Сьогодні хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова із статтею Никифора Гірняка “Львів у воєнних роках 1914-1918”, що була опублікована збірнику “Наш Львів. Ювілейний збірник 1252-1952”, виданому видавництвом “Червона калина” у Нью-Йорку в 1953 р.
!["Наш Львів. Ювілейний збірник 1252-1952"](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2019/07/1.jpeg?resize=696%2C903&ssl=1)
Никифор Гірняк – український військовий і освітній діяч, майор УСС,доктор філософії. Впродовж 1915–1918 рр. займав посаду команданта Коша УСС (українська запасова частина, що була створена у 1915 році для поповнення особового складу Легіону УСС), мав звання отамана. Активний учасник Листопадового повстання та Українсько-польської війни 1918—1919 рр.
Після війни директором гімназії в Тернополі. Брав участь у діяльності «Просвіти» та «Пласту», очолював кілька громадських організацій. У 1949 р. еміґрував до США, де заснував і очолив Братство УСС. Заснував українську школу, видавничу кооперативу «Червона Калина». Опублікував ряд статей з історії Визвольних змагань.
Текст його статті “Львів у воєнних роках 1914-1918” подаємо тут оригінальним.
![Отаман запасного куреня УСС д-р Никифор Гірняк. Фондова колекція ЛІМ](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/03/LIM27.jpg?resize=696%2C988&ssl=1)
-
ПО ЗВІЛЬНЕННІ ВІД МОСКОВСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ
Після прориву фронту під Горлицями в травні 1915 р. російська армія хаотично відступає на схід, звільнюючи повіти Східньої Галичини. Дня 22 червня покинений москалями Львів став віддихати свобідніше. В міру наближення фронту до кордонів Східньої України наш політичний провід старається актуалізувати початкові пляни акції УСС-ів як політично-військової формації в авангарді армій центральних держав, як пропагандивного й звязкового органу між місцевим українським населенням та окупаційними арміями. Після живого обміну думок між командою Коша УСС і Союзом Визволення України та Боєвою Управою УСС, Загальна Українська Рада поставила внесок у начальному командуванні армії, щоб: (1) поширити формацію УСС до 12.000 боєвого стану й 5.000 в Кошах у запасі, (2) створити кілька Комісаріятів УСС на окупованих землях і декілька Збірних Станиць для набору добровольців; (3) до начального командування армії приділити одного старшину, і (4) до армій, оперуючих на Східній Україні, по одному старшині для звязку. Але з хвилиною припинення походу армій центральних держав ці пляни стали знову неактуальними. Скінчилося на створенні трьох комісаріятів на Волині і Збірної Станиці у Львові.
![Старшини УСС. Зліва направо – 1-й ряд: поручник д-р Володимир Старосольський, сотник Дмитро Вітовський, сотник Осип Семенюк; 2-й ряд: отаман о. Никифор Гірняк, четар Микола Саєвич, четар Михайло Гаврилко, четар Іван Боберський.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/11/017.jpg?resize=696%2C876&ssl=1)
Звільнені від москалів повіти Східньої Галичини були в стані повної господарської і духової руїни. Багато сіл попалених, або поритих окопами, а люди без даху над головою і засобів до життя, до того тероризовані одними й другими військами, коротали свої дні в злиденних землянках. Чимало їх гинуло від епідемій холери, червінки й тифу. По містах був великий брак поживи й дорожнеча.
Про культурне життя не то села, але й більших міст, включно зі Львовом, не приходилося тоді й думати. Інтелігентні робітники або емігрували, або були мобілізовані до армії, або вивезені москалями в глиб Росії, найчастіше па Сибір. Треба було довшого часу на те, щоб люди прочуняли після тяжкого московського гніту в часі окупації й надміру трагічного для мирного населення пересування воєнних фронтів. Щасливі були ті наші села, в яких ставали на постої УСС. Стрільці вносили всюди відраду в серця рідного населення, захищали його перед знущаннями з боку мадярських «героїв запілля», польових жандармів, брали в руки коси, або плуги і ставали разом з селянами до праці на полях. Але рівночасно з цим вони оживлювали наші села й духово: віновлювали читальні «Просвіти», кружки «Сільського Господаря» й «Рідної Школи», влаштовували національні імпрези та спішили з правними порадами селянським родинам покликаних до армії. Цю громадську працю виконували виключно стрільці Коша, які по зраненнях чи тяжких недугах довший час не були здібні до служби з крісом на фронті.
