Німці — народ, який значною мірою спричинився до розвитку Львова, і тому Бартоломей Зиморович у своїй періодизації історії Львова другим періодом після «руського» (XIII — перша половина XIV століття) називає «німецький» (друга половина XIV — початок XVI століття).
Літописець наголошує, що окрім того, що середньовічний Львів будували й оздоблювали німці, польський король Казимир III доручив німцям ще й захист міста і власної особи: «Фортеця, самою своєю суттю пристосована до духу тогочасних подій, була досить міцною проти граничних нападів і найпершою між руських замків. Тому швидко почала розростатися, наповнена водночас челядниками, навіть прибулими чужими купцями задля вигідності місця як безпечного притулку. Це теж швидко прийшло на думку Казимирові, який мислив собі, що ця його улюблениця фортеця в очах суперників прекрасна та приваблює до себе руки загарбників. Для того щоб звільнитися від усілякої боязні та забрати надію у заздрісних сусідів на панування над містом, впровадив до фортеці залогу із заслужених німців, що ворогували між собою. Залога і під час миру, і під час війни завжди була вірною та міцною. Ще давно Тацит у Римській історії засвідчив, що серед смертних немає нікого, вищого за німців у зброї і вірності; а Казимир, почувши це, повністю довірився військовій славі, а найбільше витриманості німців. Тільки їм було доручено охорону його власної особи, гарнізону та найбільших міст».
Зиморович, продовжуючи апологію німців, наводить далі слова літописця: «Коли Польщу і Русь, частково знищену мором, побачив Казимир менш благоустроєною через попередні війни та менш заселеною, людям німецької нації, які прийшли чи насильно, чи добровільно, пороздавав землі, яких немало на Прикарпатті та в краю, граничному з угорцями; існують вони на Русі до сьогодні, уживаючи мову більш грубу та подібну до
тої, яку скрізь уживають у Сілезії та Пруссії; їх старанням і працею Польща почала заселятися і забудовуватися селами та містечками; бо ж вони більш стримані й уважніші від поляків щодо управління і збереження краю і живуть вигідніше; так що
й тепер легко побачити тим, хто подорожує селами і містечками, де живуть німці, а де поляки, і бачимо, що мури занепадають у деяких містечках, ними збудованих, як свідчать самі назви, коли там живуть і урядують поляки».
Зиморович образно описує вкорінення німців у Львові і Галичині: «Спочатку німці були у Львові найманцями, готовими дати відсіч кожній ворожій силі; згодом поволі, вражені гачкуватими стрілами руських амазонок, так розм’якшили войовничі душі у бездіяльності, що перейшли від відзнак Марса до табору Венери, почавши від рядових. Оскільки начальники не забороняли цього, захоплені загальним порушенням, самі за ними пішли. Бо ж головним звичаєм у руських дівчат, під небом чи під дахом, було
у святкові дні забавлятися танцями, тобто різні підскоки, групки, кола створювати спритним рухом рук і сплетінням ніг під музику, в той час як заручники вільного часу дивилися на них із подивом поглядами коханців, легко ставали подружжям і поспіхом переходили від подружньої присяги до військової. Де-де, а у Львові найбільше було розповсюджене прислів’я: «Багато хліба і жінок зловили німці на гачок»… Захоплені віншуванням Церери та Венери, забувши взагалі про рідний край, німці піднесли
Львів вище від батьківщини та вважали себе його громадянами з іншого роду. Що й для Казимира було приємною справою, бо ж він думав, що їх замисли через укладені подружні зв’язки більше будуть прив’язаними до цього краю, для чого оголосив їх першими громадянами своєї нової осади, звільненими від військової повинності, і доручив німцям самим урядування над іншими місцевими жителями та опіку над містом. І щоб підтримати їх сподівання і довести прихильність, обдарував ґрунтами довкола мурів. Заохочені цим, наші предки, що недавно боронили чужу Спарту, а тепер
Львів уже як свій власний, не переставали чимраз більше його покращувати, аж поки він не став столичним містом… Отак німці до Бога прийшли, організувавши громадян перш ніж стати під хоругви, після чого були внесені до міського списку і ще більшими
зусиллями почали завойовувати прихильність неба. Їх старанням і коштами збудовано для міста кілька костелів, переведено здалека чернечі згромадження, перенесено митрополичий престол з Галича; допіру на той час на Русі побачили Муз і гостинно прийняли, насіння слова Божого розсіяно по цілій Русі…»
Цікаво, що колись Львів був майже німецьким містом: у середмісті на початку XV століття чисельність німців, які прийняли міське право Львова, складала 70% від усіх мешканців, утім наприкінці століття цей відсоток значно зменшився.
Ілько ЛЕМКО
Джерело: Лемко Ілько. Цікавинки з історії Львова. — Львів: Апріорі, 2011.
