Сьогодні ми знову продовжуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка фондової, експозиційної та виставкової роботи”, що проходила 17-18 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.
Сьогодні пропонуємо вашій увазі доповідь завідувача наукового відділу Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові Данути Білавич на тему “Матеріали фондової збірки Музею Соломії Крушельницької як джерело дослідження історії вокальної школи Галичини“:
Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької займає особливе місце серед львівських музеїв. Перш за все тому, що патронесою музею є співачка світової слави Соломія Крушельницька; по-друге – це єдиний музичний музей Львова, у фондовій збірці якого зберігаються надзвичайно цікаві матеріали, пов’язані з музичною культурою Галичини і, зокрема, з історією вокальної школи. Ці артефакти представлені в архівах Соломії Крушельницької та представників її родини – молодшої сестри Анни Крушельницької, племінниці Одарки Бандрівської, а також в особистих архівах співаків Модеста Менцинського, Олександра Носалевича, Мирослава Скала-Старицького, Олександри Любич-Парахоняк, Михайла Голинського, Іванни Синенької-Іваницької, Ніни Шевченко, Михайла Попіля, Володимира Ігнатенка, Олександра Врабеля, Ніни Тичинської, Тамари Дідик.
Формат статті не дозволяє детально проаналізувати всі музейні збірки, які розкривають заявлену тему, тому зупинимося лише на декількох архівах музичних діячів. Наш вибір зумовлений значимістю постаті в історії вокальної школи Галичини, характером артефактів, а також періодом, який представляє даний митець.
Архів Соломії Крушельницької, співачки, артистична діяльність якої становить цілу епоху в розвитку української вокальної школи, є ядром збірки Музею і основою експозиції. Саме ці матеріали сформували обличчя і основні напрямки діяльності установи – від вивчення і популяризації творчості Соломії Крушельницької до створення концепції музейного комплексу під назвою “Музикальна кам’яниця”. Унікальні артефакти відтворюють творчий шлях Соломії Крушельницької, починаючи з перших її кроків на оперній сцені в 1893 р., тріумфальних виступів в найвідоміших театрах Польщі, Італії, Франції, Південної Америки, закінчуючи останніми виступами у Львівській філармонії і періодом викладацької діяльності в Львівській державній консерваторії в 1944-1952 рр. В архіві Соломії Крушельницької містяться оригінальні світлини, грамплатівки І пол. ХХ ст. із записами голосу співачки, афіші оперних вистав за її участю, програми концертних виступів у багатьох країнах світу, документи, епістолярні матеріали, рецензії в часописах, нотні видання, особисті речі та ін.
Надзвичайно велику культурну і пізнавальну цінність становить архів Модеста Менцинського. Блискучою і багатою подіями та перемогами була театральна кар’єра цього видатного українського співака. Модест Менцинський володів надзвичайно сильним, особливого металічного забарвленням голосом (драматичний тенор). Отримавши класичну німецьку школу співу в професора Юліуса Штокгаузена у Франкфурті-на-Майні, він став неперевершеним виконавцем опер німецького композитора Ріхарда Вагнера на зламі ХІХ – ХХ ст. Його мистецтвом захоплювалися в Австрії, Бельгії, Англії, але найбільшої слави та найвищої оцінки свого мистецького таланту досяг Модест Менцинський у Німеччині та Швеції. Про це свідчать численні блискучі музичні огляди та схвальні рецензії, які постійно супроводжували виступи Модеста Менцинського у Кельні, Берліні, Дрездені, Франкфурті-на-Майні, Стокгольмі, Байройті, Бонні, Вісбадені. Його успіх не вичерпувався лише вокальною стороною ролі. Увагу публіки і музичної критики привертали артистизм, шляхетність та інтелігентність виконавської манери М. Менцинського.
Другою батьківщиною для Модеста Менцинського стала Швеція. Музичні критики цієї країни визнали, що новий тенор перевищує всіх знаменитих співвітчизників. Модест Менцинський був улюбленим оперним співаком шведської королівської родини. Король Оскар ІІ нагородив його Великою золотою медаллю за мистецтво і літературу; його спадкоємець – король Густав V – лицарським хрестом і орденом Вази.
Творчий портрет митця доповнюють його успіхи на педагогічній ниві. У Стокгольмі він провадив приватну школу співу, ділячись зі своїми учнями великим творчим досвідом. За словами сучасного шведського музикознавця Карла-Гуннера Олена, Модест Менцинський став творцем шведської вокальної школи.
