Київська Русь – це Україна: ідея з якої все почалося…

549
Київська Русь – це Україна: ідея з якої все почалося...
Київська Русь – це Україна: ідея з якої все почалося...

Інтерв’ю Богдана Зятика з художником та іконописцем, випускником кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв, кандидатом мистецтвознавства, членом НТШ, співголовою мистецького об’єднання «Алімпій», членом Української Спілки Іконописців – Андрієм Комарницьким.

Б. З.: Цікаво мені поговорити про твій дипломний проєкт поліхромії храму Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові, який ти виконав навчаючись на кафедрі сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв.

Професор Роман Василик та дипломники: Орест Городинський та Андрій Комарницький під час виконання дипломної роботи на кафедрі сакрального мистецтва ЛНАМ. 1999 р. Фото Руслана Сірого
Професор Роман Василик та дипломники: Орест Городинський та Андрій Комарницький під час виконання дипломної роботи на кафедрі сакрального мистецтва ЛНАМ. 1999 р. Фото Руслана Сірого

А. К.: Цей проєкт я розробляв у 1999 р. Роман Якимович Василик був моїм дипломним керівником. Тоді Святослав Владика був на першому чи на другому курсі. А через десять років він почав оздоблювати Сихівський храм. Фактично я був одним з перших, хто розробляв і запропонував сучасний проєкт розпису до сучасного храму Різдва Пресвятої Богородиці. І саме за словами о. Ореста Фредини, настоятеля і будівничого храму Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові, якому цей проєкт дуже сподобався, саме цей проєкт вплинув на його вибір того, що храм має бути розписаний в сучасному стилі, а не в такому компромісно-класичному. Бо храм Різдва Пресвятої Богородиці це був один з перших храмів в якому з 2009 року почалася така смілива стилістика. Сучасну, новаторську поліхромію до цього храму реалізував Святослав Владика з командою (АСМ). А починав він цей храм ще разом з Данилом Турецьким. Навіть до сьогодні цей дипломний проєкт, поряд з проєктами які виконувались до храму Софії Премудрості Божої УКУ, він залишається досить прогресивним. І це дуже важливо що він був запроєктований так дуже цілісно і комплексно. Це масштабний проєкт.

Дипломний проєкт поліхромії храму Різдва Пресвятої Богородиці (Сихів) у Львові. Автор проєкту Андрій Комарницький. 1999 р. Фото надані автором
Дипломний проєкт поліхромії храму Різдва Пресвятої Богородиці (Сихів) у Львові. Автор проєкту Андрій Комарницький. 1999 р. Фото надані автором

Б. З.: Чому ти не виконував цей проєкт?

А. К.: Я мав з моїм однокурсником Орестом Городинським це виконувати. Отець Орест, уже давав нам кімнату і казав що ми можемо приступати до виконання рисунків до майбутніх розписів. І в 1999 р. через тиждень після захисту диплому трагічно загинув Орест Городинський. Ми фактично були першими студентами і випускниками кафедри сакрального мистецтва. А сам я вже не міг братися за такий масштабний об’єкт. Я поступив ще в аспірантуру за благословенням отця Ореста. До речі, ще в той час, коли я поступав, в отця Ореста Фредини була чітка візія, що у вівтарі має бути мозаїка Богородиці-Знамення, а також, що мозаїка має бути в центральному куполі храму. Про мозаїку тоді у Львові ще ніхто не говорив.  Для серйозної праці мені треба було знайти напарника. А знайти когось такого щоб ми з ним працювали так як з Орестом, було важко. З Юрком Вербовським я зустрівся аж в 2009 р., і його запросив до розпису церкви в с. Дуліби, Гошанського району, Рівненської області.

Юрій Вербовський та Андрій Комарницький. Фото надане художниками
 та Андрій Комарницький. Фото надане художниками

У 2010-2011 рр. ми з Юрком Вербовським були першими, хто заводив сучасну стилістику в храмах. Крім нас, це ще був храм Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові.

В 2011 р. ми у співпраці з Юрієм Павликом та з Юрієм Вербовським виконували розпис церкви св. Миколая в с. Тяпче, Долинської громади, Калуського району. На жаль цей розпис уже знищений.

