“Незвані гості – гірше від татар”. Які асоціації викликає у нас ця фраза? Очевидно, ніяких! Її сенс, як і багатьох їй подібних, для нас загублений і ховається десь глибоко в минулому, а ми тішимо себе думкою, що знайдеться той, хто його відкриє. Насправді ж, краще, що ми можемо зробити в цій ситуації – це “нагородити” дану фразу новим сенсом, придумати для неї інше значення і вдавати, що цей сенс вкладався у неї завжди. Хоча дійсно цікаво було би відчути емоції людей, яким ця фраза говорила дуже багато, яких вона змушувала грати за правилами “гробової тиші” і втратити будь-яку надію на існування. Правда, навіщо це нам? Навіщо нам відчуття жителів Єрихону, коли Ісус Навин тричі обходив їхнє місто і стіни от-от мали впасти, бо “чужий” Бог “крутіший”? Можливо й добре, що літописи і хроніки не дають нам можливості пропустити через себе всю гаму відчуттів тих людей, добре, що інколи про трагічні події минулого, літописці розказували так кумедно (і майже комічно), як автори Галицького-Волинського літопису про облогу Холма, Львова, Володимира і інших міст Данила і Василька.
![Взяття Києва Батиєм. Фото з https://uk.wikipedia.org](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/08/KIEV1240-520x900.jpg?resize=520%2C900)
Йшов 6769 рік від створення світу, а тогочасні люди думали, що вони живуть у 1261 році від народження Христа, або ж ми їм цю думку, грішним ділом, приписали і самі в неї повірили. Дивним чином “настала тиша по всій землі” і князь Василько надумав зробити у Володимир-граді весілля. Навідався до нього, а точніше до молодят, і брат Данило, який прибув із синами Левом і Шварном. Було там також багато інших князів і бояр, адже весілля доньки князя складно уявити по-іншому.
![Король Данило Галицький. Фото з www.uamodna.com](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/08/fullsize-610x900.jpg?resize=610%2C900)
Саме в той момент, коли “була веселість немала”, до Данилу прийшла вість, що наближається Бурундай. Останній, ясне діло, “окаянний і проклятий”, бо всі вороги хороших князів у літописах є “окаянними і проклятими”. Обидва князі дуже засмутились через цю новину. Вони ще навіть не встигли спорожнити всіх бочок з напоями, а вже довелось або ставати до боротьби, або ж поїхати до Бурундая і зустріти його. “Як спільники – зустріньте мене, а ні – то вороги мені” – передав слова полководця посол. Тут Данило й пригадав, що він на роботі, адже є князем і з таким статусом залишається завжди. “Як я міг так напитись” – подумав він і послав замість себе холмського владику Іоана. Той точно мав би не пити на весіллі.
![Князь Василько Романовчи. Фото з https://uk.wikipedia.org](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/08/Vasilko_Romanovich-675x900.jpg?resize=675%2C900)
Василько на зустріч Бурундаю також поїхав не просто так, а взяв “дари многі і пиття”. Бурундай чомусь одразу “положив гнів великий” на Василька, а владика “стояв у великому страху” і думав, що він взагалі тут робить, посеред цих диких варварів. Бурундай, як з’ясувалось, хотів усього лише, аби “розкидали городи” усі. “Раз плюнути” – відповів Василько і кинувся з сином Левом розкидати Данилів, Стіжок, Крем’янець і Луцьк. “Во дурак!” – подумав єпископ – “Ти ці мури потім десятиліттями відбудовувати будеш!”. І добре, що фраза “розкидати город” означає зовсім не те, про що нам хочеться подумати, адже інакше ні на культуру, ні на економіку наші князі часу не мали би, а лише розкидали і зводили би протягом всього життя мури своїх міст.
![Данило тікає до ляхів)))) Пам'ятник Донилу у Львові. Фото з photo-lviv.in.ua](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/08/66-900x600.jpg?resize=696%2C464)
Владика Іоан, аби врятувати ситуацію, поспішив до князя Данила. Розповів йому і про гнів Бурундая і про Василька, який “розкидає” один “город” за іншим. Але яким глибоким було розчарування Іоана, коли Данило, прямо перед ним, почав пакувати валізи, а тоді взагалі “втік у Ляхи, а з Ляхів побіг в Угри”, показавши своєму владиці хвіст. “А як же корона” – крикнув Іоан. Данило на мить повернувся, але затримався ненадовго. Навіть подякувати Іоану не встиг.