Проте душею і серцем співак завжди був з рідною Україною. “За все те, чим я став, – писав артист, – я завдячую, передовсім, рідній землі, що наділила мене музикальним слухом, голосом, любов’ю до музики”. Часто, відмовляючись від високооплачуваних ангажементів, Модест Менцинський приїжджав у Галичину. Виступав в містах і селах рідного краю, брав участь у концертах з нагоди національних свят, ювілейних академіях на честь Т. Шевченка, М. Шашкевича, І. Франка. Обов’язковими у цих програмах, окрім арій з опер та камерно-вокальних творів європейських композиторів, були солоспіви українських авторів, зокрема Миколи Лисенка, а також українські народні пісні. Великий резонанс серед музичної громадськості Львова мали також гастролі артиста на сцені Міського театру в 1903-1908 рр.
У 1995-2000-х роках онук співака Ганс Менцинський передав зі Швеції Музею Соломії Крушельницької архів Модеста Менцинського. В даній колекції представлені оригінальні фотографії артиста та його партнерів по сцені, афіші, програми концертів, музична критика, листування, фонозаписи, пам’ятні стрічки з муару та шовку. Окрасою цієї збірки став особистий рояль М. Менцинського, який відтоді став “учасником” усіх концертів, які відбуваються в Музеї.
Таким чином, зазначимо: незважаючи на те, що артистична кар’єра Соломії Крушельницької та Модеста Менцинського минула здебільшого за межами України і Галичини, їхні творчі постаті і мистецькі здобутки мали великий вплив на розвиток вокальної школи в Галичині. Це був той високий стандарт, еталон вокального мистецтва, до якого прагнули у своїй творчості молоді виконавці.
Цікавою була робота наукових працівників Музею Соломії Крушельницької з архівом відомого українського оперного та концертно-камерного співака Михайла Голинського. Його називали “королем українських тенорів”, “українським Карузо”. Володів рідкісним за тембром голосом (героїчний тенор) виняткової сили і краси. В архіві представлені світлини, програми виступів, музична критика, а також Спогади, які співак написав наприкінці свого життя.
Михайло Голинський пройшов довгий, цікавий, насичений подіями життєвий шлях, тому його спогади охоплюють дуже широкий часовий та географічний спектр. Голинський володів унікальним даром оповідача та чудовою пам’яттю. Безпосередність та щирість висловлювання, відображення мистецької атмосфери Львова, Мілана, Варшави, Одеси, Києва, Харкова 20-30-х років ХХ ст., живі та неповторні образи людей, з якими спілкувався артист проглядають з кожної сторінки цих мемуарів. Багато місця у спогадах Голинського відведено його контактам з відомими музичними діячами в Галичині і за кордоном – співаками Олександрою Любич-Парахоняк, Станіславом Грущинським. Адамом Дідуром, Олександром Паторжинським, Марією Сокіл, Марією Литвиненко-Вольгемут, диригентом, композитором і піаністом Антоном Рудницьким, піаністкою Любкою Колессою та ін. Багато місця в своїх спогадах він відводить “кухні” професійної майстерності вокаліста: аналізує характер виконавської манери, особливості голосу, техніку, вокальну школу своїх колег по цеху, описує специфіку різних вокальних шкіл, методику педагогів, в яких він навчався, розповідає про поширені в той час способи гартування голосу, гімнастичні і дихальні вправи, зокрема за модною тоді методою йога Рама Чарака. Крок за кроком у своїх Спогадах Голинський знайомить читача з етапами становленням своєї вокальної майстерності.
Таким чином, в цих спогадах міститься багато цікавої інформації про музичне життя міжвоєнного двадцятиріччя, про виступи відомих співаків, поданій в легкій і невимушеній формі. Впродовж кількох років працівники музею розшифровували рукопис, який охоплює більше 700 сторінок тексту, і в 2006 році опублікували Спогади Михайла Голинського. [2] Це був дуже особливий і цінний досвід в галузі фондової роботи.
Особливе місце у збірці музею належить архіву Одарки Бандрівської – камерної співачки, піаністки, педагога Львівської консерваторії, племінниці Соломії Крушельницької, яка доклала багато зусиль для збереження пам’яті про видатну українську співачку. Саме О. Бандрівська зберегла архіви Крушельницьких та Бандрівських, зібрала спогади про видатних представників своєї родини, зберегла безцінні атрефакти, які зараз зберігаються у фондовій збірці Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.