«Христос Великий Архиєрей» поліхромія куполу храму св. Миколая у с. Тяпче Долинської громади Калуського району, до перемалювання. 2011 р. Автори поліхромії Андрій Комарницький, Юрій Павлик,  Юрій Вербовський. Фото надане авторами
«Христос Великий Архиєрей» поліхромія куполу храму св. Миколая у с. Тяпче Долинської громади Калуського району, до перемалювання. 2011 р. Автори поліхромії Андрій Комарницький, Юрій Павлик,  Юрій Вербовський. Фото надане авторами

Б. З.: А що трапилось?

А. К.: Не сподобалось замовникам, бо вони хотіли реалізм і польське бароко. І вони замовили інших художників, які це їм намалювали. Там все зараз перемальовано. Після цього випадку я зробив такий висновок, що в селі можна братися за розпис храму лише в тому випадку якщо парох отець-настоятель храму тебе добре знає і він все вирішує, тобто має авторитет і вплив на громаду. В іншому випадку навіть немає сенсу братися за таку роботу. Бо робити халтурку чи косити під реалізм, це не серйозно. Саме через сучасний хід наш розпис перемалювали. Людям не сподобалось через те що це сучасне. Після цього мені ще довго згадувалися «перекошені» від праведної люті лиця парафіян і вигляд місцевого священника, який скрушно повторював: «Ну я ж казав, що це – ризик».

Б. З.: Розкажи про розписи, які Ви виконували у Львові, зокрема на Левандівці, каплиця-хрещальня Покрови Пресвятої Богородиці при храмі Вознесіння Господнього УГКЦ.

Іконостас каплиці св. Покрови при храмі Вознесіння Господнього УГКЦ на Левандівці у Львові. Автори Андрій Комарницький та Юрій Вербовський. Фото Богдана Зятика
Іконостас каплиці св. Покрови при храмі Вознесіння Господнього УГКЦ на Левандівці у Львові. Автори Андрій Комарницький та Юрій Вербовський. Фото Богдана Зятика

А. К.: У 2010 р. ми з Юрієм Вербовським, виконували іконостас до цієї каплиці-хрещальні. Цей іконостас був зроблений після іконостасу храму св. Володимира і Ольги у Львові, автором ікон до якого є Роман Якимович Василик. Ми по суті розвивали той хід, що був заданий у храмі св. Володимира і Ольги і працювали далі над осучасненням, тобто ми рухалися вперед. І після нас уже зробили іконостас на Привокзальній у храмі св. Ольги і Єлизавети, і це є на мою думку найсучасніший іконостас, який є у Львові і напевне в Україні. І ще був один іконостас, під впливом якого ми виконували свій іконостас, це був іконостас Іванки Крип’якевич-Димид, для храму святого Йосифа Обручника, сестер св. Вінкентія у Львові. Фактично це були два іконостаси, які нам передували. Тому іконостас до левандівського храму, це був один з декількох новаторських іконостасів в той час. І нам було дуже важко створювати цей іконостас, коли в самому храмі був уже іконостас, в якому бракувало сучасної стилістики. Це було дуже складно. Розпис ми заводили у 2011 р. і фактично були першопрохідцями серед тих хто займались осучасненням наших храмів. І вже потім цей розвиток продовжився у храмі Всіх Святих Українського Народу, де керівником є Василь Сивак.

Б. З.: У святилищі цієї каплиці ви зобразили Богородицю Одигітрію. Чи це була ваша авторська ідея? Чи можливо Ви вже таке десь бачили? Або хтось вам це підказав?

Богородиця Одигітрія в консі апсиди каплиці Покрови Пресвятої Богородиці при храмі Вознесіння Господнього на Левандівці у Львові. Автор поліхромії Юрій Вербовський (іконописне об’єднання «Алімпій»). 2011 р. Фото Богдана Зятика
Богородиця Одигітрія в консі апсиди каплиці Покрови Пресвятої Богородиці при храмі Вознесіння Господнього на Левандівці у Львові. Автор поліхромії Юрій Вербовський (іконописне об’єднання «Алімпій»). 2011 р. Фото Богдана Зятика

А. К.: Ми спочатку у вівтарі думали давати зображення Покрови Пресвятої Богородиці. Але оскільки тут є запрестольна ікона Покрови Богородиці, то в нас виникли сумніви і ми вирішили не дублювати іконографію. Справді, «Одигітрія» – дуже рідкісний сюжет для вівтаря. Можливо, тому ми зупинилися на цій ідеї. Взагалі, в куполі ми хотіли зобразити Богородицю Знамення. Все таки, отець-настоятель Олексій Васьків захотів у куполі зображення Пресвятої Трійці.

