Ось і завершується літо, а дехто ще не встиг як слід відпочити. Де можна поїхати на день або декілька днів щоб відпочити від міста, помилуватися краєвидами, скупатися у чистій гірській річці? Таких куточків у Карпатах є чимало. Вашій увазі представлено село Корчин та околиці.
Село Корчин знаходиться у Сколівському районі Львівської області. Перша документальна згадка про нього датується 1446 роком. Сьогодні практично не знайдемо якихось великих відмінностей між західною та східною його частинами. Західна частина села мала назву Корчин Шляхетський, східна – Корчин Рустикальний (рустикальні землі (від латинського rusticus – селянський) – назва земельних угідь, що переходили у спадок). Село відноситься до курортних згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1996 року.
Праворуч дороги перед в’їздом до села зі сторони селища Верхнє Синьовидне видніється хрест. Це пам’ятник встановлений з нагоди скасування панщини у Галичині 1848 року. Його було зруйновано в 1948 р., а в квітні 1990 року – відновлено.
У центрі села знаходиться церква святих Кузьми та Дем’яна, Над входом красується напис: «Церква Косми і Демяна греко-католицька збудована у 1805 р.». Через дорогу за зупинкою вже декілька років громада будує нову церкву. У грудні минулого року було поставлено головний купол, а у вересні цього року заплановано повністю перекрити дах.
Ліворуч від нової церкви 27 серпня 2006 року урочисто відкрито пам’ятник Іванові Франку (скульптор В. Одрехівський, архітектор М. Білий). Селяни переповідають історію, що саме на цьому місці 26 серпня 1884 року виступав Великий Син Українського Народу Іван Франко. Пам’ятник сьогодні потребує реставрації.
Праворуч від церкви Кузьми та Дем’яна є Народний дім «Просвіта». На його фасаді міститься три таблиці. Перша таблиця повідомляє, що це Народний дім «Просвіта». Наступна приурочена вихідцю села Корчин, видатному художнику, поету, провіднику ОУН на Сколівщині, політв’язню Івану Хандону (1911–1989). Третя таблиця сповіщає, що у селі народився відомий письменник, громадський діяч, засновник читальні «Просвіта» у селі Корчин 1882 року о. Богдан Кирчів (1856–1900).
З лівої сторони будинку «захована» ще одна таблиця, на якій читаємо: «Друже схили свою голову! На цьому місці 8.ІІ.1948 р. лежали воїни УПА розстріляні НКВС в урочищі Полінський над В. Синевідцьком Ліщинський З. («Сайгар»), Хандон О. («Крук»), Кавка М. («Карпо»), Диміцький Г. («Лісник»), Масний М. («Бурлака»), Вітрук С. («Мирослава»), Борщ Т. («Рибак»), Коваль І. («Грубий»), Шило С. («Дуб»), і 4 невідомі. Вічна Слава Героям».
До карантину Народний дім працював усі дні (середа, четвер, п’ятниця з 11-00 до 20-00 з обідньою перервою з 15-00до 16-00; у суботу і неділю з 14-00 до 23-00, обідня перерва – з 18-00 до 19-00 (я б радше сказав, що це вже вечеря)), крім понеділка і вівторка. Понеділок, як кажуть у народі, день важкий, а у вівторок треба трохи перепочити і набратися сил перед вихідними.
Біля Народного дому «Просвіта» є вказівник, на якому зазначено напрям до Монастиря Св. Духа Сестер Василіянок, який знаходиться від центральної вулиці села на віддалі 1,5 км.
Недалеко від церкви святих Кузьми та Дем’яна, в напрямку до села Крушельниця, праворуч від дороги, знаходиться будівля Корчинської сільської ради. 2012 року на ній встановлено таблицю, яка сповіщає, що у 1937 році цей будинок придбано стараннями і коштом митрополита Андрея Шептицького для літнього відпочинку і оздоровлення українських студентів. Місце розташування цього будинку є чудовим. Центр села, неподалік дві церкви, три магазини, автобусна зупинка, до річки Стрий рукою подати.
Колись через село проходила вузькоколійка. На її залишки можна де-не-де натрапити. Деякі ґазди, щоб добро не пропадало, шпалу, другу перенесли на своє обійстя і використали «за призначенням».
Вулички села Корчин прибрані, впорядковані. Через село пролягає добра асфальтова дорога, яка веде через села Крушельницю, Підгородці і Урич до фортеці «Тустань». Деякі господарі займаються бджільництвом. На одній із околиць села можна натрапити на дитячий майданчик. Він зроблений із підручних матеріалів (дерево, автомобільні шини). Складається враження, що на ньому відпочивають і бавляться майбутні українські богатирі.
У місцевих магазинах є всі необхідні продукти. Продавці і покупці у магазинах не порушують карантину. Молоко, сир, сметану можна придбати у селян. Ціни достатньо помірні (три літра коров’ячого молока коштують 50 грн). У селі практично не зустріти людей напідпитку. Один старший чоловічок на ім’я Осип щодня курсує між всіма магазинами і просить рубля: «Пане, може маєте рубля?». Більшість місцевих не звертають на нього уваги. Я ж йому відповів, що «радянська влада перестала існувати ще в далекому 1991 році, а в незалежній Україні є своя грошова одиниця – гривня». Це на нього не справило великого враження. Він сумно подивився і почвалав до машини, яка зупинилася за кілька метрів обабіч магазину. Там йому знову нічого не перепало, і, він почвалав далі, вишукуючи очима ще когось із відпочивальників, щоб нарешті дістати цього «клятого рубля».
