Керівники Міських закладів електричних та Міських колій електричних, або остання стаття Антона Лягушкіна

7237
Керівники Міських закладів електричних та Міських колій електричних, або остання стаття Антона Лягушкіна

Сьогодні Фотографії Старого Львова віддають шану Антону Лягушкіну і публікують його останню статтю. Протягом кількох років Антон був нашим активним автором і розмістив на наших шпальтах 136 своїх публікацій. Він був глибоким знавцем історії львівського електротранспорту і завжди знаходив щось цікаве для своїх дописів. Його любили і читали. Він завжди присилав свої статті серіями, по 6-10 публікацій на одну тему. І так сталося, що на сьогодні була запланована публікація його наступної стаття, він її прислав кілька тижнів тому. Як виявилося – вона стала останньою…

У 2024 р. два комунальні підприємства Львова – ЛКП «Львівелектротранс» і ЛКП «Львівтеплокомуненерго» святкуватимуть свій 130-річний ювілей. Від 1894 р. починається також  історія ПАТ «Львівобленерго». Сьогодні Фотографії Старого Львова розповідають про очільників підприємств «Міські заклади електричні» (MZE) та «Міські колії електричні» (MKE), які обіймали посади із 1894 по 1939 р.

Електрифікація міста Львова напряму пов’язана із запуском в місті електричного трамвая. Обговорення питання будівництва електричного трамвая у Львові розпочалися на початку 1890-х рр. і були пов’язані із Галицькою виставкою крайовою, яка мала відбутися на верхній терасі сучасного Стрийського парку влітку-восени 1894 р. Очікувалося, що виставку, яка мала показати високий рівень розвитку Галичини під владою Австро-Угорщини, відвідає велика кількість гостей. Отож місту потрібен був інноваційний та масовий транспорт. Після тривалих обговорень на засіданні міської ради Львова 14 липня 1893 року було прийнято рішення надати право на будівництво електричного трамвая в місті німецькій компанії «Siemens & Halske». Усю інфраструктуру (колійне господарство, контактну мережу, депо та електростанцію) компанія мала збудувати за власний кошт, власним коштом вона мала також придбати рухомий склад. Протягом двох років (до серпня 1896 р.) компанія «Siemens & Halske» залишалася власником і оператором мережі електричного трамвая, після цього місто отримувало право викупити у власність громади підприємство електричного трамвая.

Перша міська електростанція постійного струму (зліва) та ангар першого трамвайного депо Львова. Світлина 1894 р.
Перша міська електростанція постійного струму (зліва) та ангар першого трамвайного депо Львова. Світлина 1894 р.

Компанія «Siemens & Halske» приступила до будівництва трамвайної інфраструктури у середині серпня 1893 року – роботи почали із укладання колій електричного трамвая на вулиці Дрога до Дворца (нині – Чернівецька). Колії електричного трамвая укладали по осі вулиці, а колії кінного трамвая переносили на виділене полотно із правої сторони вулиці (туди, де зараз колії електричного трамвая). На початку вересня 1893 р. на терені між вулицями Вулецькою (Сахарова) та Парковою (із 1901 р. – Кадетською, нині – Героїв Майдану) почалося будівництво трамвайної ремізи (депо) та електровні (електростанції) постійного струму. 27 квітня 1894 р. до Львова із міста Грацу прибули перші вагони електричного трамвая, а 12 травня 1894 року почалися їх випробування. Для живлення 8 кілометрів трамвайних колій до кінця 1894 р. було укладено 36 кілометрів підземних кабельних ліній. 31 травня 1894 р. розпочалося курсування електричного трамвая із пасажирами за маршрутом Головний двірець (вокзал) – школа Св. Софії (ріг вул. І. Франка та І. Свєнціцького). 12 грудня 1894 року електричний трамвай почав курсувати до Верхнього Личакова та Личаківського цвинтаря.