Старозавітна Трійця та Гостинність Авраама. Поліхромія куполу каплиці Покрови при храмі Вознесіння на Левандівці у Львові. Автор поліхромії Андрій Комарницький (іконописне об’єднання «Алімпій»). 2011 р. Фото Богдана Зятика
Старозавітна Трійця та Гостинність Авраама. Поліхромія куполу каплиці Покрови при храмі Вознесіння на Левандівці у Львові. Автор поліхромії Андрій Комарницький (іконописне об’єднання «Алімпій»). 2011 р. Фото Богдана Зятика

І вийшла дуже цікава ідея. Якщо дивитись на цю капличку зверху, то бачимо Пресвяту Трійцю, тобто – Господа, нижче у Благовіщенні Пресвятої Богородиці, Він вже втілився, далі (ще нижче – у вівтарі), Він уже народився і Богородиця-Одигітрія тримає Його на руках як Дитя, а напроти (на хорах) є Пієта, де Богородиця тримає Його на руках вже дорослого і померлого.

Не ридай Мене Мати. Поліхромія куполу каплиці Покрови при храмі Вознесіння на Левандівці у Львові. Автор поліхромії Юрій Вербовський (іконописне об’єднання «Алімпій»). 2011 р. Фото Юрія Вербовського
Не ридай Мене Мати. Поліхромія куполу каплиці Покрови при храмі Вознесіння на Левандівці у Львові. Автор поліхромії Юрій Вербовський (іконописне об’єднання «Алімпій»). 2011 р. Фото Юрія Вербовського

Тобто є така цікава і дуже важлива підв’язка. Ці речі є дуже важливі, бо воно так зав’язувалось. Це йде таке якби коло. Але є дуже цікавий перегук. У вівтарі Богоматір тримає Ісуса, а навпроти – на хорах, Вона вже тримає Ісуса мертвого. Вище над Пієтою, в Успінні Ісус тримає маленьку душу Богородиці, яку Господь возносить до Раю (Свята Трійця). Тому – вище над Успінням зображена «Свята Трійця». Отже, Нею все почалося і Нею все завершується.

Успіння Пресвятої Богородиці. Поліхромія куполу каплиці Покрови при храмі Вознесіння на Левандівці у Львові. Автор поліхромії Юрій Вербовський (іконописне об’єднання «Алімпій»). 2011 р. Фото Богдана Зятика
Успіння Пресвятої Богородиці. Поліхромія куполу каплиці Покрови при храмі Вознесіння на Левандівці у Львові. Автор поліхромії Юрій Вербовський (іконописне об’єднання «Алімпій»). 2011 р. Фото Богдана Зятика