Від колгоспу у селі залишилися лише руїни. На початку 1990-х років селяни отримали у розпорядження паї землі. Більшість із цих паїв здаються в оренду.
Місцеві не жалкують за радянськими часами. Адже чимало сімей постраждало від побудови «комуністичного раю» про що свідчать пам’ятні хрести в селі і околицях. Зокрема хрест на місці загибелі Івана Васильовича Корчинського («Корчака», «Варяга»). Він народився 24 жовтня 1909 року у селі Корчин. Був членом Організації українських націоналістів (ОУН), повітовим провідником ОУН, учасником Південної похідної групи ОУН, членом Одеського обласного проводу ОУН, керівником пункту зв’язку референтури пропаганди Проводу ОУН (1944–03.1946), адміністратором Головного осередку пропаганди при Проводі ОУН (03.1946–07.1947). Загинув 5 липня 1947 року під час облави неподалік села Корчин біля Великої Річки. В Галузевому державному архіві Служби безпеки України у Києві зберігся лист-подяка Петра Федуна – «Полтави» жителям села Корчина, за довголітню підтримку очолюваного ним Головного осередку пропаганди ОУН. Документ датований 15 жовтня 1947 роком.
Неподалік села знаходяться декілька джерел, вода з яких має лікувальні властивості. На початку ХІХ століття Корчин став знаним як кліматично-купелева місцевість та оздоровче літнисько. За словами Семена Сородника, який у 1937–1938 роках написав невелику розвідку про минуле і сучасне села: «Лагідний, здоровий гірський воздух, соняшна околиця, смерекові ліси, купелі в ріці та прегарне положення села стягають сюди щороку майже від сотні літ багато міщухів на свіжий воздух, на відпочинок та лікування грудних недуг».
Корчин розташований на правому березі річки Стрий. Неподалік Народного дому «Просвіта» є пішохідний підвісний міст (металева конструкція із дерев’яним настилом) через річку. Вверх і вниз по течії від моста можна побачити відпочивальників, які купаються і засмагають. Єдиною небезпекою у цій місцевості є борщівники, які кожного року збільшують площу покриття. Декілька років тому громада викосила частину прибережкої смуги, покриту борщівниками, але це виявилося малоефективним заходом боротьби проти цієї отруйної рослини.
Перейшовши підвісний міст через Стрий можна натрапити на дві стежки. Рухаючись по стежці, яка веде вверх на гірський хребет, через 20 хвилин ходьби можна натрапити на ожинники. Інша стежка веде вздовж річки Стрий. Вона через 40 хвилин ходьби приводить до одного із джерел з лікувальною водою. Ще через 5–10 хвилин можна поласувати ожинною і вдосталь її назбирати. Саме туди направляються селяни з навколишніх сіл, щоб назбирати ягоди і вигідно продати їх відпочивальникам або на ринках Стрия чи Львова.
З підвісного мосту через річку Стрий відкриваються гарні краєвиди. Зокрема можна побачити три вершини – гору Оброслий Верх, Тимків Верх та Парашку. Під найвищою вершиною цієї околиці – горою Парашкою (висота над рівнем моря – 1271 м) бере свій початок річка, яка називається Велика Річка. Вона протікає й через частину села і впадає в річку Стрий.
Неподалік від цього місця біля автобусної зупинки стоїть пам’ятний знак борцям за волю України, на якому написано: «У корчинських лісах, на г. Кичері, з 1944 по 1948 р. р. знаходився Головний Осередок Пропаганди ОУН-УПА, Бюро Інформації Української Головної Визвольної Ради, друкарні на чолі з П. Полтавою. Тут в 1945 і 1947 р. р. відбулись дві організаційні наради УГВР за участю: Р. Шухевича (Т. Чупринка, Д. Грицая (Перебийніс), Д. Маївського (Т. Косар), О. Гасина (Лицар), Петра Федуна (П. Полтава), О. Дяківа («Горновий»), Б. Світлик (М. Дмитренко «Доля»), С. Кузьменка («Степовий»), «Волос», «Семенюк», «Нечай». Охорону осередку вела боївка Івана Корчинського («Корчак»)).
Корчин і гора Кичера у 2012 році були включені до туристичного маршруту «Горами нашої слави», про що повідомляє інформаційний стенд неподалік від мосту під яким тече Велика Річка. Саме звідси вздовж Великої Річки починається маршрут до водоспаду Гуркало (протяжність маршруту близько 5 км). Цього року на туристичному маршруті «Корчин – водоспад Гуркало – Парашка» поставлено інформаційно-контрольний пункт і введено платні послуги. Тепер не треба переходити річку вбрід оскільки цього року зведено два містки з поруччями. Неподалік водоспаду Гуркало є багато місць, де пластуни та члени інших організацій проводять відпочинкові та вишкільні наметові табори.
В околицях Корчина вартує також відвідати урочище Каменистий, Татарський камінь, гору Кичеру та гору Парашку, з якої відкриваються чудові краєвиди.
Отож, мандруймо і вивчаймо наш край!
Андрій КОЗИРА
мандрівник
Нiяк не могли пояснити на цьому iнформацiйному пунктi, куди йдуть зiбранi там грошi. Очевидно, до це питания треба адресувати фiскальним органам.
Як на мене створення такого інформаційного пункту до нічого доброго не призведе. Згодом територію загадять сміттям так як це відбулося на водоспаді Камянка.
Гарно й принадливо!