Звичайно, будь-який львів’янин підтвердить, що найчарівніші жінки мешкають саме в нашому місті. Але якої думки про прекрасну половину населення Львова іноземці, які приїздили сюди з різних країн і в різні століття?
У другій половині ХVІІ століття місто відвідав турецький мандрівник Евлін Челебі, який не проминув зазначити у своїй «Книзі мандрів»: «У благотворному кліматі тутешніх місць дівчата настільки красиві, що, побачивши їх, , одягнутих у шовковий різнокольоровий одяг, сонцеподібних, з очима лані, газелі, сарни, чоловік втрачає розум…»
Приділив увагу львів’янкам у своїх мемуарах і німецький мандрівник Ульрих фон Вердум, який побував у 1670-1672 роках на Західній Україні і Поділлі. Називаючи наше місто «руським Львовом», він написав рядки, зігріті теплотою і ніжністю. «Більш за все ласки в словах і жестах знайдеш на Русі, особливо у жінок, чому також спомагає русинська мова, вимова у якій не така тверда, як у польській. Тому говорять, що у Львові живуть такі чарівні, делікатні й спокусливі наречені, як ніде більше на усій земній кулі. Зустрів і я там пристойну жінку, яка, коли я забажав у неї щось купити, спромоглася сказати у відповідь делікатний комплімент латинською мовою, при тому, в досить звабливих виразах».
Століття пізніше до Львова приїхав відомий російський письменник Микола Лєсков. Скажімо відверто, у автора «Зачарованого мандрівника» склалося досить своєрідне уявлення про певну частину львів’янок, яким він поділився у 1862 році з читачами петербурзького часопису «Северная пчела». Процитуємо дослівно: «Тут жінки гуляють вільно і ніхто їх не чіпає. Львівська камелія не кидає по боках зухвалих поглядів не штовхає навмисно ліктем, не заговорює з перехожими, як наша невська камелія, а гуляє собі чемно, таким же кроком, як інші, і слід мати завидну спритність, щоби, зберігаючи всю зовнішню пристойність, все ж таки помістити, що якщо ви підете за нею в десяти кроках, то, можливо, незабаром відстань зовсім зникне…»
А осб датський критик і історик літератури Георг Брандес, що приїжджав до Львова наприкінці минулого [ХІХ – ред.] століття, навпаки увіз спогади, овіяні димкою романтики і потаємності: «Для незаміжніх молодих жінок правила поведінки такі ж суворі, як і у Франції. Вони ніколи, причому без будь-яких винятків, ніколи не можуть вийти без опіки, чи то вдень або ввечері. Подейкують, що чимало з них дуже заздрять дівчатам з півночі, про незалежність яких багато чули. Жіночі типи в Галичині дуже привабливі. Часом тут зустрічається на вечорах або в дружньому колі обличчя настільки чарівне, що стає прикро від думки, що, вірогідно, ніколи його більше не побачиш…»
Що ж, у кожної історичної епохи свій ідеал жіночої краси й гармонії. І визначається це не лише модою, але й смаком. Однак пройдіться сьогодні вузькими вуличками стародавнього міста і ви переконаєтесь: сучасні львів’янки такі ж елегантні і чарівні, якими вони були в описах відомих мандрівників.
Георгій МАЦЕНКО
Джерело: Галицька брама № 4 за грудень, 1994-січень, 1995