Представником фірми «Siemens & Halske» у Львові на час будівництва був Хохенег, а безпосереднім будівництвом трамвайної інфраструктури та електростанції керував досвідчений інженер із Відня Алекс Керн, який із травня 1894 р. до червня 1897 р. очолював підприємство електричного трамвая. Під керівництвом Алекса Керна у Львові було споруджено електростанцію постійного струму, яка забезпечувала потреби трамвая у електроенергії. Загальна потужність «трамвайної» електростанції постійного струму становила 400 кінських сил (біля 300 кВт) і мала два пароелектричні блоки потужністю по 200 кінських сил. Генератори охолоджувалися водою, отож на на території електростанції спорудили градирню. Воду електростанція брала із Вулецького потоку. Перший пароелектричний блок львівської електростанції постійного струму було введено в експлуатацію 22 лютого 1894 р. Повноцінну роботу електростанція почала 31 травня 1894 р. одночасно із запуском руху електричного трамвая.

Колектив підприємства Львівського електричного трамвая біля ангару трамвайного депо на вул. Вулецькій (Сахарова). Світлина 1894 р., зроблена перед пуском електричного трамвая із колекції Томаша Дивана
Колектив підприємства Львівського електричного трамвая біля ангару трамвайного депо на вул. Вулецькій (Сахарова). Світлина 1894 р., зроблена перед пуском електричного трамвая із колекції Томаша Дивана

На жаль, у відкритих джерелах наразі не вдалося відшукати біографічної інформації про першого керівника Львівського трамвая Алекса Керна. Відомо, що Керн після викупу трамвайного підприємства і електростанції  в компанії «Siemens & Halske» 1 серпня 1896 р. певний час залишався на посаді керівника муніципального підприємства «Міські колії електричні» (польською – «Miejskie Koleje Elektryczne», МКЕ), але у влітку 1897 р. звільнився із цієї посади посилаючись на потребу в тривалому лікуванні та виїхав зі Львова до Відня.

Іще перед викупом електростанції та електричного трамвая, при Львівському магістраті було створено «Електричну комісію», до складу якої входило 12 осіб: дев’ять осіб – із правом вирішального голосу та троє осіб – із дорадчим голосом. Першим очільником «Електричної комісії» став віце-президент міста Львова Кароль Шайєр. До складу комісії також увійшли відомий львівський професор-електротехнік Роман Дзеслєвський та керівник МКЕ Алекс Керн. Перше засідання комісії відбулося 30 липня 1896 р. На «Електричну комісію» було покладено управління підприємством електричного трамвая та електровнею та розробку та погодження планів їх розвитку. Відповідно до угоди між Львівським магістратом та компанією «Siemens & Halske», вартість викупу міської електростанції та підприємства електричного трамвая склала 1 млн. 680 тисяч крон. Електричний трамвай був настільки прибутковим, що у 1894 – 1896 рр. німецька компанія повернула собі усі капіталовкладення, а заодно іще й заробила майже 1 млн. крон.

Йозеф Томицький (1863 – 1925), керівник підприємства Львівського трамвая та Міських закладів електричних у 1897 – 1925 рр.
Йозеф Томицький (1863 – 1925), керівник підприємства Львівського трамвая та Міських закладів електричних у 1897 – 1925 рр.

Щодо Алекса Керна відомо, що в 1906 – 1907 р. він мешкав у Відні і за дорученням Львівського магістрату проводив технічний аудит проєкту розвитку мережі електричного трамвая та будівництва нової електростанції змінного струму. Цей проєкт був розроблений під керівництвом інженера Йозефа Томицького (1863 – 1925), який працював асистентом Керна іще на етапі будівництва електростанції та трамвайної мережі.

Йозеф Томицький очолив МКЕ 20 жовтня 1894 р. і працював на посаді міського підприємства електропостачання та трамвая (із 1901 р. воно мало назву «Міські заклади електричні», польською – Miejskie Zakłady Elektryczne) аж до своєї смерті 23 січня 1925 р. Кандидатуру Йозефа Томицького на посаду керівника електричного трамвая Львівський магістрат подав на розгляд намісництва іще 14 червня 1897 р.

