Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у Львові поступово збільшується кількість українських підприємств. Споживчі й торговельні спілки українців використовують гасла: «Свій до свого по своє!», «Українські гроші — в українські руки — на українські справи!».
В періодичних виданнях того часу зустрічаємо багато інформації з рекламою тих чи інших виробів українського промислу. Одним з цікавих рекламних ходів був друк в журналі «Нова хата» «Мережаного дерева українського промислу і торгівлі» під гаслом: «Жінки! Пам’ятайте, що розвиток цього дерева від вас залежить – жадайте лише тих товарів».
Щоб побачити товари яких українських підприємств та спілок були популярними серед жіноцтва розберемо це дерево.
Кооператив «Пласт» було закладено у 1927 році. Його засновниками були Андрей Шептицький, Модест Каратницький, Дарія Навроцька, Костянтина Малицька, представники РСУК та «Центросоюзу».
Складався кооператив з продуктового (виробництво порошку до печива, ванільного цукру, ефірних олійок, продаж насіння квітів) та спортивно-торговельного відділів.
Крамниці «Пласту», в яких продавали товари, розташовувалися на вул. Руській, 3 та Городоцькій, 95. А також, як бачимо з «деревця» на вул. Сикстуській, 29 (сучасна Дорошенка).
“Народна торгівля” започаткована у 1883 році у Львові Василем Нагірним – перша кооперативна установа на землях Галичини .
Василь Нагірний передбачав, що “Народна торгівля” розростеться “в дерево величаве, що обійме цілу Галицьку Русь”, стане гуртівнею для сільських і міських українських крамниць, буде закуповувати товари від виробників, минаючи спекулянтів і перекупників, навчить торгівлі український люд і поставить його на місце чужинецьких купців.
Так і сталося, “Народна торгівля” в скорому часі стала Крайовим Союзом споживчим зі складами і крамницями по всій Галичині. Вона мала тісні зв’язки з гуртівнями англійської і німецької споживчої кооперації, з голландськими, італійськими, американськими фірмами, безпосередньо із закордонними товаровиробниками. “Народна торгівля” взяла на себе завдання з організації збуту товарів українського промислу, витісняючи чужинецькі товари. Першочергова увага приділялась товарам кооперативного виробництва, що займали 58 відсотків від їх загальної реалізації.
“Народна торгівля” була також постачальником селекційного насіння для західноукраїнського села, організаційним і закупівельним центром для міських і сільських крамниць, школою підготовки українського населення.
«Маслосоюз» на початку 1900 р. діяв при філії товариства «Просвіта» в Стрию, але дата заснування підприємства, як окремої одиниці (Повна назва «Крайовий Молочарський Союз «Маслосоюз») припадає на 1907 рік.
До 1914 року «Маслосоюз» об’єднував близько 100 невеликих молочарських спілок, до яких селяни доставляли молоко.
Починаючи з 1924 року підприємство реорганізовано, змінено статут, який був прийнятий у 1925 році на загальних зборах. Після прийняття статуту змінилася й назва молочарської кооперації – вона стала називатися «Крайовий молочарський союз кооперативний з обмеженою порукою в Стрию».
«Маслосоюз» впевнено ставав на ноги і почав завойовувати ринки збуту не тільки в краї, а й в Европі – Голландії, Англії, Німеччині. У 1925 році «Маслосоюз» вперше виходить на світовий ринок, пропонуючи для продажі масло. Маслосоюз висилав масло до Німеччини, Австрії, Чехо-Словаччини, Данії, Франції, Швейцарії і навіть до Маньчжурії.
Торговий відділ «Маслосоюзу» був розташований у Львові за адресою вул. Костюшка 1а, а з 1932 р. переселився до власного приміщення по вул. Б. Гловацького (тепер вул. Я. Головацького).
«Елегант» (О.Левицька і С-ка). У 1906 році п. Олена Левицька (одна з перших жінок підприємців на Галичині) зі своїм братом Омеляном заснували у Львові найбільшу на той час фабрику хімічних виробів “Зоря” (“Елегант”). Підприємство розташовувалося по вул.Кордецького 51 (сучасна Олени Степанівни). На ній виготовляли пасти для взуття різних кольорів, віск та пасту до підлоги, шварц (чорну пасту) для чобіт, вазелін та лаки, мухолапки та ін.
У 1918-1922 роках фабрику зруйнували. Після війни вона відновила свою діяльність уже під керівництвом О.Левицького та Я.Скопляка (власники). Хоча офіційно підприємство називалося “Зоря” – фабрика хімічних виробів О.Левицької і Спілки. За кілька років воно розрослося в поважне промислове підприємство та до 1933 року опанувало весь галицький кооперативний ринок.
Свою продукцію фабрика збувала через “Центросоюз”, а також приватних купців із Галичини, Волині, Познаньщини, Сілезії, Гданська.
Кооператив «Центросоюз» був заснований у 1899 році у Перемишлі з ініціативи Т.Кормоша). Кооператив постачав селянам сільськогосподарські знаряддя та машини, будівельні матеріали, залізо, вугілля, насіння і одночасно займався ззбутом сільськогосподарської продукції.
Фабрику мила «Центросоюзу» було створено під керівництвом інженера-хіміка Е. Гавалка. З 1921 року підприємство випускало мило «Мута» спільно з фабрикою «Мута», а з 1928 року «Центросоюз» став єдиним власником підприємства та змінив назву продукції на однойменну. Оскільки попит на мило у Львові зростав, виготовляли туалетне та пахуче мило в спеціальному картонному упакуванні.