![Отаман запасного куріня У.С.С. др.. Н.Гірняк та його офіцери при праці. 1915. Фондова колекція ЛІМ](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/03/LIM7.jpg?resize=696%2C463&ssl=1)
По цілій Галичині розійшлася вістка, що УСС працюють серед населення і до команди Коша стали напливати щораз частіше прохання наших громадян, або й організацій з різних міст допомогти їм в улаштуванні національних свят і маніфестацій. Але найчастіше звертався з такими проханнями таки сам Львів. В наших центральних установах був великий брак людей до праці. Деякі взагалі не могли відновляти своєї діяльности. А між УСС були їхні колишні урядовці. І команда Коша, мусіла придумувати різні способи, щоб помогти їм відновити й вести свою працю. Значною полегшою була при цьому та обставина, що у Львові зорганізувалася наша Збірна Станиця. Під покришкою приділу до служби в ній Кіш спрямовував стрільців до Львова з призначенням для однієї чи другої установи. Але число працівників було дуже обмежене і її командант, сотник др. Михайло Волошин, мусів придержуватися обовязуючих розпорядків вищої влади. Тому він часто відсилав стрільців до Коша, а за 2-3 дні вони вже знову були у Львові. Деколи траплялися й веселі епізоди з мандрівками стрільців між Львовом і постоєм Коша. Це бувало тоді, коли др. Волошин «вичищував» свій стан перед висилкою звіту до вищої команди. Отакими крутійствами стрільці відновили діяльність театру «Української Бесіди», видавали календарі «Просвіти», працювали в бюрах «Сільського Господаря», Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. Ніодин концерт львівського «Бояна» не міг відбутися без участи стрільців, хористів та солістів.
![Микола Голубець (зі сайту http://artes-almanac.in.ua)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/03/kar1.jpg?resize=696%2C984&ssl=1)
Автор «Історії Українського Мистецтва”, Микола Голубець, цілий рік випрошувався на відпустки до Львова, деколи «з-за угла» нападав на мене за відпусткою, аж поки врешті не скінчив праці. І д-р Осип Назарук довший час перебував на таких відпустках. Д-р Євген Олесницький скінчив перед смертю, вже тяжко хворий, свої дуже цінні спогади тільки тому, що з Коша прибував до нього через кілька місяців УСС, проф. Остап Вахнянин і писав ці спогади під диктат.
На вимогу «Рідної Школи» Кіш УСС півтретя року відкомандовував що 6 тижнів тих самих стрільців до Рогатина для праці в гімназії. За таке зловживання військових приписів у часі війни можна було діждатися згори великої кари. Але – мій Боже!.. чого то не робиться для справи? Один раз повисла була наді мною дуже поважна небезпека. Але ласкавий Бог помилував.
![Іван Франко у Захисті Українських Січових Стрільців. Зліва - управителька Захисту Ірена Домбчевська і лікар Володимир Щуровський, справа - лікар і меценат Броніслав Овчарський. 1916 р.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/2.-Ivan_Franko_v_pryiuti_USS.jpg?resize=696%2C464&ssl=1)
І так помагали стрільці, чим могли та як могли. Бо не тільки в усіх львівських товариствах і установах, але й у кожнім випадку, де лиш треба було, уважаючи це своїм обов’язком. Відомо, що під той час важко хворів Іван Франко, а сини його були тоді на фронті і він не міг мати потрібної опіки. Але ним зайнялись Січові Стрільці. Взяли його до свого захисту при Станиці УСС у Львові, де лікар д-р Володимир Щуровський доклав усіх зусиль, щоб поет не відчував невигод воєнної скрути.
Захист УСС містився в «Народній Лікарні», а опікувалися ним дві заслужені для УСС-ів пані: Ірена Домбчевська і бл. п. Олена Косевич.
![Іван Франко серед лікарів та пацієнтів Притулку Українських Січових Стрільців у Львові на Щедрий вечір 1916 р.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/01/10.jpg?resize=696%2C464&ssl=1)
Коли 28 травня 1916 р. не стало Великого Каменяра стрільці вислали на його похорони делегації від усіх своїх відділів. Стрільці ж винесли його тіло з дому і зложили в могилу на кладовищі.
далі буде…