Таким чином ми маємо таку от циклічність. На великій боковій стіні від вівтаря є «Похвала Богородиці». Через те, що тема «Похвала Богородиці» є однією з найулюбленіших тем у давньому українському іконописі, ця сцена – максимально великих розмірів. Тут є справді така оригінальна річ для всього храму, що ми дали срібні тла. Бо одразу стіни храму були жовті. Отець Олексій хотів, щоб ми їх так залишили, не змінюючи. На жовтих стінах золото б слабо читалося, а ось срібло витягувало колористику цілого храму, давало контраст, особливо у поєднанні з пурпуровими акцентами і сірим. Юрко Вербовський малював сцени «Благовіщення» і «Успіння» в барабані, Одигітрію у вівтарі, а також «Пієту» і «Хрещення», я малював «Святу Трійцю», «Похвалу Богородиці», Архангелів і блаженних новомучеників УГКЦ у вівтарі. Таким чином ми ділили роботу. Але звичайно, що ми один на одного впливали. Було дуже багато ідей. До прикладу, спочатку у «Похвалі» мала бути Єлеуса і, згодом я взяв за основу київську ікону Печерської Богородиці кінця ХІ с. з святими Антонієм і Теодозієм Печерськими. Але цікаво, що вверху є Софія і написано: «Премудрість збудувала собі храм». А Богородиця – Вона якраз є Престолом Премудрості. І тут є пророки, піснепівці, цікаво що це є ідея-концепція храму києворуського (українського). Софія Премудрість тримає згорток з цитатою з пророцтва Ісаї: «Се Діва зачне і породить Сина». Розробляючи таку досить авторську Іконографію цієї сцени «Похвала Богородиці», ми запросили для консультації п. Соломію Тимо, керівника іконописної школи «Радруж» (УКУ). Тож у розробці оригінальної богословської концепції храму є її внесок. Велику роль у цьому храмі відіграють тексти: у барабані, під сценами «Благовіщення» і «Успіння», ми дали молитву Пресвятої Богородиці «Величає душа моя Господа…», а в центральній частині храму, з обох сторін напис молитви «Достойно єсть яко воїстину блажити Тя…»

Похвала Пресвятій Богородиці. Поліхромія куполу каплиці Покрови при храмі Вознесіння на Левандівці у Львові. Автор поліхромії Андрій Комарницький (іконописне об’єднання «Алімпій»). 2011 р. Фото Богдана Зятика
Похвала Пресвятій Богородиці. Поліхромія куполу каплиці Покрови при храмі Вознесіння на Левандівці у Львові. Автор поліхромії Андрій Комарницький (іконописне об’єднання «Алімпій»). 2011 р. Фото Богдана Зятика

Архітектор цього храму і хрещальні – Микола Рибенчук загалом був задоволений, він нас трохи покритикував по нижньому ярусу. Верхнім, він всім був задоволений. На його думку зображення нижнього ряду могли бути значно крупнішими. Його побажання щодо розробки детального комплексного проекту до поліхромії ми врахували у нашій наступній роботі – при оздобленні львівського храму Климента Папи на вул. Чупринки. Тоді у 2017 році ми розробили такий проект. По-суті, такі комплексні проекти до розписів храмів у нас у Львові і в Україні це – рідкість і це мало хто практикує, і храми дуже втрачають від того.

Хрещення України-Руси. Поліхромія куполу каплиці Покрови при храмі Вознесіння на Левандівці у Львові. Автор поліхромії Юрій Вербовський (іконописне об’єднання «Алімпій»). 2011 р. Фото Богдана Зятика
Хрещення України-Руси. Поліхромія куполу каплиці Покрови при храмі Вознесіння на Левандівці у Львові. Автор поліхромії Юрій Вербовський (іконописне об’єднання «Алімпій»). 2011 р. Фото Богдана Зятика

Б. З.: Тобто в процесі роботи ви погоджували свої проєкти з архітектором?

А. К.: Так, ми погоджували, але можливо не настільки добре, як би хотілося і про це він казав. Але його ряд порад ми врахували. Вже, після завершення розпису храму, ми зрозуміли, що могли зробити ще краще. Наприклад, не малювати сцени «Хрещення України-Руси» взагалі. Але на цій сцені настоював отець Олексій Васьків. А в сцені «Похвала Богородиці», поруч з Дівою Марією можна було дати тільки дві великі постаті свв. Антонія і Феодосія, без пророків. Тоді б ця сцена сприймалася ще більш крупно і монументально. Хоч загалом ми стараємось давати максимально крупні постаті і великі орнаменти на основі давньоруської плетінки. І, такий хід є однією з фішок нашої майстерні. Але загалом цей храм вийшов світлий, ясний і як казали нам парафіяни – молитовний. Шкода тільки, що незабаром після його завершення, Господь покликав до Себе святої пам’яті отця Олексія Васьківа. Ми, при підтримці отця Олексія вже почали розробляти проект до розпису основного храму – «Вознесіння Господнього» у співпраці з Любою Яцків та архітектором – п. Миколою Рибенчуком. І, отець Олексій Васьків добре сприймав нас, трьох і наші проектні розробки. Він хотів, щоб ми розписували цей великий храм.

