Видатному українцю, актору театру та кіно Богдану Ступці, який пішов з життя 4 роки тому, 27 серпня 2016 р. виповнилося б 75. Сьогодні в Україні та за її межами вшановують талановиту, без перебільшення видатну людину, метра українського кіно, який підкорив серця мільйонів теле- та театральних глядачів. Богдан Ступка заявив світу про український кінематограф та отримав чимало міжнародних нагород.
Народився майбутній актор у Куликові, що коло Львова. Тут пам’ятають як сина оперного співака Сильвестра Дмитровича та активістки місцевої “Просвіти” Марії Григорівни. Згадують про актора із любов’ю та пошаною. Кажуть, на домашньому обійсті актор ставав “рядовим куликівцем”: святкував свій день народження, що збігався з маминим, зустрічався з рідними, допомагав господарювати. Двоюрідна сестра Богдана Сильвестровича Надія Дика пригадує: в рідному селищі актор бував щороку, а перед сімдесятиріччям провідати братів і сестер приїхав з усією сім’єю. «Після смерті Марії Григорівни, мами Богдана Сильвестровича, здебільшого ми у Київ їздили — Бодьо вічно на зйомках пропадав. Дуже тяжко працював, але завжди приїздив на церковний празник — Успіння святої Богородиці. Про те, що Бодьо в тяжкому стані, дізналась від журналіста з Москви. Не могла дотелефонуватись цілий день, і дружина Лариса слухавки не брала, а журналіст приїхав до мене, мовляв, розкажіть щось про Богдана, бо ви вже його не побачите. Так боляче стало, розплакалась. Дуже рано згорів наш Богдан… Такий був життєлюбивий – брав від життя усе, і віддавав усе», — згадує пані Надя.
Особливі стосунки у Богдана були з матір’ю, для актора це була перша порадниця та наставниця. «Тітка Марія ходила на його вистави і постійно робила невеличкі зауваження, — каже пані Надя. — Якось сказала не тримати руки в кишенях на сцені, то він з того часу й не тримав. Матір страшенно любив. Бувало, приїде з дружиною та сином, сидять за столом, а Марія Григорівна все повчає… то тільки й чути було від нього: «Так, мамо». Потім міг зробити по-своєму, але заперечити матері – ніколи». Згадує двоюрідна сестра, що матір довго намагалась відмовити сина від акторської кар’єри, на прикладі чоловіка розуміла, що робота в театрі непроста. «Марія Григорівна все переживала за Богдана, коли він на зйомках — багато хворів через роботу. Казала мені, Бодьо знову на зйомках застудився або з коня впав, потовкся. Не хотіла мати, щоб син обрав таку професію. Батько Богдана заробляв у Оперному театрі 80 рублів — на ті копійки й жила уся сім’я, бо Марія Григорівна не працювала. Хотіла, щоб Богдан став лікарем, але він провалив іспити і був з того дуже радий. З дитинства Бодьо був зачарований театром — дядько Сильвестр брав його на усі вистави, і Богдан таки домігся свого, вступив на театральне відділення».
Куликівська хата Ступок – в кінці тихої вулички Січових Стрільців. На тридцяти сотках — город і великий сад, де ростуть посаджені Сильвестром Дмитровичем порічки, сливи та яблуні. В останній книзі Володимира Мельниченка «Богдан Ступка», виданій у 2012 році, актор згадував куликівську хату: «Ми жили з маминими батьками. По маминій лінії були у мене бабуся Пелагея і дід Григорій. Дід Григорій зробив собі завчасно труну, поставив її на горищі. Підійметься туди, залізе у неї, бо буцімто відчув, що буде вмирати. Бабуся піднімалася сходами: «Гриню, ти ще не помер?» Голосно так говорила: «Іди поснідай. Ти, що на голодний шлунок будеш помирати? »
Потім у хаті мешкали Сильвестр та Марія Ступки, хоча мали на той час квартиру у Львові – зимували в місті, а як тільки потеплішає, приїздили в Куликів господарювати. Ірина Дика пригадує, що Ступки були дуже хазяйновиті, ревно ставились до порядку і чистоти. «Хатина була невелика: дві кімнати й кухня, але Ступкам вистачало. Тітка Марія страшенно любила чистоту, усе в неї було випране, випрасуване і складене під лінієчку, навіть ложки та виделки на стіл подавались у спеціальному кошичку. Пекти дуже любила. Коли не прийди у гості — у Ступок завжди наварено та прибрано. А який гарний сад у них був! Сильвестр Дмитрович дуже доглядав його. Кожне деревце він мазав, обрізав із нього сухі гілки. Не пам’ятаю, щоб біля дерев росли бур’яни, такого дядько Сильвестр не допустив би. Після того, як Ступки продали хату, сад змінився… Нині він вже не такий!» – продовжує Надія Михайлівна.
Після війни Ступки переїхали до Львова – мешкали вулиці Тютюнників , недалеко від центра. «У Львові я пішов у перший клас, — розповідав у біографії Богдан Ступка. — Якщо приносив додому двійку, то батько вішав на мою шию табличку з написом: «Я Богдан — туман у квадраті». Вперше відчув бажання стати артистом у 9−10 років, коли я зображав Діда Мороза у школі. Збереглося тепле почуття. Напевно, сподобалося лицедіяти».
