З того моменту, коли в людини з’явилося майно, яке можна було вкрасти, від тоді і почалася історія тих людей, котрі це робили. Якщо передивитися історію цивілізації, то можна побачити що вона просякнута крадіжками. Крадіжками золота та грошей, документів та цінностей, ідей та відкриттів. Крали, крадуть і будуть красти доти, доки не відпаде або потреба, або можливість це робити.
У Львові теж крали, крали завжди, скільки існувало мсто. Недаремно ж Львівська поліція вважається однією з найдавніших в світі. Адже львівська поліція у сучасному розумінні виникла 27 листопада 1785 року, коли цісарським декретом було призначено її першого директора – Даніеля Ґаламу фон Ґітхін. Цим же декретом встановлювався особовий склад поліції, який складався з власне директора, діловода, писаря і чотирьох дільничних наглядачів.
Попри велике різноманіття крадіжок, найчастіше львів’яни страждали від кишенькових злодіїв, котрі траплялися в місті на кожному кроці. Львівська поліція вживала неймовірних заходів, але великого результату це не приносило.
![Кінна поліція у Львові, 1906 рік](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/10/Kinna-politsiya-u-Lvovi-1906.jpg?resize=696%2C451)
Ось що пише про кишенькові крадіжки Зеновій Федьків в журналі «Нова хата» за жовтень 1931 року. Збережено стиль і правопис оригіналу.
“Крадіж – це один із найчастіших проступів узагалі, а проти чужого майна, проти чужої власности зокрема. Знову ж між усіма крадежами на одне з перших місць вибивається саме кишенева крадіж; злодій руку всуває до кишені своєї жертви й витягає з неї те, що там найде: портфель1, гаманець, годинник, вічне перо, тощо. До кишеневих злодійств спонукує проступника не так матеріяльна нужда, як передусім нехіть до чесної праці та погоня за легкою наживою.
Кишеневий злодій – инакше гаманщик, або у злодійській говірці по-польськи «doliniarz» – це звичайно мистець у свому фаху. Спершу він мусить пройти довшу й основну підготову. Нераз його власний батько-злодій, дбайливий за майбутнє сина, заправляє його вже змалечку до злодійського ремесла на манекені2, на якому повно дзвіночків. Часто можна пройти відповідний вишкіл і у вязниці, коли кому доведеться сидіти у вязниці в товаристві гаманщиків. Але бувають по містах окремі злодійські школи, своєрідні злодійські «університети» й «академії». У Варшаві перед світовою війною учні таких незвичайних фахових шкіл називалися дуже невинно «кониками». Ті школи платили російській поліції добрі хабарі, тимто вона їх не займала.
![Сцена на вулиці Сапєги. Фото до 1939 року](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/07/42.jpg?resize=696%2C535)
Гаманщики «працюють» тільки тоді, коли мають відповідні умови. Вони люблять передусім великий натовп і стиск: віча, здвиги, ярмарки, рух на залізничих двірцях, у поїздах і у трамваях, довгі черги при касах у кінах, театрах, на пошті і т. д. Увага чесних громадян звернена тоді куди-инде, з цього користають злодії й випорожнюють їм кишені. А коли нема ні стиску, ні натовпу, кишєневі злодії витворюють їх штучно, їх спільники, помічники заводять на вулиці сварку, чи бійку, або вигадують якусь иншу штуку – цікаві прохожі спиняються і приглядаються, а тимчасом головний майстер починає красти. У поїздах гаманщики уживають дуже часто за помічників гарні й молоді дівчата, що їх завдання – розмовою, фліртом3, або чим иншим відвернути увагу подорожнього від свого спільника. Автім винахідливий гаманщик, з головою на шиї, порадить собі й сам, без помічників.
Для прикладу подамо одну цікаву подію. При виході із залізничого двірця якийсь чепурний юнак кидається одному поважному добродієві на шию, обіймає його, цілує, а потім нагло перепрошує – він не доглянув, він думав, що це… його дядько. Що за дивна подібність?! Гарно вклонився й пішов. А наш «дядько» переконався незабаром, що його «небіж» провірив йому кишені і при тій нагоді витягнув портфель.