Електричний трамвай, виготовлений у м. Граці, оснащений плугом-снігоочисником. Світлина кінця ХІХ ст.
Електричний трамвай, виготовлений у м. Граці, оснащений плугом-снігоочисником. Світлина кінця ХІХ ст.

Щодо місця народження та початкової освіти Йозефа Томицького є дві версії. Дослідник електрифікації Львівщини, базуючись на архівних джерелах, пише, що Йозеф Марія Томицький 22 січня 1863 р. народився в с. Руликів неподалік Білої Церкви на Київщині (Російська імперія). Середню освіту отримав у школі отців-єзуїтів в Тернополі. Перший виробничий досвід Йозеф Томицький отримав на цукровому заволі в с. Саливонки поблизу Білої Церкви, а також на заводі «Śkoda» у Пльзені (Чехія). В той же час, у некролозі, який 1 лютого 1925 р. опублікував фаховий журнал «Przegląd Elektrotechniczny» місцем народження Йозефа Томицького вказано Познань.

У 1886 – 1891 рр. Йозеф Томицький здобуває вищу освіту на механічному факультеті Технічного університету в Карлсрує (Німеччина). Навчання в університеті Томицький змушений був перервати на рік через ув’язнення російським царатом із політичних причин. По закінченні політехніки іще рік студіював філософію в Бонні, а потім працював на заводі Цегельського в Познані. Крім того Йозеф Томицький працював на будівництві залізниці Відень – Баден, а також на будівництві метрополітену в Будапешті. У 1894 р. Йозеф Томицький оселяється у Львові і стає асистентом інженера Алекса Керна – керівника підприємства електричного трамвая. Восени 1897 р. він очолює Міські колії електричні (МКЕ).

Йозеф Томицький і працівники Міських закладів електричних на фоні міської електростанції постійного струму. Світлина початку ХХ ст
Йозеф Томицький і працівники Міських закладів електричних на фоні міської електростанції постійного струму. Світлина початку ХХ ст

Перші роки своєї роботи міська електровня постійного струму при вул. Вулецькій (Сахарова) забезпечувала струмом лише 16 вагонів електричного трамвая, які курсували вулицями міста. Окрім того взимку вона постачала струм для дугових ліхтарів, які освітлювали ковзанку на Пелчинському ставі. Крім міської електростанції на той час у Львові працювало кілька локальних електростанцій. Іще у 1882 р. львівський інженер-електротехнік влаштував локальну електростанцію для електричного освітлення будівлі Галицького крайового сейму (нині – головний корпус ЛНУ ім. Івана Франка). Свої міні-електростанції мали Галицькі ощадні каси (зараз в цій будівлі знаходиться Музей етнографії), готель «Імперіал» (тут працював перший у Львові ліфт із електроприводом), торгівельний комплекс «Пасаж Гаусмана» та ін.

34-річний керівник МКЕ Йозеф Томицький вважав за необхідне створення централізованої мережі електропостачання у Львові, коли потреби побутових і промислових споживачів буде забезпечувати центральна міська електростанція. Відповідно – зросте прибутковість підприємства. Вже на етапі проєктування, новий міський театр (Театр опери і балету ім. С. Крушельницької) мав мати електричне освітлення, але – від локальної електростанції. У 1899 р. керівник МКЕ Йозеф Томицький виходить із пропозицією влаштувати електричне освітлення нового театру не від локальної електростанції, а від міської трамвайної електростанції при вул. Вулецькій. Міську електровню і театр мали поєднати потужні кабельні лінії, а в підвалі театру мали влаштувати розподільчу підстанцію та велику акумуляторну батарею. Для електрифікації театру, а за ним і центральної частини міста керівник МКЕ запросив кредит в розмірі 660,6 тис. крон.

Йозеф Томицький і працівники Міських закладів електричних. Світлина початку 1920-х рр.
Йозеф Томицький і працівники Міських закладів електричних. Світлина початку 1920-х рр.

