Реакція львів’ян на проголошення Незалежності 24 серпня 1991 року була не просто святкуванням, а кульмінацією багаторічної боротьби, що перетворила місто на епіцентр українського національного відродження. У той день Львів, який ще задовго до офіційного акту називали «українським П’ємонтом», був охоплений масовою ейфорією, що вилилася на центральні площі міста.
розміром (3х6) м. у Львівську Ратушу 2 квітня 1990 р.
Львів — центр відродження
Щоб зрозуміти реакцію львів’ян, варто згадати атмосферу, що панувала у місті наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років. Львів був осередком дисидентського руху, а після звільнення з таборів таких постатей, як Левко Лук’яненко та В’ячеслав Чорновіл, місто стало центром політичних ініціатив. Від квітня 1990 року над Львівською міською радою вже майорів синьо-жовтий прапор, а громадські мітинги і віча були звичною справою. Місто кипіло життям, що надихало, але також створювало напругу, що призвела навіть до спроб економічної блокади Галичини з боку тодішньої центральної влади.
Події 24 серпня: місто, що “гуділо”
Коли 24 серпня 1991 року Україна дізналася про ухвалення Верховною Радою Акту проголошення Незалежності, львів’яни не залишалися вдома. Вони масово вийшли на вулиці. Основним місцем збору, як і під час попередніх віч, стала площа перед Оперним театром. За свідченнями очевидців, місто «гуділо», а центральні вулиці заполонили тисячі людей, які щиро вітали проголошення незалежної України. Це не було організоване святкування, а стихійний вияв радості і довгоочікуваної свободи. Багато хто з молоді, яка брала участь у підпільному русі, готувався до гіршої реакції з боку Москви і навіть запасався їжею для партизанської боротьби. Тому звістка про ухвалений Акт була несподіваною і надзвичайно радісною.
Від ейфорії до щоденної роботи
Наступні дні після 24 серпня 1991 року також були наповнені вічами та масовими зібраннями. Одне з них відбулося 25 серпня. Однак, як зазначають історики та безпосередні учасники тих подій, первинна ейфорія швидко змінилася розумінням, що тепер починається етап складних, але необхідних перетворень. В’ячеславу Чорноволу та його соратникам довелося стикнутися з непростими викликами: від необхідності налагоджувати економічні зв’язки, попри блокаду, до управління містом у нових, незвичних умовах.
Візуальні свідчення
Ці події були зафіксовані на численних фото та відео. Наприклад, фотограф Любомир Криса зробив серію знімків віча 23 серпня 1991 року, які передають атмосферу передчуття великих змін. Також існують архівні відео, що показують масові зібрання львів’ян на площі перед Оперним театром 24 серпня 1991 року, демонструючи щиру і непідробну радість людей, які дочекалися незалежності своєї країни.
Наталка СТУДНЯ