Двоюрідна сестра Богдана Сильвестровича розповіла, що Сильвестр Ступка мав дуже гарний голос, і рідний брат матері, оперний співак Павло Крупник влаштував його у хор Львівського театру опери та балету. Деякий час уся сім’я жила у Львові в квартирі Павла Крупника, а потім змінила не одне помешкання. «Заробітки були незначні, доводилось їм тяжко. Але Богдан ніколи не нарікав, що батьки чогось йому не додали, хоча одягався бідніше, аніж львівські діти. Напевно, тоді в нього з’явилась оця акуратність і бережливість – в юності Бодьо любив елегантно одягатись і костюм свій дуже доглядав, сорочка була білосніжна, аж блищала», — згадує Надія Дика.
В шкільні роки він подружився з Романом Лемехою – сьогодні заслуженим артистом, першим диктором Західної України. Разом просиділи за однією партою з 1-го по 10-клас. І вперше закохалися в одну і ту ж саму дівчину.
«Ми обидва закохалися в Любу і, не знаючи як вирішити ситуацію, навіть два дні нерозмовляли. Але вона виявилася розумнішою за нас. І як кажуть “відійшла від Романа і Богдана і вийшла за Івана”, – згадує Лемеха.
Доля Богдана Ступки деякий час була пов’язана також з Львівським національним університетом імені Івана Франка. Після закінчення львівської середньої школи № 28 та спроб поступити на навчання на хіміко-технологічний факультет Львівського Політехнічного інституту він з 23 січня по 21 жовтня 1959 р. працював на посаді вираховувача у Астономічній обсерваторії Львівського державного університету імені Івана Франка.
У 1963 р., здавши успішно іспити, Богдан Сильвестрович поступив на гуманітарне відділення загальнонаукового факультету за спеціальністю “українська мова та література” Львівського державного університету імені Івана Франка. В університеті він навчався у 1963-1965 рр. та у 1967 р.
У 1959-1961 рр. Богдан Ступка навчався на навчально-театральній студії при Львівському драматичному театрі ім. М. Заньковецької, і з травня 1961 р. працював на посаді артиста цього театру.
«Ми ділили на двох гримувальну кімнату № 7, — згадує народний артист України Богдан Козак. – Тоді я тільки починав навчання, а Богдан був випускником театральної студії. Це традиція театру Заньковецької – студенти поруч з акторами, виходять разом на сцену. У нас склались теплі, приятельські стосунки. Не одну роль ми ділили на двох, багато років провели разом у цій гримерці. Стрункий, завжди підтягнутий, надзвичайно елегантно зодягнений. Пригадую, любив носити метелик до сорочки — він не був побутовим актором. Богдан належав до західної школи експресивних акторів, чия енергетика заповнює собою зал. За рахунок цієї енергетики, а ще точності мови, ритмічності рухів він одразу виділявся на сцені. Він по-своєму розумів думку автора, створював власну ритмізацію слова. Коли зараз чую деякі фільми, найчастіше документальні, які він дублював, — одразу впізнаю цю «ступківську» побудову фрази».
В 60-ті роки кращих друзів Романа Лемеху і Богдана Ступку у Львові називали місцевими Аленом Делоном і Жаном Габеном (слава Габена «звалилася» саме на юного Ступку). Друзі полюбляли посидіти в місцевих кав’ярнях, улюблена розташовувалася біля готелю «Інтурист».
«Знаєте чому ми сюди ходили? Тому що за карбованець можна було взяти і каву з коньячком, і хорошу канапку, – розповідає Володимир Кіт, музикант джазового ансамблю «Медикус», до складу якого входив і Ступка (підпрацьовував конферансьє). – І компанія хороша збиралася: художники, поети, музиканти, артисти»
«Але Богдан не був «шнапс-патріотом», ніколи не бачили його п’яним, хоча «козу водити» любив з багатьма, згодом відомими, людьми. Після чарки кидався всіх цілувати і щось дарувати…», – згадує Роман Лемеха.
До речі, Богдан Ступка був дуже популярним у жіночої статі. Але це не змусило його забути про своє справжнє кохання – дружину Ларису, з якою познайомився в Оперному театрі, де в хорі співав батько Богдана, а вона була балериною.
Львівському драматичному театру ім. М. Заньковецької Богдан Ступка присвятив 17 років, а з 1978-го перейшов до Національного академічного українського драматичного театру ім. Івана Франка. На його рахунку понад 100 театральних ролей, зокрема Король Лір в однойменній виставі за Шекспіром, Микола Задорожний в “Украденому щасті”, цар Едіп у постановці за Софоклом.
Богдан Сильвестрович завжди викладався на повну, люди йшли в театр спеціально для того, щоб подивитися на гру цього видатного актора. Показово, що виставу “Тев’є-Тевель”, яка була понад 20 років візитівкою театру Франка, у якій Ступка грав головну роль Тев’є, після смерті актора взагалі зняли з репертуару. У такий спосіб театр висловив пошану великому актору.
Наталка СТУДНЯ
Джерело:
