Криворівня, Жаб’є, урочище Підлюте, або як відпочивали українські інтелектуали в Карпатах наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.

На минулому тижні ми розповідали як українські інтелектуали їздили в Довгополе, Микуличин, Дору, Буркут, Косів та  Москалівку. Сьогодні продовжуємо цей список ще кількома знаковими карпатськими селами, де поправляла здоров’я українська інтелігенція. 

Село Криворівня Косівського повіту (тепер Верховинського району Івано-Франківської області)

З початку ХХ ст. це гуцульське село, розташоване на обох берегах р. Чорний Черемош, стало чи не найпопулярнішим місцем відпочинку української інтелігенції, своєрідною «Меккою», куди їхали інтелектуали з усіх куточків Галичини і навіть Наддніпрянщини. Місцеве населення сатирично називало відпочивальників «літниками» або «холериками». Відкрив для інтелектуалів Криворівню Володимир Гнатюк, який назвав її «українськими Афінами» та «надчеремоською Рив’єрою».

Історія популярності цієї місцевості доволі цікава. Чи не першими тут почали бувати подружжя Гнатюків і Франків. У 1899 році сім’ї відпочивали у с. Москалівка поблизу Косова. Одного разу Ольга Франко і Олена Гнатюк, на ринку в Косові зустріли Марію Волянську (Бурачинську), дружину пароха з Криворівні о. Олекси Волянського, яка запросила їх у гості. Львівські пані радо пристали на пропозицію і вже через кілька днів гостювали в домі Волянських. Краса місцевих пейзажів настільки зачарувала Ольгу Франко й Олену Гнатюк, що відтоді вони вирішили влітку відпочивати у Криворівні. Тому вже в липні 1900 року Гнатюки та Ольга Франко з дітьми приїхали туди на ферії (канікули). Перші поселилися в будинку дяка Михайла Мосейчука, а другі – в хаті селянина Проця Мітчука.

Традиційно канікули у гуцульському селі тривали усе літо – від червня до вересня. Відпочинок у Криворівні був доволі різноманітним і насиченим – «літники» приймали сонячні та повітряні ванни, купались у річці, прогулювались довколишніми місцевостями, ходили в гори і на полонини, оглядали місцеві краєвиди, збирали ягоди і гриби, дехто вивчав карпатську флору й фауну, також ловили рибу, якої вдосталь було у водах Чорного Черемоша.

Іван Франко вперше приїхав у Криворівню лише 1901 року. Відтак його родина відпочивала у Криворівні майже щоліта аж до початку Першої світової війни (за винятком 1905 і 1908 років). З 1906 року Іван Франко винаймав помешкання на лівому березі р. Чорний Черемош у різьбяра Василя Якібʼюка. Його оселя знаходилася у присілку Суха, розташованому на західних схилах гори Ігрець. Хата була нова, простора, спеціально пристосована, щоб приймати відпочивальників. Син учителя Михайла Завадовича Роман, який влітку 1912–1914 років відпочивав з батьками у В. Якібʼюка, залишив яскраві спогади про це помешкання: «Із оскленого ганку, де красувався вимальований олійними фарбами герб Галичини, жовтий лев на синьому полі, ви входили не то у великі сіни, не то в незамешкану кімнату з дверми на всі чотири сторони світу. Ліворуч і праворуч були кімнати для гостей – «літників», а просто – вхід до мешкання самого господаря».

Сам Василь Якібʼюк зажив слави не лише хорошого різьбяра, він цікавився народною медициною, був непоганим музикантом, оповідачем, займався збором гуцульських старожитностей, а ще захоплювався фотографією. До сьогодні збереглися кілька світлин Івана Франка у Криворівні, які зробив саме Василь Якібʼюк.

Відпочиваючи в Криворівні, інтелектуали організовували мандрівки довколишніми лісами, горами, відвідували різні природні пам’ятки. Одними з найулюбленіших маршрутів були прогулянки на Кичери, Чорногору, Писаний Камінь та гору Піп Іван. Місцевими родзинками була підземна печера, у якій влітку вода перетворювалась на кригу, та славнозвісні печери Довбуша. Іноді такі прогулянки тривали кілька днів, а мандрівникам доводилося ночувати на полонинах у вівчарських колибах і вечеряти кулешем «з густим молоком і овечим молодим сиром (будзом)». Дітей найбільше вабило купання у річці. У погожі дні вони увесь час проводили у воді, або поблизу неї. В гірському відпочинку були й елементи «екстремального» туризму. Чи не найбільше радості, особливо дітям, приносили подорожі гірськими каламутними водами Черемошу на дарабах (пліт, що виготовляли із дерев’яних кругляків; складався з двох шарів колод, а використовували його для сплаву гірськими річками деревини – Н.М.) до Вижниці. Іноді під час таких мандрівок, особливо коли долали водоспад, відпочиваючих прив’язували до лавиць, щоб їх часом не змила вода.

