Стрілянина на Цитаделі. Прибуття Українських Січових Стрільців до Львова. Гриць Коссак, Зенон Синюта, Дарія Навроцька, Сень Ґорук, Микола Левицький та інші. Друкарня українського часопису “Діло”. Домівка українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько”. Народний Дім. Бібліотека Оссолінських. Вулиця Личаківська. Іванові Боберському видають кріс (число 3860) з п’ятьма набоями. Розповіді директора “Гіпотечного банку” Леся Кульчицького та четаря медика Рижого. “У поляків бється дрібна зволоч із завзяттям молоді, яка дірвалась кріса і хоче ним доволі побавитись. По нашій стороні є дорослі вояки з війни в окопах, не між мурами міста. Треба було не допустити, щоб поляки загніздились денебудь”.
Про ці та інші події, які відбулися 5 листопада у Львові можна почерпнути інформацію з “Дневника” відомого педагога, громадського та військово-політичного діяча Івана Боберського. Текст публікується із збереженням мови та правопису ориґіналу.
Витяги із “Дневника”. Дня 5.ХІ.1918, Львів, вівторок
Цілу ніч йшла стрілянина. З Цитаделі чути постійно скоростріл. Видно страшать, щоб поляки не йшли до приступу. Порядкую папери у себе дома, щоб був перегляд. Зайшов я до друкарні “Діла”, Ринок 10. Д-р Лозинський переглядав тут рукописі і сказав до мене: “Стрільці приїхали вчора, але це вже запізно. Ворог мав час набрати відваги і зайняв важні точки. Нападає. Ще не всі стрільці прибули, лишень якась часть”.
Мій пакунок з одягом і книжками заніс я до домівки “Сокола-Батька” і лишив в шафі. Всі шафи з друками і брошурами поотвирані, неначеб їх хтось нарошно розбивав.
Обід вповні український: борщ, голубці, дещо гусятини, ще з неділі, ціна 12 корон. Зайшов я до “Народного Дому”. Привітався зі мною Гриць Коссак. Приїхав був 3.XI. Виджу оберляйтнанта Синюту та оберляйтнанта Бубелу. Надійшов редактор “Діла” Панейко. Розказав мені, що їде самоходом до Бродів. Спонукає українську кінноту, щоб прибуло сюди 200 кіннотчиків. Додадуть відваги нашим і настрашать поляків. “Як думаєте про цей наш оружний виступ?” – питає він мене, коли розповів вже про свій намір їхати до Бродів. Відповідаю йому: “Такий виступ з крісом до бою поділає на нашу смирну вдачу, на український тихий мозок. Боротьба розбуджує відвагу і рішучість. Хотяйби ця війна не скінчилась успішно, то на всякий случай буде мати вплив на наше дальше поведення. Дотепер воювали українці для других, тепер рішились ми воювати лишень для нас. Будемо інакше ставитись до ворогів і вороги зрозуміють, що посідаємо завзяття до виступу з оружжям”. По лиці Панейка видів я, що годився зі мною, його розумне лице ясніло. Він сказав: “Напишіть таку статтю, ті думки тепер потрібні”.
Пані Навроцька-Білинська і ще якась пані вносили обід до другої кімнати для старшин. З цієї другої кімнати вийшов Сень Ґорук. Вітається з приязним усміхом, змучений, невиспаний. Оповідаю, що вистава закінчена, всі образи і рисунки та різні предмети попаковані і зложені. Тепер можу взяти якусь роботу. Ґорук каже: “Заждіть ще. Для вас найдеться робота така, яку розумієте і добре зробите. Вона прийде. Почекайте ще”. – “Нехай буде. Будьте ласкаві виписати мені тепер листок, щоб я міг одержати кріс, найрадше манліхер меншої міри, що її уживає кіннота. Він виписав листок, я попращав його і зайшов до складу оружжя. Тут привитався зі мною оберляйтнант Сивак, мій бувший ученик, дуже ввічливий і приязний в поведенню. Булак зі збірні, Цуґсфірер, не міг найти малого кріса, сотник Носковський надійшов і старався найти добрий кріс. Були тут московські, мексиканські, японські кріси, всі не до ужиття. Аж Сивак, як командант цього складу, винайшов цілком новий кріс, число 3860 і видав його мені за підписом. З крісом на плечі і пятьма набоями пішов я Вірменською вулицею, стрінув майора Грозика в цивільнім одязі і здоровлю по військовому. Задержався, щоб я пристанув. Неспокійно глядів на мене і кліпав нервово очима. “Скажіть, що діється?” Говорю осторожно, що уважаю за потрібне, щоб не пригнобити. Не згадую навіть, що всюди якийсь нелад, як звичайно у нас.
