Коли ЛЬВОВ став по-українськи називатись ЛЬВІВ, а по-польськи ЛЬВУВ (LWÓW)?

Ми, львів’яни, не любимо написання назви нашого міста через букву „о”, тому що нам здається, що назва ЛЬВОВ прийшла до нас у 1914 р. під час короткої російської окупації та у 1939 році разом з ненависною радянською владою. Якщо ж ми бачимо написання назви у вигляді ЛЬВОВЪ у літературі видавництва зламу ХІХ-ХХ століть, то поблажливо згадуємо про період москвофільства, хоча насправді тоді цей рух був так само небезпечний, як в наш час поклоніння «русскому миру».

Подивіться на ці газети, які відділяє століття: одна – москвофільська – видана у Львові під час російської окупації, друга – в Донецьку під час гібридної російської окупації.

 ЛЬВОВ ⇒ ЛЬВІВ

Проте ця публікація зовсім не про політику, а про те, що назва нашого міста у формі ЛЬВОВ має глибоке історичне коріння. Вас ніколи не дивувало, що назву містечка Бібрка виводять від бобра, або те що назва міста Тернопіль має закінчення від грецького – поль, що походить від πολις (поліс) – «місто»?

Справа в тому, що ми маємо справу з так званим «ікавізмом» — явищем в історії староукраїнської мови, що полягає в переході голосних звуків „o” і „е” у закритих складах у „i”, а „є” в „Ї”. Цей процес почався приблизно від кінця XVI до початку XVII ст. Першими прикладами написання „і” на місці „о” науковці називають тексти в Полтавських актових книгах.

Щодо звуку „є” можна впевнитись, що ще принаймні у кінці XV ст. писали Києв, а не Київ.

Але з Києвом усе просто, бо він не мав інших назв, в той час як Львів протягом історії мав декілька назв – Лемберґ, Леополіс, Леонтополіс і т.д. Щодо пошуків написання назви нашого міста через „о”, то у старовинній літературі вона найчастіше виступає у формі присвійного прикметника: городъ Льва, Льва-городъ, Львигород і т. п. Крім того досить важко знайти написання назви міста у називному відмінку, частіше вона зустрічається в інших відмінках, як от у князя Лева – «дана грамота въ Лвовѣ» [1], або у букварі Івана Федорова – «выдруковано во Лвовѣ» тощо.

В охоронному листі молдавського господаря і воєводи Стефана ІV (1463 р.) зустрічається назва «мѣсто Ливовске», що дещо заплутує пошук істини.

Дуже важливим документом є «Львівський літопис», написаний українським (південноруським) скорописом наприкінці 30-40 років XVII століття, через що він є цінною пам’яткою української мови. І треба сказати, що в ньому один раз є назва міста в називному відмінку – Львов, також є вісім разів прикметник «львовський». Прояви ікавізму в літописі вже помітні (сніг, місто, діло, Дніпр), але є слова, які ми тепер пишемо через „i” (Краковськоє передмістя, Войсько Запорозькоє, гаковниця, вечор, а також іменники у родовому відмінку множини з закінченням „-ов”: козаков, татаров, священиков і т. п.).

Цікаво, що під кінець ХІV ст. з’являється зовсім інша форма написання назви нашого міста – Ильвов. Це було пов’язано з появою в українській мові приставного „и” на початку деяких слів. Прикладами можуть послужити слова «израда» замість «зрада», «ильняний» замість «льняний», «иржа» замість «ржа» тощо. Вживання цієї форми очевидно було так частим і тривалим, що навіть у 1886 р. професор Євгеній Желеховський вирішив привести її у своєму «Малоруско-нїмецкому словарі» [2].

Але найважливішим в цьому словнику є те, що саме в ньому вперше з’явилась друком назва нашого міста у формі Львів!

В наші часи ікавізм вплинув на написання прізвища професора – тепер він не Желеховський, а Желехівський… Як на мене, це неправильно. Якщо так піде далі з історичними прізвищами, то будемо мати єпископа Івана Малахівського, архітектора Петра Красівського (від села Красів), графа Аґенора Ґолухівського (від родового села Ґолухів) та інших, колись закінчимо сьогоденні гострі дебати «Острог чи Остріг» (відтак князь Василь-Костянтин Острозький може стати Острізьким по аналогії з «Кривий Ріг – криворізький»), потім зробимо Севастопіль, Мелітопіль, Тираспіль і т. д., і т. п.

LWOW ⇒ LWÓW

У польській мові відбувались дещо інші процеси, але з буквою „ó”, яка відповідає нашому звуку „у”. Польські науковці кажуть, що в літературі ця буква вперше з’явилась у 1654 р. у видавництві друкарні Замойської академії. Отже, раніше мала б існувати назва міста у формі Львов (Lwow), а не Львув (Lwów). Однак проблема полягає в тому, що у старих польських документах вживались німецькі або латинські назви Лембурґ, Ламбурґ, Леополіс тощо.

Здається найстарішим документом, в якому зустрічається назва «Lwow» – це привілей про надання Львову маґдебурзького права. У Центральному державному історичному архіві України зберігаються декілька оригінальних королівських грамот, в яких Казимир Великий вживав німецькі назви Лембурґ (Lemburg) або Ламбурґ (Lamburg) і тільки в цьому привілеї – Львов (Lwow). Проблема з грамотою про привілей полягає в тому, що вона є копією, написаною у XV столітті (оригінал не зберігся), а саме в цей час відбувався поступовий процес полонізації Львова. І хоча бурґомістр Б. Зиморович у своєму творі «Потрійний Львів» відносить перехід від німецького Львова до польського на 1550 рік, то все ж цей процес почався значно раніше. Протягом XV ст. у складі міського населення відбувався наплив польського елементу і вже під кінець століття стали помітні рішучі зміни в міських елітах. При цьому німецька мова поступово витіснялась з урядових актів, німецькі імена і прізвища спольщувались, тому можна припустити, що переписувач королівської грамоти хотів вжити слов’янську назву міста, а такою назвою і в польській і українській мовах очевидно була форма Львов (Lwow).