Розквіт виконавської діяльності О. Бандрівської-співачки припав на 1930-ті рр. Широкий резонанс у пресі, а також популярність у публіки отримали “Вечори пісні” Одарки Бандрівської. Так, 1932 року у виконанні вокалістки відбувся “Вечір пісень українських композиторів”, до програми якого увійшли твори її сучасників – С. Людкевича, В. Барвінського, Б. Кудрика, Н. Нижанківського, В. Косенка, М. Вериківського, Я. Степового, П. Козицького, Л. Ревуцького. Акомпанувала співачці Дарія Герасимович-Баранецька. Цей концерт Одарка Бандрівська повторила і в 1937 році, додавши до його програми твори Ю. Мейтуса та народні пісні в обробці М. Колесси.
Незабутнім для співачки був вечір, на якому їй акомпанувала талановита піаністка Галя Левицька-Крушельницька. Тоді прозвучали твори Г. Малера, Р. Штрауса, М. Мусоргського, В. Барвінського, Л. Ревуцького, К. Дебюссі, О. Респіґі.
Одночасно з концертною діяльністю Одарка Бандрівська викладала у Вищому Музичному Інституті ім. М. Лисенка (з 1931 р.), а з 1940 року вона – доцент кафедри сольного співу Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. Серед її учнів – Стефанія Крацило, Мирослав Антонович, Павлина Криницька, Юрій Гуменюк, Тамара Дідик, Володимира Чайка, Марія, Ніна, Даниїла Байко, Марія Процев’ят, Любов Дороніна.
В архіві Одарки Бандрівської зберігається чимало матеріалів, які стосуються її власної творчості і педагогічної діяльності, а також роботи Львівської консерваторії, зокрема кафедри сольного співу періоду 1940-1950-х рр. – програми концертів, протоколи засідань кафедри, списки студентів і викладачів, навчальні програми, ноти вокальних творів, які О. Бандрівська використовувала під час занять зі своїми студентами. Особливий інтерес представляють її методичні праці, статті і рецензії, які були опрацьовані науковими співробітниками музею і опубліковані в 2002 р. [1]
Архів відомої львівської оперної співачки Ніни Шевченко надійшов до музею завдяки контактам працівників музею з її донькою, Людмилою Шевченко, яка є відомим театральним діячем, заслуженою артисткою Латвії. Особистий архів Ніни Шевченко розкриває її мистецьку діяльність на сцені Львівського оперного театру. Дебют молодої співачки на оперній сцені відбувся 13 лютого 1944 року в опері Ш. Гуно “Фауст” і був високо оцінений львівськими критиками. Неповторність голосу, вроджений артистизм, зовнішня привабливість робили артистку неперевершеною на Львівській сцені у 1940-1960-х роках. Незважаючи на це, сценічна доля Ніни Шевченко була нелегкою. Опинившись у вихорі суспільно-політичних колізій вона в повній мірі відчула на собі їхній руйнівний вплив, зазнала утисків з боку радянської влади. Після ІІ Світової війни Львівський театр опери й балету працював у жорстких рамках, зумовлених радянською ідеологією. Репертуар піддавався суворій цензурі, до постановок на сцені допускалися лише вистави, під які можна було підвести політичне підґрунтя, іноді зовсім абсурдне. Театр заполонили кон’юктурні твори, які не мали нічого спільного з мистецтвом. І все ж Ніна Шевченко навіть за цих обставин зуміла зберегти свій власний стиль і неповторне обличчя, а образи, відтворені нею, зачаровували безпосередністю, теплотою і щирістю.
Архів Ніни Шевченко складається з художніх робіт – чотирьох портретів співачки, написаних художниками М. Добронравовим та С. Грузбергом, підбірки афіш оперних вистав за участю артистки, численних оригінальних фотографій та газетних витинок з рецензіями. На жаль, майже не збереглося записів голосу артистки. В архіві представлені лише дві лемківські народні пісні у виконанні Ніни Шевченко, які були віднайдені в архіві Київського обласного радіо.