 

У Чорному Черемоші і його бічних струмках водилося чимало риби (особливо форелі), й відпочивальники часто з головою поринали у дуже популярне на той час серед інтелігенції захоплення – рибальство. Особливо полюбляв рибалити Іван Франко. Не раз його друзі і приятелі заставали за плетінням сітей. Обов’язковим атрибутом літнього відпочинку в Криворівні були гриби, їх збирання у довколишніх лісах. «Тихе» полювання, зазвичай, закінчувалося смачною грибною юшкою або смаженими грибами з молодою картоплею.

Гриби було справжньою «пристрастю» Івана Франка. Іноді таке захоплення набувало навіть анекдотичного характеру. Письменник удосвіта і по обіді ходив до ліса по гриби, взагалі кожну вільну хвилину намагався присвятити своїй «пристрасті». Траплялося, назбирував так багато грибів, що членам сім’ї просто набридало їх чистити і готувати. Тарас Франко дещо іронічно охарактеризував татове захоплення: «Ще гірша морока була з грибами, яких батько наношував не раз силу-силенну з лісу […] в Криворівні […], усюди тато лазив за грибами, і мама за них сварилася». Навіть коли вже був хворим і довелося забути про рибальство, Іван Франко не відмовився від своєї грибної «пристрасті». Не маючи змоги збирати гриби самостійно, він усе ж ходив до лісу в компанії знайомих чи рідних. Вишукував гриби і вказував своїм супутникам, які брати, а які ні.

У 1902 році в Криворівню вперше приїхав Михайло Грушевський. Його полонили яскраві розповіді про мальовничі краєвиди Карпат колег по Науковому товариству ім. Шевченка Івана Франка та Володимира Гнатюка. Тоді вчений оселився в домі заможного селянина Пилипа Зеленчука.

Ця місцевість настільки припала до серця Михайлові Грушевському, що він у червні 1907 року придбав у поміщика Владислава Пшибиловського гарну віллу поблизу Чорного Черемоша з видом на Жабʼє (тепер смт. Верховина). А вже у липні вся родина, хоча й без особливого ентузіазму, вирушила до Криворівні. Спершу ночували у Волянських, а 6 серпня Грушевські оселилися у своєму домі. Кілька днів наводили лад, а решту часу, до 24 серпня, насолоджувались відпочинком. У щоденнику Михайло Грушевський записав, що 12 серпня вони влаштували пікнік – палили на березі річки ватру, «пекли кукурудзу й бараболю». В наступні роки професор обладнав інтер’єр будинку в гуцульському стилі, перевіз туди зі Львова частину власної бібліотеки і щоліта до 1914 року відпочивав там з дружиною і донькою. Особливо вдалим з погодою було літо 1909 року. «Купаємося двічі на день, вода знову угрілася до 16-17˚. […] Пишу зрана, коло 10 полагоджую почту, о12 іду купатися і валятися на сонці. Чую себе прегарно. Гості наші не докучають, приємні», – такими рядками рясніє щоденник Михайла Грушевського за весь час перебування у Криворівні. Того року в домі професора гостювали його учні та колеги з НТШ Денис Лукіянович, Микола Залізняк, Всеволод Козловський, а також рідня дружини. Влітку 1912 року Грушевські приймали в Криворівні родину Калитовських (адвоката і письменника Ієроніма Калитовського) та подружжя Савицьких (катехит зі Стрия Йосиф Савицький з дружиною Людмилою з Левицьких).

Дуже швидко Криворівня перетворилась на українську літню відпочинкову колонію. І головними чином, завдяки місцевому пароху о. Олексі Волянському. Його дім завжди радо приймав відпочивальників. Відомо, що парох щиро піклувався про належні умови для гостей, навіть наймав на літній сезон прислугу. А ще у приватному листуванні вмів дуже гарно описати переваги Криворівні. Запрошуючи Володимира Гнатюка на відпочинок, священик наголошував: «…тільки приїжджайте вже раз, бо чудна пора та воздух аж просить ся сам, щоби ним віддихати, такий свіжий і ароматний».

Олекса Волянський не лише здавав на літо кімнати у власному домі. Він був посередником у пошуку комфортного і недорогого помешкання для гостей. Постійно листувався з інтелектуалами, з’ясовував їхні потреби, запити щодо житла. А ще заохочував своїх парафіян облаштовувати будинки так, щоб максимально пристосовувати для прийому «літників».