Б. З.: А хто виконував символи 4 Євангелистів?

А. К. : Їх виконував Юрко Вербовський.

Б. З.: А виконуючи композицію Хрещення України-Руси, чи взорувалися ви на однойменну роботу Любомира Медведя у Суховолі?

А. К.: Трошки так. Бо цією сценою займався Юрко Вербовський. Тому від Любомира Медведя тут є невеличкі нюанси. Загалом ми працюємо як іконописна майстерня на честь преподобного Алімпія Києво-Печерського. Тому на Левандівці ми підписали розпис храму 13-тим числом 2015 року і  написали «Алімпій». І потім люди допитувалися, що то за Алімпій? Що ви таке написали? І я боявся що нас можуть не так зрозуміти. Але я їм пояснив і їм це сподобалось.

Б. З.: Ти згадував, що у цей період ви ще розписували храм в Добрянах?

А.К.: На межі 2013-2014 рр. ми попрацювали в церкві Різдва Христового та Успіння Праведної Анни в с. Добряни Миколаївського району Львівської області. Ми з Юрієм Вербовським виконували розпис вівтаря, а пізніше я з дружиною Мариною створили металевий семисвічник «під писанку» на престіл.

Б.З.: Розкажи детальніше про ці розписи.

А.К.: Добряни це майже моє село. Я живу в Тернопіллі, а Добряни і Тернопілля є суміжні села, майже як одне село. Ця церква – на половину православна, на половину греко-католицька. Їй десь 200 років, це колись був костел німецький. Там є проблема з накриттям храму, фундамент без рубероїдів – тому є небезпека сирості. Ми туди навіть залучали о. Севастіяна Дмитруха, з питанням як зберегти та оздобити цей храм. Там був уже розпис, не поганий, який виконували 15 років тому. Простенько, чисто, орнаменти а-ля Софія Київська та реалізм. Але, на жаль, штукатурка вже тріскала по багатьох місцях. І потім ми дізналися що його хочуть серйозно реставрувати. Цей храм дуже відомий. Підходили: Крвавич, Островський, там наших половина Академії була. І там різні є давні ікони на іконостасі, років їм 150 може навіть 200 і, то серйозно дуже класні ікони. Можливо Андрій Почеква буде їх реставрувати. Випадково православний отець Іван мені це сказав, що її хочуть розписувати, що то якісь майстри з Миколаєва. Особисто я їх не знав. Але собі так прикинув, що вони там 100% наїдуть, накрутять тих гіпсових штучок, понамальовують таке польське бароко, і це буде шок і трепет. І тоді я просто дзвоню до старшої сестриці п. Марії і кажу, давайте я вам пропоную альтернативу, одним словом, ми вам зробимо. І пані Марія погодилася. Ми назвали ціну 40000 грн за вівтар. Розміри вівтаря там 5 метрів діаметр і 8 метрів висота. І ми буквально за місяць часу розписали цей вівтар. І як будуть гроші, то ми думаємо там робити далі.

Б.З.: Скільки у вівтарі було сцен?

А.К.: У вівтарі ми написали дві сцени. Юрко там малював сцену «Різдва Христового», а я малював «Новозавітню Трійцю». І ми там з моєю дружиною Мариною зробили металевий семисвічник під писанку.

Різдво Христове. Поліхромія святилища храму Різдва Христового та Успіння Праведної Анни у с. Добряни, Миколаївського району Львівської області. Автор поліхромії Юрій Вербовський. 2013-2014 рр. Автори семисвічника Андрій та Марина Комарницькі. 2015 р.
Різдво Христове. Поліхромія святилища храму Різдва Христового та Успіння Праведної Анни у с. Добряни, Миколаївського району Львівської області. Автор поліхромії Юрій Вербовський. 2013-2014 рр. Автори семисвічника Андрій та Марина Комарницькі. 2015 р.

Б.З.: Андрію, розкажи про творчі принципи вашої групи. Від чого ти відштовхуєшся?