![Данило "тікає в Угри". Пам'ятник Данилу в Галичі. Фото з https://uk.wikipedia.org](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/08/Halych_11.jpg?resize=696%2C522)
Василько, тим часом, далі “розважав” Бурундая. Але коли той став вимагати, аби Василько “розкидав” його рідний Володимир, князь двічі подумав і спалив місто. “І так за ніч він згорів весь”, але татарам не дістався. Тому рушили вони під Холм. “Васильку! Се город брата твойого, їдь скажи городянам, щоб вони здалися” – з теплотою і ніжністю в голосі мовив Бурундай. Останнього складно назвати слабким на розум полководцем, інакше він і не перебував би у статусі, який мав. Ще раз Бурундай довів свою профпридатність, пославши з Васильком у Холм Куйчія Ашика, Болюя і тлумача Хому, аби “знати, що мовитиме” Василько. Мені, особисто, видається, що Куйчія Ашик і Болюй не найкраще підходили для цієї місії, але Бурундаю видніше.
![Пам'ятник Данилу та Васильку Романовичам в Володимирі-Волинському. Фото з https://uk.wikipedia.org](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/08/800px-Volodimir_Volinskiy._Pam--yatnik_Danilu_ta_Vasilku_Romanovicham.jpg?resize=696%2C522)
Ввійшовши до міста, Василько напружив одразу всі мозкові звивини і видав феноменальну, за змістом та якістю, промову: “Костянтине-холопе, і ти, другий холопе, Луке Іванковичу Се город брата мойого і мій, – здайтеся”. Говорячи це, він кидав об землю каміння, що мало символізувати його наказ не слухати слів і оборонятись проти татар. Складно уявити, що два холопи зрозуміли складне знамено від князя, а три татарські воїни-розвідники пропустили його крізь вуха, але спишемо це все на Василькове вино, яке він привіз татарам в подарунок і яким обпилися воїни. І доки татарські розвідники слухали промову Василька, думали чому він кидає каміння в землю і рахували зірочки в голові від вчорашнього вина, холоп Костянтин розродився думкою: “Поїдь звідси, а то буде тоді каменем в лоб”. Чогось кращого і розумнішого від Костянтина ніхто і не чекав, але головне, що всі зрозуміли його тверду позицію.
![Кінний монгол. Малюнок XVII століття](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/08/1031963-_19-634x900.png?resize=634%2C900)
Якщо ви, як і я, очікували, що дії Василька втішили Бурундая, а слова Костянтина його розлютили, то ви глибоко помиляєтесь, адже почувши доповідь своїх посланців, Бурундай пішов “патрошити землю Лядську”. Ну не здався Холм, то не здався – це їхнє право. Зате в землі “Лядській” татари і проявили все своє військове мистецтво. Вони, як коти, “вилізли на городську стіну…і пішли по стіні, рубаючи і колячи”, рови, “вельми глибокі”, мертвими наповнювали, що можна було “ходити по трупах, наче по мосту”. Я, правда, маю сумнів, чого тут більше – військового мистецтва татар, чи письменницького хисту літописця, але не нам, грішним, про це судити.
![Піший монгол. Малюнок XVII століття](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/08/1031963-_21-590x900.png?resize=590%2C900)
Опис трагічних подій героїчного 1261 року можна було би продовжувати, але фантазія у літописця настільки бурхлива, що наша фантазія цього не витримає. Тому мабуть поки що поставимо крапку і висловимо сподівання, що Данило не надто довго гостював у своїх найзапекліших ворогів – польських і угорських королів, а Василько встиг за 10 років відновити хоча б мури якогось одного міста.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Галицько-Волинський літопис / переклад Л. Махновця // Ізборник [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/links/galvol.htm
А Євген Гулюк так пише, ніби сам був при тому присутній. Вам би до психіатра спершу.