Коло 5-тої години заходжу до урядовні “Сокола-Батька” в подвірю “Дністра”. Надійшов скарбник товариства Микола Левицький. Говоримо, ми самі, ніхто не перешкаджає. Предкладає, щоб я йшов спати до нього десь там на вулицю Ґоломба. Він одітий цивільно, я в стрілецькім однострої з крісом. В моїм товаристві не боявся йти вулицями. Задержав нас на Личаківській вулиці український старшина з крісом на плечі, в шоломі. “Стій! – кличе до нас. – Хто йде?” – Відповідаю: “Видите, хто йде, а тут маєте мою виказку”. Подаю папери. Переглядає, вкінці каже: “Знаю вас, а вас також, можете йти”. Пійшов з нами, щоб поговорити. Розповідає так: “Був я довгий час на фронті і мене зробили четарем. Маю гарні відзначення. Маю скінчену четверту клясу. Вони знають, кого роблять шаржою”. Відразу пізнати можна було хвалька. Попращали ми його. Ми в право, він дальше йшов вулицею Личаківською з чотирма вояками.
В камениці, де мешкає Микола Левицький, стрінули ми директора “Гіпотечного банку” д-ра Леся Кульчицького. Взяв моє “Діло” з рук Левицького. Я сказав йому, що все добре. Оповів нам: “Дня 3.ХІ. переняв я Австро-Угорський банк. В касі є два мілліони корон. Наша влада повинна перейняти ті гроші на війну”.
Жена Левицького, неспокійна, подражнена, подала на стіл чай і ковбасу в платках. Говоримо до 12-тої години. Прийшов четар – медик Рижий, уймаючий в поведенню. Служив при австрійськім війську, тепер тут. Оповідає, що поляки відбили український наступ на кадетську школу, яка виглядає неначе твердиня, бо має високий мур довкола. Якесь число мертвих по нашім боці, много ранених. В городі бібліотеки Оссолінських умістили поляки скоростріл, що бє сильно на вулицю. Вікна на дахах і по пивницях дають полякам добрі криївки, щоб стріляти на вулицю. Тринчук, що я його недавно видів на вулиці Длугоша, згинув від неосторожної кулі українського вояка від “Народного дому”. Німецького старшину, що мав передавати самоходи, зранила куля під час їзди вулицею. Був невдоволений боротьбою, в якій не видів ніякого пляну. У поляків бється дрібна зволоч із завзяттям молоді, яка дірвалась кріса і хоче ним доволі побавитись. По нашій стороні є дорослі вояки з війни в окопах, не між мурами міста. Треба було не допустити, щоб поляки загніздились денебудь.
Я переночував у Левицького.
Іван Боберський
Особлива подяка за надані світлини та матеріали Андрієві Гречилу, Лесі Крип’якевич, Романові Метельському та Василю Стрільчуку.
Андрій СОВА
історик
Джерела і література:
- Сова А. Військово-політична діяльність Івана Боберського в роки Першої світової війни // Гуманітарні дисципліни у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів: [зб. наук. статей]. – Львів : ПП Сорока Т. Б., 2014. – Вип. 4. – С. 90–100.
- Сова А. Степан Гайдучок – творець та літописець історії українського гімнастично-спортового руху. – Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/stepan-hajduchok-tvorets-ta-litopysets-istoriji-ukrajinskoho-himnastychno-sportovoho-ruhu/ [03.2018].
- Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / За наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.: іл.
- Сова А. Боберський Іван Миколайович // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія. – Івано-Франківськ, 2018. – Т. 1: А–Ж. – С. 143–144.