Часто українські інтелігенти сходились у домі священика і теплими або й дощовими вечорами вели розмови на різні суспільно-політичні, культурні і навіть побутові теми, ділилися враженнями про побачене, планували спільні подорожі мальовничими куточками краю. А ще «літники» організовували літературні і музичні вечори, просто цікаві й дотепні забави. Ось як згадувала про такі зустрічі Анна Франко-Ключко: «… у просторій альтані в саду, високо понад шумливим Черемошем, за доброю закускою, поданою гостинною господинею, – велися довгі приятельські розмови, палкі спори. Молодь співала пісень і тільки пізно вночі розходилося товариство».

Щороку більше інтелектуалів обирали для відпочинку Криворівню, часто завдяки активній промоції Івана Франка й Володимира Гнатюка. Вони вміли так захопливо описати краєвиди і переваги саме цієї місцевості, що приятелі і знайомі не могли встояти перед спокусою побувати у мальовничому селі на берегах Чорного Черемошу. Наприклад, адвокат Юліан Дроздовський згадував, як у 1902 році вирішив кілька днів відпустки провести у Луки Гарматія, що вчителював у с. Голови. Доїхавши до Коломиї залізницею, а до Криворівні – селянською фірою, він зустрів там Івана Франка та Володимира Гнатюка, які заагітували адвоката залишитись з ними і нікуди далі не їхати. Більше того, Франко запропонував вийняти кімнату у того ж селянина, де жив сам із сім’єю.

В різні роки в Криворівні відпочивав український бомонд – лікар Тит Бурачинський, гімназійні професори Антін Крушельницький, Сидір Твердохліб, Осип Роздольський з родинами, вчителька Євгенія Бохенська, письменниці Катря Гриневичева та Ольга Кобилянська, Осип Маковей , історик Іван Джиджора та багато інших.

Залюбували це село й наддніпрянські інтелектуали: літературознавець, історик і письменник Василь Доманицький, адвокат Михайло Могилянський, вчений-антрополог Федір Вовк, археолог, етнолог, мистецтвознавець Вадим Щербаківський, мовознавець і письменник Борис Грінченко, поет Олександр Олесь (Кандиба) з родиною, художник Михайло Жук. Окрему сторінку Криворівня відіграла і в житті Михайла Коцюбинського. Він відпочивав там три літа поспіль – у 1910, 1911 і 1912 роках.

Село Жабʼє Косівського повіту (тепер смт. Верховина Івано-Франківської області)

Доволі популярним серед інтелектуалів було й Жабʼє, що розташовувалось недалеко від Криворівні. Мальовниче село поблизу вершин Чорногірського хребта вабило прекрасними пейзажами і цікавими пішими туристичними маршрутами в гори. З села відкривались неперевершені краєвиди на вершини Дземброню, Магуру і Магурку.

Жабʼє обирали для відпочинку представники молодшої генерації інтелігенції. Село стало звичним місцем проведення вакацій історика, учня Михайла Грушевського, Івана Крип’якевича. Вперше він подорожував Карпатами у липні – серпні 1905 року за маршрутом Коломия – Жабʼє – Криворівня – Білоберізка – Ясенів Горішній – Кути. Поїздка була дуже насиченою новими враженнями і знайомствами. Зокрема, у с. Білоберізка Іван Крип’якевич побував на концерті оркестру, що складався з семи доньок місцевого пароха о. Білоуса (ім’я не встановлене). А ще під час подорожі історик заприязнився з Володимиром Гнатюком, Кирилом Трильовським, священиком Олексою Волянським тощо.

У Жабйому Іван  Крип’якевич відпочивав і у 1912 році. Компанію йому склав літературознавець Володимир Дорошенко. Упродовж канікул вони неодноразово пішки ходили до Криворівні, де гостювали у Михайла Грушевського та о. Олекси Волянського. Там же познайомилися з Михайлом Коцюбинським. Згодом, коли хворий письменник повертався додому, Іван Крип’якевич супроводжував його спершу бричкою 40 кілометрів до залізничної станції у Ворохті, а згодом у вагоні третього класу – до Станіславова.