Географічний словник Королівства Польського [3], виданий у 1880-1914 роках, перераховує руські назви міста Львов, Львів, Львіград, Львігород, Ільвів. Щодо польської назви Словник згадує, що форма Lwów відома з XV ст., а водночас зустрічались назви Lowow, Lywow, а також – увага! – Lwow у Хроніці тшемешненського монастиря, написаної у XV-XVI століттях [4].

Польська назва Львова має цікаву аналогію – місто Львувек (Lwówek), про яке у Вікіпедії написано, що вперше буква Ó з’являється в його назві щойно у 1884 року. Назва цього міста, як і нашого, походить від особового імені Лев та назви герба Лев. Спочатку місто називалося Львов, а сучасна зменшувальна форма Львовек з’явилася тільки в другій половині XV ст., щоб відрізнити його від нашого міста Львова. Це досить цікавий момент, оскільки він підтверджує, що крім німецьких і латинських назв наше місто вживало слов’янську форму Львов (Lwow).

Як вже було вище сказано, буква „ó” вперше з’явилась в літературі у 1654 р. Але процес її адаптації був довгим і непростим. Середньовічні польські писарі взагалі мали величезну проблему з тим, що треба було використовувати 24 літери латинського алфавіту для мови, в якій є удвічі більше звуків. Літератори, друкарі і мовознавці поділились на дві течії: одні вважали за необхідне впровадити різні спеціальні знаки до букв у вигляді штрихів, крапок тощо, інші противились цьому.

У листі польського королевича Якуба Собеського, написаному у 1733 р., можна знайти цілком сучасні літери „ś”, „ć”, „ę”, „ą”, але буква „ó” – відсутня. Видно це в написанні слів «Королевич» і «Жовква» (в сучасній польській мові – «Królewicz» і «Żółkiew»).

Зрештою якось усі ці орфографічні зміни унормувались, бо в рукописі Конституції 3 травня 1791 року буква „ó” знаходиться у відповідних сучасній мові словах (впевнитись у цьому можна тут).

Складно сказати, коли ж в польських джерелах остаточно припинили писати Lwow і перейшли до форми Lwów? Складнощів додає те, що при відмінюванні як в українській мові замість „i”, так і в польській замість „ó” з’являється звук „о”: до Львова (do Lwowa), у Львові (we Lwowie) тощо. Але напевно це сталось на зламі XVIII-XIX століть. До прикладу, у наукових працях Дениса Зубрицького як от «Історичні дослідження про русько-слов’янські друкарні в Галичині» (1836 р.) і «Хроніці міста Львова» вживається саме форма Львув (Lwów).

В цій темі досить цікавою є знаменита панорама Львова, зроблена за зразком панорами авторства Аврелія Пассаротті. Ми звикли бачити її з заголовком «Leopolis» [5], але в даному випадку цей дереворит, створений у 1835 р., має в заголовку назву Львов (Lwow) [6]. На додаток внизу панорами можемо побачити слово «гора» у двох варіантах: Лиса Гура і Гора Щепана (Łysa Góra i Gora Szczepana).

На карті 1859 року авторства польського генерала і картографа В. Хшановського [7] можемо побачити ту саму історичну форму Львов (Lwow). Крім того можна побачити Жулкев (Żółkiew), Куліков (Kulikow), Лелехувка (Lelechówka) і цікаво написана назва Городка – Грудек (Grudek, а не сучасне написання – Gródek). Навіть Краків (Krakow) написано через звичайне „o”, хоча поряд з ним є місто написане через „ó” – Подгуже (Podgórze).

Натомість на карті Польщі, виданій у 1883 році [8], можна вже побачити написані по-сучасному Львув (Lwów) і Кракув (Kraków), але усі інші міста надалі не мають у назві букви „ó” – Jaworow, Sambor, Bobrka, Złoczow і т. д.

Висновок

Форма написання назви міста Львов, давніше присутня в обох мовах, поступово змінювалась приблизно з XVII ст. Напевно цей процес швидше відбувався в живій мові, ніж в письмовій. Зрештою у ХІХ столітті остаточно затвердились форми: Львів – в українській мові і літературі та Львув (Łwów) – у польській. Отож, форма Львов має своє історичне підґрунтя і про це треба пам’ятати, але використовувати її можна хіба що в історичних розвідках, особливо після того, як москвофіли і московити пробували знову насильно її впровадити.

Автор: Zommersteinhof

Корисні посилання:
1. Ізборник. Грамоти XIV ст.
2. Малоруско-німецький словар. Євгеній Желеховський, 1886 р.
  3. Географічний словник Королівства Польського, т. 5, стор. 496
  4. Хроніка тшемешненського монастиря
  5. Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті 1617-1618 рр.
  6. Panorama Lwowa; drzeworyt sztorcowy, 1835 rok.
  7. W. Chrzanowski, Karta dawnej Polski 1:300 000 /1859 rok/
8. Mapa Polski, wydana w 1883 r. w dwóchsetną rocznicę odsieczy Wiednia
9. Привілеї міста Львова
10. Samogłoski pochylone
11. Історія польської орфографії