи я не чув. щоби Франко свої антирелігійні погляди ширив між людьми, а навпаки. З оповідань о Івана знаю, що він уважав віру сильною підоймою темних бойків!

В домі о. Івана пізнав пок. поета покійний дідич, цісарський шамбелян Волковіцький, одружений з графянкою Потоцькою. Це була людина бувала та високо культурна. Уважав Івана Франка своїм приятелем, то нераз цілими днями, як Ів. Франко не ходив на рибу, пересиджував в домі о. Івана і вів з поетом дискусії на всякі теми. Говорив шамбелян по француськи, або по польськи, Франко все по українськи. Як чув я від пок. о. Івана, зразу уважав дідич Франка людиною не образованою, який, як виразився: «два а два счислити не вміє» , бо Франко говорив зразу мало й до розмови не мішався. Лише час від часу «пришпилив» влучним словом дідича в його фантазіях і таким чином став цей пізнавати, що Франко небуденна людина. Пізнавши його ближче, не переривав товариських звязків аж до виїзду Франка в гір.

Іван Франко
Іван Франко

З моїм тіточним братом, пок. Антоном Березинським, поет гостив кілька разів у мого покійного батька о. Михайла в Грозьові, з яким ходив часто на лови.

Одних ферій (в липні 1889 р.) загостили до Дидьової з поетом гості з України: Сергій Деґен і його сестри Наталка і Марія, діти російського генерал-майора. Приїхали вони у наші гори виключно на віддих: ходили по лісах, збирали гриби (що й Франко любив), ягоди, купалися у Сяні. Нікуди з села не виїздили, ані з ніким в селі не сходилися. Їх побут в Дидьові скінчився однак і для них і для пок. о. Івана фатально. А поет Франко від того часу перестав бувати в Дидьовій.

Як українські гості вертали домів їх арештовано у Львові, поміщено в інквізиті, де одна з Деґенів з гризоти та поневірки померла. А пок. о. Іван зазнав багато неприємностей. Підозріваючи українських гостей в шпіонажі, влада зарядила в домі о. Івана трус. Налякана тета (теща о. Івана) Леонтина Березинська, повідомлена заздалегідь про намірений трус знакомим жандармом п. Приймою, спалила зі страху чи не половину цінної бібліотеки о. Івана, та всю переписну з поетом. З димом пішли і старі метрики, так була залякана стара тета! Цей трус налякав о. Івана так, що він заперестав гостити в свому домі наших передових людей. І Франко перестав бувати в його домі, щоби не наразити його на труси та на можливі неприємности з боку духовної влади. Бо при цім трусі вийшло на яву, що Франко проживав «як не безпечний чоловік» у домі о. Івана під надзором жандармерії… Ми, діти, дивилися на поета з подивом, та радо товаришували йому в його ловлі риб. Бувало, й цілий день не ївши, бовталися ми з поетом по Сяні. Усе в вишиваній сорочці, нагадував він нам рибалку «Панаса Крутя», і так ми його між собою і прозвали.

Іван Франко
Іван Франко

Згодом перебував Франко в домі мого знайомого о. Северина Борачка в Яйківцях коло Журавна. З ним відвідав я раз Франка в його домі у Львові. Покійний пізнав мене відразу та згадав про гарно прожиті хвилі в домі о. Івана в Дидьові. Коротенько згадав і про мого покійного батька в Грозьові. «Ладно, щосьте старого відвідали», сказав на прощанню…

Ледви, чи був би тоді пішов з нами на рибу – постарівся, та ізнеміг ся уже…

В Грабі 23. VI . 1926

Джерело:

  1. Діло, ч. 117, 28 травня 1927 р.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.