![Вул. сцена, торговиця в р - ні пл. св. Теодора, вул. Мулярська, 1930 - ті рр](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/02/94.jpg?resize=696%2C496)
Кишеневі злодії визначаються великою свободолюбністю. Коли приловити їх на гарячому вчинку, вони відразу дають ногам знати. Зловити їх не так легко, бо вони виявляються не-аби-якими спортовцями-бігунами, а надто, втікаючи, самі кричать «тримайте злодія». Повстає метушня, всі біжать за злодієм, але мало хто знає, хто саме злодій. «Сментанкова» верства гаманщиків виглядає назверх зовсім гарно. А й деякі душевні прикмети в неї такі, що не зашкодить про них згадати. Передусім: почуття своєрідної злодійської чести та гумору. Перше проявляється, між иншим, у тому, що гаманщик досить часто задержує собі тільки гроші й деколи портфель, чи гаманець, непотрібні ж для нього документи й папери, повертає власникові (підкидає, відсилає поштою й т. д.). Иншим разом якийсь дотепний злодійчик не мав щастя: витягнув одному панові в театральній Гардеробі порожній гаманець. Скоренько написав із цього приводу відповідну скаргу і всунув її разом із гаманцем до кишені власника.
![Вул. сцена, р - н пл. св. Теодора, вул. Мулярська, 1930 - ті рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/02/77.jpg?resize=696%2C561)
Кишеневими злодійствами займаються головно чоловіки, рідше жінки, здебільше повії, які окрадають чоловіків, коли приймають їх у себе. Зате є багато жінок між помічниками кишеневих злодіїв.
Рідні брати гаманщиків це – «торбинкарі», що видирають паням із рук їх торбинки. Виразного «поділу праці» між одними й другими нема.
Як стерегтися кишеневих злодіїв? На це є кілька рад:
1. Коли переходимо крізь натовп, – придержувати незначно рукою те місце, де сховані гроші. Не приглядатися всякій вуличній пригоді, оминати збіговища.
2. Портфель носити у внутрішній нагрудній кишені, защіпаній на ґудзик.
3. Коли вибираємося на збори, похорон і т. д., – не брати із собою непотрібно більших грошевих сум.
4. Коли йдемо до кіна, цирку, чи коли маємо їхати кудись залізницею, мати готові, дрібні гроші на білет. Коли ж витягаємо при касі, або підчас вуличної збірки грубо набитий портфель, самі влегчуємо злодієві розвідку.
5. Коли хто має при собі більше грошей, – не доторкатися раз-у-раз того місця, де вони сховані. Таким чином ми самі себе зраджуємо.
6. У залізничих ждальнях і поїздах не спати, коли не їдемо з кимось знайомим, що беріг би наше майно. Бо, крім грошей, можна утратити ще й клунок, чи валізу.
7. У натовпі, серед стиску, жінки повинні держати свої торбинки тісно при собі.
Число кишеневих крадежей зменшиться напевно, якщо будемо на себе більше зважати й не даватимемо непокликаним люстраторам4 чужих кишень нагоди до розвідки. Одному українському адвокатові з далекого кута за кожним разом, як був у Львові, злодії крали золоте перо, яке він носив у кишені коло вилогів сурдута і в свому спокійному містечку, і в далекому Львові, багатому на різні несподіванки. І чи порядний львівський гаманщик, що шанує себе й свою рідню, мав право відмовитися від золотого пера, коли воно само пхалося йому до рук?…”
Джерело: Журнал «Нова хата», Львів, жовтень 1931. Ч. 10.
1 Портфель, французьке слово – тека (торбинка) на листи, папери, документи й т. д.
2 Манекен, французьке слово – зроблена велика лялька, на ній примірюють одяги.
3 Флірт, французьке слово – забава з залицяннями, з жартами.
4 Люстратор, латинське слово – особа, що переводить люстрацію (ревізію), ревізор.