 Урочище Підлюте (тепер Рожнятівський район Івано-Франківської області)

Не лише Гуцульщина, а й Бойківщина наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. приваблювала українських інтелектуалів. Особливою популярністю користувалося урочище Підлюте в долині річки Лімниці в Горганах. Місцевість завдяки специфічному географічному розташуванню (зона глибинного поперечного розлому) здавна славилася своїми мінеральними водами, дуже насиченими сірководнем і з великим вмістом срібла. Ці землі перебували у власності Греко-католицької церкви, яка всіляко розвивала рекреаційний потенціал місцевості. За розпорядженням митрополита Сильвестра Сембратовича в урочищі збудували літню резиденцію – «Кедрову палату», де могли зупинятися й приїжджі гості. Згодом спорудили ще й окремі будинки для відпочиваючих. Для комфорту гостей в Підлютому навіть обладнали приміщення для мінеральних купелей та три невеличкі басейни з мінеральними водами різного хімічного складу під символічними назвами Сильвестр, Андрей і Тит. Інформація про цілющі властивості мінеральних вод і гірського клімату швидко поширювалась серед лікарів та потенційних відпочивальників. Підлюте стало популярним курортом, куди приїжджали відпочивати і лікуватися з різних куточків Австро-Угорщини.

З кінця ХІХ ст. цю місцевість облюбувала для сімейного літнього відпочинку відома галицька родина Шухевичів. Голова сім’ї, етнограф Володимир Шухевич, з дружиною Герміною та дітьми (Осипом, Дарією, Іриною, Володимиром і Тарасом) майже щороку бували в Підлютому. Іноді брали з собою друзів, найчастіше – суддю Теофіла Бережницького з родиною. Їхали потягом зі Львова до Рожнятова, там зупинялись на нічліг, а згодом кілька годин підводами до Підлютого. На початку ХХ ст. маршрут мандрівників дещо змінився. Цьому посприяв розвиток лісозаготівельної і деревообробної справи, відтак – покращилось залізничне сполучення. Шухевичі їхали зі Львова потягом до Боршнева, там ночували, а зранку вузькоколійкою, що перевозила ліс до тартаків, до Підлютого. Відпочивальники зупинялись спершу в домі побережника (лісника), згодом – у митрополичих палатах чи будинку для гостей. Володимир Шухевич – один з перших фотоаматорів у Галичині. Завдяки його захопленню збереглося кілька світлин з Підлютого, на яких зображені дружина й діти на лоні природи.

Традицію відпочивати в Підлютому продовжила й родина Старосольських. Після одруження Дарія Шухевич та Володимир Старосольський спершу їздили на літні вакації з батьками, а потім і самостійно. Зупинялись в урочищах Ангелів, де лісничим був свояк Мирон Левицький, та Чута. Востаннє Старосольські відпочивали в Підлютому у 1939 році.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. галицькі інтелектуали здійснили вагомий вклад у популяризацію туристично-рекреаційний потенціалу Карпатського регіону. Завдяки специфічним кліматичним умовам та культурній самобутності краю, він перетворився на справжній курортний центр Габсбурзької Галичини. Відпочинок в Карпатах вирізнявся різноманіттям форм: від оздоровлення в санаторіях і здравницях, сільського туризму до екстремальних сходжень на вершини і рафтингу гірськими річками. Важливою складовою такого дозвілля було знайомство інтелігенції з географією, історією, економікою, автентичними звичаями і традиціями краю, збір етнографічного і фольклорного матеріалу та подальше використання його у науковій, літературній і художній діяльності.

Наталія МИСАК
історикиня

Джерела та література:

1. Арсенич П. Криворівня в житті і творчості українських письменників, діячів науки й культури. Івано-Франківськ, 2000. URL: http://lib.if.ua/franko/1312456701.html
2. Волянський О. Мої спомини про Івана Франка. Спогади про Івана Франка / упоряд., вст. ст. і прим. М. Гнатюка. Львів: Каменяр, 1997. С. 491–501.
3. Дроздовський Ю. Зустрічі з Франком. Іван Франко у спогадах сучасників. Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1956. С. 319–322.
4. Завадович Р. Іван Франко в Карпатах. Спогади про Івана Франка / упоряд., вст. ст., прим. М.І. Гнатюка. 2-ге вид., доп., перероб.  Львів: Каменяр, 2011. С. 701–704.
5. Крип’якевич І. Спомин. М.Коцюбинський і Західна Україна: Збірник 2 / упоряд. Х.М. Коцюбинський. Чернігів, 1940. С. 168–169.
6. Панькова С. Літні вакації Михайла Грушевського у Криворівні. Український археографічний щорічник. 2007. Вип. 12. C. 826–832.
7. Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. Т. 50: Листи (1895–1916). К.: Наукова думка, 1986. 703 с.
8. Франко П. Іван Франко зблизька. Іван Франко у спогадах сучасників. Львів : Книжково-журнальне видавництво, 1956. С. 381–388.
9. Франко Т. Мої спогад про батька. Іван Франко у спогадах сучасників. Львів : Книжково-журнальне видавництво, 1956. С. 372–380.
10. Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина: Спомини. Торонто: Ліґа Визволення України, 1956. 132 с.