У середині ХІХ ст. мешканець Краківського передмістя, ботанік Йозеф Маєр облаштовується у надзвичайно мальовничій, оточеній лісами місцині східної околиці Львова (сучасні Винниківський лісопарк та Погулянка). Згодом від імені колоніста сторона отримує свою назву — Маєрівка, яка з часом трансформується у Майорівку.
На території Маєрівки працювала каменоломня. У ній 1850 р. було видовбано печеру, яку назвали Медова або Медунка. Обидва найменування походять від жовтуватого, наче мед, кольору вапняку, в товщі котрого утворено зали.
У брошурі „Przyroda Lwowa, jej osobliwości i zabytki”, виданій 1914 р. накладом Музею ім.Дідушицьких, Медову печеру вносять до списку найцінніших пам’яток природи в околицях Львова.
В 1925 р. у своєму провіднику по Львову відомий львовознавець Микола Голубець пише: “За Погулянкою і броваром Кляйна лежить чарівна “Медова печера” зложена з двох обємистих комор получених поміж собою. Назва печер походить від медової краски її каміння. Відкрито її щойно перед кільканайцяти роками при нагоді ломання каміння”( стилістика цитати залишена без змін).
Трошки більше про утворення дізнаємося з книжки історика Івана Крип’якевича “Історичні проходи по Львову: “В цій стороні лежать популярні місця прогульок: Медова Печера і Чортівська Скала. До Mедової Печери веде Пасічна дорога, попри Маєрівку; серед узгір лежить котловина і в ній дві невеликі печери. В 1850-х рр. тут була каменоломня і тоді видовбано печери. Назва Медової Печери, або Медунки, походить від того, що у печерах є вапняк, який кольором своїм нагадує мед (кристалічний вапняк).
В цій котловині є сліди невеликого цвинтарика: на цьому місці в 1914—1915 рр. російські воєнні суди виконували засуди смерті й тут хоронено розстріляних” (стилістика цитати залишена без змін).
Як і усі печери Медунка має і свої легенди. Найбільш відома розповідає нам про те, що один мельник зі Львова, у якого був свій млин на Полтві, довідався про скарб короля Данила. Йому вдалося відшукати камінь із вказівним знаком у вигляді хрестика. Відступивши від каменя на три кроки у південному напрямку, він почав копати. Коли врешті він добувся до скрині зі скарбами, раптом з-під землі вискочив дідок з довгою бородою, і закричав: “Біжи додому! Твій млин горить!”. Мельник оглянувся і побачив з боку міста вогонь та дим. Кинувши лопату він щодуху побіг до свого млина. Коли він в нарешті прибіг до млина, то побачив, що ніякої пожежі нема, а його млин стоїть цілісінький. Мельник зрозумів, що його надурив дух, який охороняв скарби. А коли він повернувся на те місце, де був скарб, то з подивом побачив, що і сліду немає від ями, яку він викопав. Він був мудрою людиною, і щоб не заходити в конфлікт з підземними духами, вже більше не шукав того скарбу.
На сьогодні Медова печера – це геологічна пам’ятка природи місцевого значення в Україні. Загальна довжина її ходів — бл. 56 м, середня висота — 4,5 м, середня ширина — 8,5 м. Складається печера з двох великих залів, з’єднаних вузьким проходом-хідником. Зали можна візуально поділити на 3 кімнати, а також 4-у (важкодоступну). Склепіння першої зали підпирає кам’яна колона, друга зала завершується вузьким лазом, яким можна проповзти кілька метрів (далі ходу немає).
Зсередини Медунка покрита чорною сажею від вогнищ і смолоскипів та засмічена. Лише в 2-й залі можна побачити природній колір печери.
А ще, кажуть, що у ній водяться кажани, зокрема звичайні широковухи.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерела:
І.Крип’якевич Історичні проходи по Львові. – Львів, Видання товариства “Просвіта”, 1932 р.
Микола Голубець. Львів: провідник. Жовква, 1925 р.
Оrlowicz М. Ilustrowany przewodnik po Lwowie. Lwów-Warszawa, 1925
http://map.lviv.ua/statti/legendarni_kutochky.html
https://uk.wikipedia.org/
ця інформація недостовірна