А.К.: В нашій творчості ми прямуємо до сучасних розробок відштовхуючись від традицій Київської Русі-України, намагаючись їх осучаснити. Також однією з головних засад в нашій роботі є мінімалізм. Як в бойових мистецтвах: «мінімум зусиль – максимум болі». Але його дуже важко пропонувати замовникам. В нас навпаки всі люблять максималізм. Ми на цьому балансуємо і після нашої спільної з Юрієм та Орестом Городинським (+1999) виставки у Національному музеї Львова ім. А. Шептицького (2010 р.), підійшли до того, що потрібно створювати в перспективі якусь школу. От я був в о. Ореста Козака і в нього там фундаментально. Там, наприклад чітка система рисунку, як воно все пропорційно має будуватися. Тоді як в нас в Академії – різноманітно: десь класична українська ікона ХV-ХVІІ ст., десь модерновий творчак, стилізація є більш ширший діапазон, але таку грамоту вужчого плану, в нас не дуже дають. Тобто в нас є більше акцент на творчості, що по своєму також є дуже сильно. От школа «Радруж», вони більше йдуть на наслідування, на мімезис. Але хотілося б мати конкретну школу і давати ту школу і разом з тим спонукати учнів виходити за рамки цієї школи. Бо люба школа, навіть найкраща це є обмеження. І вона має все одно свої мінуси.

Б.З.: Які сучасні взорування? Кого ти можеш виділити?

А.К.: Ну наші приорітети сучасного стилю це – Юрій Новосільський, Любов Яцків, Іванна Крип’якевич і наша київська монументальна школа (ХІ ст.). Також цікаві зразки нашого монументального мистецтва які творять Святослав Владика, Данило Турецький, Дмитро Гордіца, Василь Сивак, Роман Василик, Кость Маркович, Роман Кислий, ранній Олекса Чередніченко – там є цікаві моменти. Ми обоє з Юрком є зав’язані на монументалці. До співпраці з ним я розривався між монументалкою і народним стилем. І ми так один на одного впливаємо досить цікаво. Також в мене є ідея архітектури сучасного храму, було б дуже цікаво таку ідею реалізувати у співпраці з архітектором. Те що ми робимо зараз, у рамках нашої майстерні  «Алімпій» то є такий компромісний варіант між Київською Руссю і сучасністю. Це шлях до неокиєворуського стилю (неомонументалізм). А хотілось би зробити щось більш сучасніше. Фактично я веду зараз іконописну студію «Алімпій-Первоцвіт» вже багато років. Взагалі почалось все у 2010 р. з виставки нашого об’єднання «Алімпій» у Національному музеї у Львові. Де ми представили наші з Орестом Городинським ікони та іконостас який ми розробили з Юрком Вербовським для каплиці Покрови на Левандівці. Після цієї виставки я дійшов до висновку, що осучаснити монументальну стилістику Київської Русі – це може бути наша фішка.

 Б.З.: Розкажи про найцікавіші  виставки вашої майстерні Алімпій?

Афіша виставки іконописної майстерні «Алімпій» в НЗ «Софія Київська» у 2016 р. та фото Андрія Комарницького зі своєю іконою Богородиці Втілення в Софії Київській. Фото та афіша Юрія Вербовського
Афіша виставки іконописної майстерні «Алімпій» в НЗ «Софія Київська» у 2016 р. та фото Андрія Комарницького зі своєю іконою Богородиці Втілення в Софії Київській. Фото та афіша Юрія Вербовського

А.К.: В 2016 році на двох виставках у Львові і Києві, ми змогли представити в серії авторських ікон цю візію нашої іконописної майстерні на ширший огляд. Виставлялося нас троє: я з моєю дружиною Мариною та Юрко Вербовський. В ДКЦ «Архистратиг» у Львові на виставці з тематичною назвою «Мімезис», або «Наслідування» ми представили ширший спектр авторських ікон у поєднанні з репродукціями прославлених київських ікон ХІ століття. Ці репрорудкції були наклеєні на дошки і експонувалися поряд з нашими іконами. Так ми намагались представити ідею та концепцію діяльності нашої майстерні, як зародок школи з певною претензією. Наша виставка зайняла два поверхи. Також наші ідейні засади ми виклали у фільмі «Мімезис». Там коротко викладено як ми бачимо сакральне мистецтво Київської Русі-України та шляхи популяризації його в нашому українському середовищі. Цей фільм, ми представили також у Софії Київській. Саме ця виставка мені запам’яталася найбільше, бо це ж сама Софія! Наша виставка Богородичних ікон – «Заступниця» була представлена на другому поверсі південної галереї у храмі Софії Київської! Це – над славнозвісними Михайлівськими мозаїками, у кімнатці, у якій за дослідженням науковців з НЗ «Софія Київська» в останній рік свого життя святий Володимир Великий приймав гостей і працював. Додам, що це була перша виставка сучасного іконопису за всю історію цього прославленого храму! А це – найбільша святиня Українського народу! Виставка тривала біля двох місяців і була успішною.

