Луцькі Frauen, або як живуть волинські німкені (аудіо)

0
92
Луцькі Frauen, або як живуть волинські німкені
Луцькі Frauen, або як живуть волинські німкені

– Як правилося, то збирався цілий зал. Але багато виїхало. Повмирали. Зараз нас мало, але я кажу: один, два – і Бог з нами, – Юлія Пилип’юк, а в дівоцтві – Махнауер, говорить про парафіян лютеранської церкви в Луцьку.

55 осіб – така була найбільша кількість луцьких лютеран за пам’яті Юлії Пилип’юк, яка є головою ради церкви, що відновила свою діяльність на початку 1990-х.

У приміщенні історичної будівлі лютеранської кірхи сьогодні храм християн-євангелістів. Лютерани збираються в будинку пастора, що на подвір’ї кірхи. Обидві громади вважають, що це було найкраще рішення: маленька громада не утримала б велике приміщення кірхи.

Тому кожного недільного ранку у луцькому Старому місті спів баптистів лунає в унісон зі співом лютеран.

Махно і герані

Перші німці оселилися на Волині ще за Київської Русі, але більша хвиля поселенців сталася в часи, коли Луцьк належав до Російської імперії. У другій половині XIX століття німці засновували на Волині свої колонії, обробляли землю й жили осібними громадами.

В межах Луцька до Другої світової війни існували щонайменше три німецькі поселення: Гнідава, Кічкарівка, Варварівка (Барбарщизна). Про це більше можна почитати в книжці луцького історика Михайла Костюка «Німецькі колонії на волині (XIX – початок XX ст.)» і в статті нижче.

Перша і Друга світові війни пов’язані для волинських німців із трагічними спогадами. Під час обидвох воєн їх виселяли – то в Німеччину, то на Сибір. Про те, що відбувалося за Другої світової війни, ще пам’ятають очевидці, як-от Лідія Махнауер, якій сьогодні 85.

1939 рік, Ліді 6 років – її родину вивозять до окупованої нацистською Німеччиною Польщі. По дорозі мама дивом уникає смерті: окрім німецької та польської вона знає ще й українську, російську та чеську, отже – шпигунка. Так згадує Лідія Йосипівна. Родина мешкає в Осінцінах, німецькою – Осенгольц, уточнює пані Лідія. Мають своє помешкання, ведуть господарство.

Лідія Махнауер
Лідія Махнауер

1945 рік, Ліда вже майже доросла – а в тяжкі часи діти особливо швидко виростають – і відповідає за молодшу сестричку Юлію. Їхній батько на фронті – він уже ніколи не повернеться – і дівчат із мамою везуть до Сибіру. Кого тільки не було в потязі: «Всякі національності: і американців, і поляків, – везли в Сибір росіяни».

Із цього багатонаціонального потягу Ліда, Юля і їхня мама виходять на станції Луцьк. Чому їх ніхто не затримує? Потяг довжелезний, а охорони – обмаль. Родина безпечно дістається до родичів. Після війни живуть у Прилуцькому, а вже заміжні Лідія та Юлія переїздять до міста.

Знайомлюся з пані Лідією в її оселі на околиці Луцька. Цегляний будинок і садок: три яблуні, і ще один сад на вікні – герані.

Жінка живе сама, зрідка заходять родичі або люди з Товариства німців Волині. Спогад про одні такі відвідини бачу на шафі. На листочку, надрукованому на кольоровому принтері, вірші з привітаннями до 80-річчя.

– Я сміюсь і кажу: мій день народження не можна забути. 20 квітня. Разом з Гітлером. Треба ж так…

Це не єдиний каламбур, пов’язаний з історичними постатями в життя Лідії Йосипівни. Ось ще один: у СРСР їй змінили прізвище:

– Замість Махнауер зробили Махно.

З одеських німців

Сестри Махнауер не пам’ятають, звідки пішла їхня родина. Знають лише, що вони з волинських німців, і вже їхні дід і баба жили на Волині: «Був такий час, що німці виїжджали в інші країни, щоб розбагатіти», – каже Лідія Махнауер.

Ольга Тибор, голова Товариства німців Волині, знає родинну історію трохи краще.

– Мій дідусь – з одеських німців, рід походить з регіону Баден-Вюртемберґ. Прадід був учителем на Одещині. І його, як ішла радянська армія, в 1938 році забрали. Коли відкрилися архіви, ми дізналися, що прадіда розстріляли. Дідуся вивезли у Воркуту, у Сибіру він валив ліс і працював у шахті. Мама з сестрою потрапили до Казахстану.

Потім частина родини повернулася в Україну, але багато виїхали до Німеччини. Дідусь зустрів у Сибіру майбутню дружину. Її родину виселили з Волині за куркульство.