Окрему групу фондових предметів становлять архіви сучасних оперних співаків – солістів Львівського театру опери та балету ім. С. Крушельницької і професорів Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка, які надійшли до музею впродовж останнього десятиліття з ініціативи цих митців. Це – афіші оперних вистав, фотографії співаків та сцени з опер, художні твори, зокрема портрети митців, фонозаписи різних років.
Для прикладу назвемо особистий архів багатолітнього приятеля Музею Соломії Крушельницької, Володимира Ігнатенка, який він передав до музею незадовго до своєї смерті. В цей архів входять матеріали, які розкривають артистичну діяльність як самого Володимира Ігнатенка, так і його дружини Ніни Тичинської, також солістки Львівського театру опери й балету. Великий інтерес представляють також матеріали з архіву співачки Тамари Дідик, які надійшли у фонди в 2016 році. Всі ці матеріали доповнюють наші знання про роботу Львівського театру опери та балету в період 1960-2000-х рр.
Матеріали по історії вокальної школи в Галичині, які зберігаються у фондовій збірці Музею Соломії Крушельницької у Львові, активно вводяться в науковий обіг. Вони стали джерельною базою для написання наукових праць і досліджень як наукових співробітників Музею, так і викладачів, аспірантів, студентів Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка та інших навчальних закладів. Ці артефакти є основою для побудови тематичних виставок і в стінах Музею, і за його межами. Для прикладу назвемо виставки “Скарби Соломіїїного Дому” в музеї Книги і друкарства України в м. Києві (2013 р.) та в Історичному музеї у Львові (2014 р.), “За все, чим я став, я завдячую рідній землі..: До 130-річчя від дня народження Модеста Менцинського” в Національному музеї у Львові (2005 р.), “Героїчний тенор Модест Менцинський” в Музеї Марії Заньковецької в Києві (2015 р.), “Голос небесної краси: До 85-річчя від дня народження Ніни Шевченко” (2002 р.), “Михайло Голинський – артист світових сцен” (2005 р.), “Наш Володимир Ігнатенко” (2006 р.), “Анна Крушельницька: До 120-річчя від дня народження” (2007 р.), “Королева сцени Ніни Тичинська” (2012 р.), “Олександр Врабель – легенда оперної сцени” (2016 р.). Усі ці виставки увійшли в Каталоги тематичних виставок, які періодично публікуються в Музеї Соломії Крушельницької. [3-6].
Данута БІЛАВИЧ
завідувач наукового відділу Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Список використаної літератури
- Бандрівська Од. Науково-методичні праці, статті, рецензії / Редкол.: С. Павлишин, А. Терещенко, Л. Кияновська та ін.; Упорядкув., ред., пер., прим., комент. Р. Мисько-Пасічник; Передм. Л. Кияновської. – Львів: Апріорі, 2002. – 147 с.
- Голинський М. Спогади / Упорядники: Г. Тихобаєва, І. Криворучка. Д. Білавич – Львів: Апріорі, 2006 – 616 с. + 20 с. ілюстр.
- Каталог тематичних виставок (1992-1996 рр.) / Муз.-мемор. музей С. Крушельницької у Львові ; упоряд. Д. Білавич; передм. Л. Яросевич. – Л, 1998. – 104 с., іл.
- Каталог тематичних виставок (1997-2001 рр.) / Муз.-мемор. музей С. Крушельницької у Львові; авт. колектив: Г.Тихобаєва, І.Лужецька, Д.Білавич, М.Зубеляк, Р.Мисько-Пасічник ; упоряд. Д. Білавич; передм. С. Павлишин. – Л.: Ліга-Прес, 2002. – 169 с., іл.
- Каталог тематичних виставок (2002-2006 рр.) / Муз.-мемор. музей С. Крушельницької у Львові; авт. колектив: Г.Тихобаєва, І.Криворучка, Д.Білавич, М.Зубеляк, Р.Мисько-Пасічник, О.Кирик ; упоряд. Д. Білавич; передм. Л. Кияновська. – Л.: Апріорі, 2006. – 184 с.: 20 іл.
- Каталог тематичних виставок (2007-2011 рр.) / Муз.-мемор. музей С. Крушельницької у Львові; авт. колектив: Г.Тихобаєва, І.Криворучка, Д.Білавич, М.Зубеляк, Р.Мисько-Пасічник, О.Кирик, Г.Огорчак ; упоряд. Д. Білавич; передм. Н.Бічуя. – Л.: ПП “Кварт”, 2011. – 204 с.: 20 с. іл.