Б.З.: Андрію, що ти можеш сказати про популяризацію українського іконопису? Які ще білі плями залишаються?

А.К.: У нас, у Львові багато хто щиро захоплений галицькою іконою, я поважаю такий момент. Але з другої сторони, часто забувають про надпотужну, світового рівня київську ікону, з якої галицька пішла по суті. В ХІ ст. коли вже київська гриміла, галицької ще не було чути і ніякої іншої, у тому числі й новгородської. Тільки з ХІІ ст. галицька ікона вже набирає обертів. Взагалі російські пропагандисти від науки цілком зігнорували київську школу іконопису і нам треба відновити нарешті історичну правду про цю унікальну київську спадщину Княжої України. Нам на загальнодержавному рівні треба вже розпочати програму повернення правди про історію і духовні скарби України. Як ми знаємо століттями їх привласнював північний сусід – автор найбільшої у світі інтелектуальної крадіжки в історії людства ХХ-ХХІ століть. Тому ХХІ століття має стати століттям відкриття Української культури, важливою частиною якої є київський, домонгольський іконопис. І на тому ми робимо ідейний акцент в художньому напрямі, а також ставимо собі за мету популяризувати це через різного роду статті та книги і доносити ідею, про те що Київська Русь це Україна. Приємно коли в цьому плані ми знаходимо однодумців і меценатів, зокрема вдячний пану Богдану Трояновському, директору видавництва «Свічадо», який першим звернувся до нас з ідеєю написання книги про сакральне мистецтво Київської Русі. Так у 2019 р. з’явилась книга «Святині Княжої України», де ми розповідаємо про українські першохрами, книжкові мініатюри та прославлені ікони початку ХІ- середини ХІV ст.

Поліхромія каплиці Покрови при храмі Вознесіння Господнього УГКЦ на Левандівці у Львові. Іконописне об’єднання «Алімпій» (Андрій Комарницький та Юрій Вербовський). 2011 р. Фото Юрія Вербовського
Поліхромія каплиці Покрови при храмі Вознесіння Господнього УГКЦ на Левандівці у Львові. Іконописне об’єднання «Алімпій» (Андрій Комарницький та Юрій Вербовський). 2011 р. Фото Юрія Вербовського

Б.З.: Розкажи про перспективу нашого іконопису у Львові. Яким ти бачиш сучасне сакральне мистецтво?