Ольга Тибор, голова ГО «Товариство німців Волині»
Ольга Тибор, голова ГО «Товариство німців Волині»

До Одеси подружжя не поїхало, бо дідусь взяв за дружину українку, а родина була проти. У громадах німців було заведено одружуватися з німцями ж. Тому приїхали жити на Волинь.

– Мама з тіткою народилися в Сибіру. Мамине прізвище було Ґрюбеле, але його потім змінили на Ґрібеле, й далі стало Грибель. Вона записалася як українка.

Упродовж трьох років Ольга очолює Товариство німців Волині, яке має близько 60 учасників. До організації входять саме етнічні німці, не тільки з Луцька, а й з Ковеля, Володимира-Волинського. Сама Ольга має три вищі освіти й каже, що займається організацією, аби «щось добре зробити в пам’ять про дідуся».

Сьогодні товариство переважно працює з дітьми й молоддю: мовна школа, літні табори, семінари, дитячий хор. Їх фінансує МЗС Німеччини, але це не означає, що коштів багато. Народні костюми одного з регіонів Німеччини Ольга якось купила в «Єврошопі».

Сама Ольга щойно повернулася з семінару в Німеччині. Вона дістає кілька шоколадок і заварює каву – «добру, з Німеччини». Розповідає про плани зробити історичний маршрут німецькими місцями в Луцьку. Почнеться він від знаку міст-партнерів. До маршруту обов’язково увійде кірха, а ще – бруківка. Чому бруківка? Бо коли німецькій громаді дозволили будувати свій храм, вимогою було вимостити дорогу. Бруківку цю можна побачити й сьогодні. І Луцький замок, де у XV столітті відбувався з’їзд монархів, зокрема, й німецьких земель.

Kartoffelsalat

На ранкову недільну молитву до лютеранської церкви, куди ходив і дідусь Ольги Тибор, де в залі молитви трохи протікає стеля та решітки на вікнах у формі хрестів, приходять семеро. Пастора я так і не побачу. Замість нього – Богдан. Він вікарій, стажується тут, щоб за кілька років самому стати пастором.

– До речі, є помилка в німецькому написі, – мимохідь відзначає Богдан, показуючи на білі на синьому букви молитви «Отче наш», – але то дурниці.

Вікарій Богдан із дружиною Аніке
Вікарій Богдан із дружиною Аніке

Дівчина з фарбованим у фіолетове волосся співатиме найголосніше. Окрім неї та вікарієвої дружини Аніке з Німеччини, на молитві будуть старші жінки. І жодного чоловіка. Прийде і Юлія Пилип’юк, сяде в першому ряду.

А поки до початку молитви ще чверть години, розмовляємо у кімнаті-підсобці. На столі перед Юлією Йосипівно – Біблія українською та німецькою.

– Це колись був пасторський будиночок. Там – баптисти, – показує на кірху, де хрестили її та сестру, й де вінчалися їхні батьки. – Слава Богу, дружимо з ними.

Юлія Йосипівна показує довкола: яке тут було безладдя! А за СРСР у будинку пастора і музиканти, і слюсарі були.

– Ми ходили в «білий дім», добивалися. І нарешті нам віддали: щоб коли приїздять німці, ми мали де поспілкуватися з ними. От нещодавно була група, 45 осіб з Німеччини – волиняни. Вони їдуть по селах, дивляться, цікавляться. І приходять до нас. Ми їх, звісно, пригощаємо.

Я ж хочу знати, що відрізняє волинських німців. На що Юлія Йосипівна лише сміється:

– Традиції можна тільки згадати, що мама щось готувала так і так. То вже все переходить… – задумується жінка. – Заходь, Галя! – це до кімнати зазирнула ще одна парафіянка, Галина Пеценюк, у дівоцтві – Шварц.

– Я не знаю. 50 років тут прожила, мені здається, я така сама, – Галина розгублена.

Аж згадують, і то одночасно:

Галина:

– Знаєте, з дитинства пам’ятаю, мама готувала пизи. Це картопляні галушки. З тертої картоплі, такі круглі варені. Можна засмажити, а можна – з молоком.

Юлія Пилип’юк (Махнауер), голова церковної ради Євангелічно-лютеранської церкви Христа Спасителя
Юлія Пилип’юк (Махнауер), голова церковної ради Євангелічно-лютеранської церкви Христа Спасителя

Юлія:

– І ще з сиром всередині, називалися бичі яйця.

Галина:

– І таке мама робила. На дно каструлі – картопля, потім капуста, бажано квашена, а зверху дріжджове тісто. І ще м’ясо пересмажене з цибулею, під картоплю. Навіть не знаю, як називається. Я своїм якось зробила – їм не сподобалося. А кажу: мені й саме це тісто добре.

Цю розмову підтримала б і Ольга Тибор:

– Kartoffelsalat: картопля, цибуля, оцет з водою, перець і сіль. Картопля вариться в мундирах і тонесенькими листочками ріжеться.

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.

Світлана ОСЛАВСЬКА
Джерело Хроніки Любарта

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.