Кам’яниці сучасного центру Львова настільки звичні, ” рідні “для нинішнього покоління городян, що часто нам важко повірити у те, що лише сотню років тому на їх місці стояли зовсім інші споруди …
Попередником знаного кожному львів’янину будинку Шпрехера ( більш відомого як ” Будинок книги ” ), на давній площі Марійській ( нині пл. А. Міцкевича ), був будинок Каліста Понінського.
Перша двоповерхова будівля з’являється на цьому місці 1829 року. Вона належала родині кравця Марцелі Громадзінського, який в 1847 році зводить вже чотириповерхову кам’яницю.
В 1867 році новим власником будинку став князь Каліст Понінський – його іменем кам’яницю продовжували називати решту років ії існування, а пізніше князь Любомирський, власник палацу на Ринку, і ще багатьох маєтностей у місті і за його межами.
З 1880 року в цьому будинку деякий час містилася перша дирекція Галицької залізниці, а також знаходилася відома ” Академічна книгозбірня ”
У цьому будинку протягом 1902 – 1912 років діяла популярна серед львівських письменників та художників кав’ярня ” Монополь ” ( власник Ф. Гексель ), яку часто відвідував І. Франко. Постійними клієнтами кав’ярні були також політик Болєслав Вислоух, історики Ф. Яворський і Богдан Януш, професор Щурат, художники Ярослав Петрак і Фредерик Паутч.
” Монополь ” був місцем збору ” молодомузівців “- неформальної спілки молодих письменників і поетів Галичини, творчої молоді. Було вигідно тут сидіти – достатньо було купити горнятко кави і можна було залишатися до довгої розмови …
Неперевершено передає атмосферу цієї кав’ярні, коли тут з’являвся І. Франко, Петро Карманський : ” Приходив кожного дня під вечір до нашої кав’ярні ” Монополь” незамітно, без шуму, немовби соромився, що важився засісти при одному столі з огрядно одягнутими, якими ми намагалися бути. Випивав своє горнятко чаю, виймав з кишені в камізолі срібну монету і бавився нею. І ждав на нагоду побавитися з нами — молодими. Та приходилося звичайно ждати без успіху. Нам зашивалися роти в його товаристві, бо ми добре знали гостроту його язика та великі відомості, з якими не один із нас не міг суперечити. – Говоріть що! — врешті відзивався Франко, якому хотілося поговорити і забути про те, що після цілоденної мозольної праці в Товаристві ім. Т. Шевченка дожидає його не менш важка робота дома. Він же не дурно таскав під пахвою цілий оберемок всіляких рукописів і коректи! І хтось із сміливіших важився заговорити. Він слухав і ждав. Та коли приловив співрозмовника на якійсь фразі, що йому не подобалася, не втерпів, щоб не пришпилити його звичайним – ” дурниці говорите “. І аж тоді розв’язувалась його губа. Ми довідувались чимало такого, чого були б не вичитали ні в одній книжці, ані не вчули від нікого із сучасних
В 1910 році будинок, який знаходився в аварійному стані, купив один з найбагатших будинковласників Львова єврейський купець Йона Шпрехер. За два роки старий будинок Понінського розібрали задля втілення нового, блискучого проекту …
Використані джерела :
http://archive.wz.lviv.ua/ , http://uk.wikipedia.org/ , http://poshtivka.com/
