Перегортаючи сторінки старої періодики команда Фотографій Старого Львова натрапила на цікаву публікацію про лікарню на Кульпарові. В газеті “Діло” (ч. 22 від 1 лютого 1939 р.) у рубриці “Сторінка без політики” було поміщено статтю “Між божевільними Кульпаркова” у якій йшлося про хворих, котрі перебували у шпиталі. З поданого матеріалу сьогодні ми можемо трішки більше дізнатися, яких пацієнтів лікували у закладі 80 років тому (публікацію, традиційно, подаємо оригінальною).
“Між божевільними Кульпаркова
Нераз неодин львовянин, попавши у лють, посилає когось “на Кульпарків”, чи каже, що він звідти прийшов. Та мало хто з тих, що вживає цього слова знає, як виглядає заведення, де мешкають люди з деякими нарушеними проводами у мізку. Один львівський журналіст Ш. Шпунд видав саме книжечку п. з. “Місто божевільних”, де у формі репортажу знаходимо цікавий матеріял про життя мешканців кульпарківського заведення.
Трохи статистики.
Кульпарків це не один дім, а ціле містечко складене з будинків і парків. Це найбільше заведення для божевільних у Польщі, де живе 1000 хворих, з яких ледви 17 прц платить за хату, харч і лікування. Більшість із них живуть тут довічно як “безнадійні”. Передовсім кілька цифр. За минулий рік було там 37 прц. римо-католиків, 29 прц. гр.-кат. і 30 прц. жидів; 51 прц. нежонатих і незаміжніх, 41 прц. у подружньому стані, 8 прц. удівців; 72 прц. з нижчою освітою, 7,6 прц. із середньою, 7,3 прц. неграмотних і 5,1 прц. з освітою вищою; 24 прц. дрібних хліборобів, 15 прц. без професій, 10 прц. ремісників. Найбільше божевільних нездужих психічним роздвоєнням — 731, умово нерозвинених (ідіотів) 104, епілєптиків 87, з поступневим параліжем є 78. Умирає там людей мало: умові хвороби належать до тих, що з ними можна дожити до пізнього віку з ненарушеним орґанізмом.
Що говорять про себе.
Перших божевільних можете зустріти в саді на проході. Деякі вже від перших слів зраджують свою хворобу. 45-літній мужчина з усміхом дзвонаря Квасімодо з Віктора Гюґо “Нотр Дам” каже, що зветься Юзьо Ен—ен і рахує так гроші. — Маю, 8, 10, 8, 2, 3, 10 і 4, разом два рази два і пятьдесять.
50-літній жид, що говорить по анґлійськи, каже, що він король Льорт Герман Плахте, у 1907 р. здобув Африку і має два тисячі і два міліони війська. 70-літній чоловік, що працює у пральні заведення, називає себе “домашнім цісарем”, що зветься Александер Антін Лєопольд і з дому Квєцінський-Габсбурґ. Він — цісар з отвору народнього костела і присягав з реґуляцій Богові і народові, урядові та війську, та костелові, а всі свої ордери віддав до реґуляції в машинерії. Той цісар є з професії орґаністом і грає підчас богослуження зовсім добре на орґанах, як теж совісно пере бруди в пральні.
Ті, що працюють.
Кульпарків має ріжні робітні, де хворі виконують усякі професії. Безділля найгірше впливає на психічний стан і ті, що можуть відорватись від своїх думок у праці роблять нераз вражіння нормальних. У ткальні якийсь Юзьо з опаленою головою працює майже з надлюдською силою вже 30 років і “почуває себе дуже приємно, бо має 48 років і робить 13 метрів пряжі денно”. Є тут спеціялісти від хідників чи коців, що ріжуть ножицями клаптики та пасочки матерії цілими роками ті самі, інші роблять черевики або деревляні ложки. Коли спитаєте будьякого з них, що він робить і навіщо, можете почути такі відповіді: “Я був 13 років у Америці, а моя родина мешкає звідсіля у 36 миль. Я міг уже 36 разів бути в неї, але мушу 36 разів робити те саме, бо це мій обовязок. Кажуть і мушу!” Один, що виробляє матраци, пояснює свою роботу так: “Я в цивілю є приватний урядовець, а саме деревного промислу, себто деревний маніпулянт, але тепер роблю ось що. Я роблю цього на сотні, щоб люди мали на чому спати. Але я з Бродів і ніхто мене не засудив, отже дайте мені талант до життя”. Один із кравців підчас праці раз-у-раз повторяє: “Я хочу бути чоловіком!”, а шлюсер Антін справді придумав вертгаймівський замок нового типу. “Це така російська техніка, то такий патент, що його нема…”
Інтеліґенти.
Вищий тип божевільних — інтеліґенти. Ніхто з читачів не здивується, що там є поет, який надзвичайно легко пише вірші, переписує їх на відбитковому папері і кількадесят примірників роздає тим, що цікавляться поезією. Він пише під псевдонімом екскардинала Скосьпастерника. Великі поеми він називає сонетами. Вони мають ориґінальні заголовки, всі в модерному дусі, нпр. Хрін у футералі, або Сардинки у фрамузі. Один із них п. з. “Мрійник розбитий на морі” перекладаємо для тих, що не люблять модерної поезії, щоб могли ствердити, що цей вірш не є ні трохи гірший від численних у збірках деяких наших поетів
Упавши з життя постументу ляг у небутті,
як моряк без сприймань утопії — залицяння,
ледви нас доходить зі світа споряджання
його руїна —
так творів відступив несито
у низці своїх мандрів, їх дослідів, що сонце вкрило корито
зі спокоєм, сумлінням, кермою акуратности.
Стільки проте залягає достроєння неподатности
до мрійливої появи
доповнюваній життям
Чи-ж бо справи здати не вміють або сну боронять
навали перед надміром лаштунків невтомих
з досить катастроф, подій, змагань невідомих?
Більшість інтеліґентних божевільних поводиться так, начеб вони були зовсім нормальні; вони спокійні та чемні. Тільки в деяких неприродний блиск очей або обривисті жести вказують на внутрішню захитану рівновагу.
Жіночий відділ.
Дуже прикре вражіння робить жіночий відділ. Багато між пацієнтками зачитується у книжки, які немилосерно нищать. Одні нездужають манією реліґійною, інші носять у серці якийсь родинний смертельний біль. Ось одна чудово грає на фортепіяні — мала колись бути великою піяністкою, друга добирає рими, третя лежить як колода вдивлена у стелю, четверта спараліжована повторяє невпинно сонним голосом:
— То я піду з тобою на Йордан, на Йордан я з тобою. І буде відпуст, кохана.
Одна українка напів гола, з простиралом на голові, молода, але поморщена шепоче: “Я вірю в одного Господа, а ти не віриш, батяру! Га! Я вірю в одного!”
Є й такі, що можуть сидіти тільки у каптані забезпеки, бо вони дістають напади і загрожують сусідкам.
Кульпарків має окремий відділ біснуватих і пів біснуватих, що кидаються і готові розірвати всі зверхні перепони, які тримають їх у мурах лікарні.
Між божевільними можна знайти не менше типів та недужих на ріжні манії, як і серед здорових. Хоч вони посортовані на групи, майже кожний має якусь малесеньку шрубку, що накручує ввесь його духовий механізм і забарвлює світ на інший колір. Якби була змога поставити ту шрубку на нормальне місце — людина була б цілком нормальна”.