А.К.: Вважаю, що ми на підйомі. Це – ренесанс рівня першої половини ХХ століття. З’являються багато цікавих речей. Однозначно, цю ситуацію «завела» кафедра сакрального мистецтва. Наш професор, Роман Якимович Василик її організував і задав напрям. У нас є цікаве середовище, ми конкуруємо і надихаємось одночасно. Це – класно! Ми зараз всі сакральщики «варимося» в одному котлі. Є цікаві групи, об’єднання. Ми, як «Алімпій» теж розширяємося. В коло цікавих митців, які працюють з нами входять: Оля Соломчак, Юрій Павлик, Орест Якубишин та інші. Наприклад ми ще планували разом з Любою Яцків працювати над поліхромією храму Вознесіння Господнього на Левандівці, але оскільки вона зараз активно працює над храмом Софії Премудрості УКУ, то ми вирішили з цим ще зачекати. Любин монументалізм це є щось надпотужне. Наш стиль теж монументалізм. Ми стараємося через нього доходити до сучасної ікони. Виражений монументалізм – це взагалі особливо українське явище. Якщо подивимось на сучасне сакральне мистецтво, то ніде такого явища не проскочило, ні в Росії ні в Сербії, ну десь в Румунії трошки. А в нас це – бойчукізм, Любомир Медвідь і кафедра монументального живопису, кафедра сакрального мистецтва, Іванна Крип’якевич, Любов Яцків, Христина Максимович та інші. Це така монументалка, яка тягнеться ще з часів Київської Русі. В росіян я цього не бачив. І це одразу видно, яка тяглість. Якщо порівняти наше сучасне сакральне мистецтво з сакральним мистецтвом росіян, то одразу видно, хто що малює і, хто до чого має тяглість. Те що роблять росіяни, це крім солоденького копіювання, мало що можна назвати. Росіяни взагалі байдужі до мистецького в іконі, для них «главное, штоби икона била молитвенной». Єдине, що в них дуже гарний скульптор Антонов, він рельєфи робить фантастичні, сучасні. Ще інколи попадаються окремі художники, такі як: архимандрит Зенон, Георгій Круг, Ірина Зарон. Але переважно це така собі рубльовщина. При чому Рубльов, коли працював, він робив певною мірою щось нове, а тут росіяни зараз роблять просто копії. Це дуже гарно підмітила Язикова, їхня російська дослідниця, вона каже що це ж «наслєдіє», просто переспів Рубльова і це дуже далеко від чогось сучасного, чи оригінального в іконі.  ЇЇ слова трошки по-іншому звучали, але дуже близько до того що я сказав, і це факт. Тому те, що роблять росіяни і те, що робимо ми – це земля і небо.

Покров Богородиці-Знамення зі св. Миколаєм на фасаді храму св. Климента Папи по вул. Чупринки у Львові. Автор Андрій Комарницький. Фото Юрія Вербовського
Покров Богородиці-Знамення зі св. Миколаєм на фасаді храму св. Климента Папи по вул. Чупринки у Львові. Автор Андрій Комарницький. Фото Юрія Вербовського

Б.З.: Які подальші творчі плани? Що ще хотілося б реалізувати працюючи в ділянці сакрального мистецтва, зокрема у поліхроміях наших церков?

А.К.: Цей сучасний хід, що ми почали у каплиці Покрови Пресвятої Богородиці на Левандівці, ми розвиваємо і його втілюємо у храмі св. Климента Папи по вул. Чупринки у Львові. Звісно, у ц. Св. Климента, ми розвинули його максимально, наскільки нам це вдалося, оскільки замовник дав нам можливість робити все. І фактично зараз ми робимо синхронно з храмом святої Софії УКУ, і це дуже цікаво, бо ми звичайно оглядаємось на цей храм, і стараємось робити щось таке,  щоб це був один хід, один принцип, але звичайно в різних габаритах. Софія УКУ, це є масштаб менш-більш сучасного храму (інтер’єр), в нашому випадку ми просто осучаснюємо чудову готику. Тому, ці наші поліхромії до каплиці-хрещальні Покрови на Левандівці та до церкви Св. Климента Папи є продовженням того сучасного ходу, який був започаткований моїм проєктом до храму Різдва Пресвятої Богородиці у Львові. Коли у 2010 р. ми були в числі тих першопрохідців, що бажали осучаснювати храми, це було важко. І завжди йти в числі першопрохідців, це є найважче. Зараз уже з’явилося багато чого сучасного в іконописі, сучасна хатня ікона, Міжнародні іконописні пленери в Новиці, організовані за участі кафедри сакрального мистецтва ЛНАМ, але творити сучасний розпис храму це – набагато складніше завдання. Бо ікону можна творити, знайшовши спонсорів, тих поціновувачів, яким це було б цікаво. Тоді як розпис храму це зробити набагато важче і складніше. Часто для цього треба перейти через Рим, Крим і мідні труби. Тому ми маємо надію, що нам вдасться розписати і головний левандівський храм, до якого ми з Любою Яцків частково зробили проект. А, поки що каплиця-хрещальня «Покрови» залишається нашим першим серйозним храмом, який ми починали і у якому дійсно осучаснювали нашу українську традицію.

Богдан ЗЯТИК

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.