З серпня 1931 року у Львові почала діяти ще й фабрика ниток «Центросоюзу». А у 1935 році «Центросоюз» при вул. св. Мартина, 49 (тепер Жовківська) відкрив фабрику з переробки м’яса та два магазини – у Личаківській та Жовківській дільницях.
«Ароза» – невелике підприємство, що займалося споживчими товарами: порошком до печива, ґаляретками, ванільним цукром та будинем (дріжджова бабка, запіканка, пудинг). Будинь був у шести смаках, зокрема шоколадний, ромовий, ванільний. «Будинь „Ароза” — новий український фабрикат. Можна дістати в усіх українських споживчих крамницях» – писали у тогочасній рекламі.
Розташовувалося підприємство на вул. Вроновських, 28 (сучасна Колесси) та Дверніцкого, 30 (сучасна Свенціцького).
Промислово-торговельна спілка «Хром» заснована у 1925 році. Мала власну хутряну фабрику (займалася виправкою та фарбуванням хутра) на вул. Городоцькій, 95. Окрім того спілка проводила торгівлю шкірою для виготовлення взуття. Технічним управителем фабрики був інженер хімік Гнат Хоркавців. Магазин спілки розташовувався на вул. Руській, 20.
На підприємстві працювали кваліфіковані робітники, котрі вивчали оброку шкіри тварин у Чехі та Німеччині. Мета спілки – постачати українському громадянству, найперше селянам, за посередництвом кооперативів найякісніший товар за доступними цінами, а також зосередити цю дуже важливу ділянку промислу і торгівлі в українських руках.
«Міка» була дрібною, проте єдиною українською фабрикою приправ у Львові в 1930-х рр. Її засновниками були Є.Якимів та М.Петруняк. Підприємство славилося якісною та різноманітною продукцією, зокрема приправами до м’яса. З «деревця» бачимо, що розташовувалося воно на вул. Городоцькій, 121
«Луна» – тут йдеться про напій з цикорію, солодову , солодову каву “Луна” та ячмінну підмінку до кави “Пражінь”, які виготовляли на фабриці “Суспільний промисл”.
Кооперативну фабрику заснували у 1932 р. українські урядовці:Р.Раковський, С.Павлик, Л.Ясінчук, Г.Пилип’юк, за сприяння товариства українських приватних службовців “Супруга” та РСУК .
Фабрика “Суспільний промисл” виготовляла напій із цикорію, які приваблювали споживача смаком, ароматом та помірними цінами. Основна сировина – коренеплоди цикорію (подібна до цукрового буряка, дещо менша), яка росла на наших землях.
Продукцію фабрики збували через “Центросоюз” та “Народну торгівлю” здебільшого у сільських місцевостях.
Спочатку підприємство містилося в приміщенні “Просвіти” на Богданівці, 30. У 1937 р. було придбано земельну ділянку та двоповерховий будинок на вул. Жовківській, 188 (сучасна Богдана Хмельницького) у Львові, де розташувалось приміщення фабрики.
Сучасним львів’янам , і не тільки, з 1990-х років фабрика відома, як одна з найбільших виробників кави Європи під назвою “ГАЛКА”.
“Фортуна нова”. Перша українська фабрика цукерків, що виросла з домашнього промислу Климентини Авдикович, вдови професора української ґімназії в Перемишлі. Зневірившись у своїх намаганнях знайти працю з достойною оплатою, жінка спробувала продавати солодощі з власної кухні. Спроба перевершила всі сподівання, вона переїхала до Львова і 1922 р. Львівський магістрат зареєстрував нове підприємство з гордою назвою «Перша українська фабрика цукерків “Фортуна нова”».
Підприємство “Фортуна” було чистеньке та гігієнічне. Завдяки використанню першосортної сировини її вироби були найвищого гатунку — тверді не топилися за літньої температури. Те саме можна було сказати про шоколадні цукерки “Фортуни”.
Один недолік мала “Фортуна” в Перемишлі – це брак споживачів. а початку 1924 року п. Климентина переносить свою “Фортуну” до Львова і приміщає її в колишній фабриці м’ясних виробів “Краєвого Союзу для збуту худоби” при вул. Павлінів.
Згодом Митрополит Шептицький погодився фінансувати заснування фабрики “Фортуна Нова” і вложив у це підприємство понад 400000 золотих. Він закупив одноповерхову споруду по вул. Кордецького, 23 (сучасна Олени Степанівни), яку було перебудовано на приміщення парової фабрики, згідно з вимогами магістрату, докупив з обох сторін будівельні парцелі – з наріжної Кордецького та Ядвіґи (сучасна Марка Вовчка). Добудували котельню, сторожівку, різні господарські прибудови та стайню.
“Фортуна Нова” відкрила три роздрібні крамниці – на вулиці Руській в домі “Просвіти”, при вул. Пекарській під управою інженера-аґронома Івана Семківа і напроти Політехніки. З них втрималась тільки крамничка на Руській, а решта треба було продати, бо не оплачувались.
Софія Легін
Джерело:
- «Альбом українського Львова». Виданий накладом Видавничої кооперативи «Національне об’єднання». Львів, 1930.
- Пасіцька Оксана. Львів і львів’яни: український соціум та промисел (20-30-ті роки ХХ ст.). – Львів, 2014
- Нестайко Маркіян. Маслосоюз, або унікальна історія успіху
- http://coop-lviv.com/