Пропозиція Йозефа Томицького була підтримана міською владою. Отож, на міській електровні постійного струму було встановлено нове енергетичне обладнання – пароелектричний блок потужністю 500 кінських сил та турбіну системи Парсенса потужністю 500 кінських сил. Таке збільшення потужності забезпечувало збільшення кількості трамвайних вагонів на лінії та підключення 6000 електричних лам освітлення. На електростанції та у підвалі театру встановили потужні акумуляторні батареї (по 250 кінських сил). Додатній та від’ємний вивід акумуляторів були з’єднані підземними мідними кабелями перерізом по 900 кв. мм., а середні точки – «нульовим» кабелем 450 кв. мм. Таким чином, із врахуванням падіння напруги в кабелях, забезпечувалася напруга в мережі біля 220 В, адже трамвайна електростанція генерувала постійний струм напругою 500 В. Від розподільчої підстанції міського театру потягнулися нові кабелі для живлення будинків та промислових підприємств.

У 1901 р. підприємство електровні та електричного трамвая Львова отримує нову назву – «Міські заклади електричні» (польською «Miejskie Zakłady Elektryczne», МЗЕ). Таку назву енергопостачальна компанія носила до вересня 1939 р. У 1901 р. електропостачання отримує редакція та друкарня «Газети Львівської», електричне освітлення з’являється в Латинській катедрі та костелі Марії Сніжної. У 1903 р. електрифіковано Крайовий Загальний шпиталь на вул. Піярів (нині – Львівська обласна клінічна лікарня на вул. Ю. Руфа). Загалом у 1900 – 1914 рр. у Львові було прокладено біля 150 км. ліній електропередач постійного струму, експлуатувалося 573 вводи до житлових будинків.

Трамвайне депо і електростанція постійного струму. Світлина 1908 р. із колекції ПАТ «Львівобленерго»
Трамвайне депо і електростанція постійного струму. Світлина 1908 р. із колекції ПАТ «Львівобленерго»

Протягом 1900-х рр. МЗЕ на взаємовигідних умовах викупило значну кількість локальних електростанцій Львова. Зокрема, за договором від 14 липня 1909 р. за 92 тис. корон МЗЕ придбало електростанцію Галицьких ощадних кас. Саме обладнання електростанції оцінювалося лише у 12 тис. корон, проте Галицькі ощадні каси погодилися не будувати в майбутньому власні електростанції, а купувати електричну енергію у Міських закладів електричних і не шукати іншого постачальника. Крім того Галицькі ощадні каси передали МЗЕ мережу споживачів своєї електростанції. Галицькі ощадні каси, а також готель «Імперіал» та пасаж Гаусмана отримували електроенергію від МЗЕ за пільговим тарифом – 40 гелерів замість 60 за 1 кВт-год.

Якщо міська мережа електропостачання на початку 1900-х рр. активно розвивалася, то перепоною для розвитку мережі електричного трамвая було Трієстинське трамвайне товариство, яке було власником кінного трамвая. У 1894 р. було досягнуто компромісного рішення, щодо перетину колій кінного та електричного трамвая на Гетьманських валах та на Галицькій площі, але плани розширення мережі електричного трамвая, озвучені у 1898 р., власники кінного трамвая заблокували. В середині 1900-х рр., відповідно до концесійної угоди 1878 р. влада міста Львова отримала право викупу підприємства кінного трамвая у власність громади. Викуп підприємства відбувся у 1906 р.

Ремонт трамвайних вагонів «Sanok» у трамвайному депо на вул. Вулецькій (Сахарова). Світлина 1912 р. із колекції Томаша Дивана
Ремонт трамвайних вагонів «Sanok» у трамвайному депо на вул. Вулецькій (Сахарова). Світлина 1912 р. із колекції Томаша Дивана

Іще до викупу кінного трамвая Йозеф Томицький вжив низку заходів, щодо розвитку електричного трамвая. Зокрема у 1899 р. за його проєктом було виготовлено два причіпні трамвайні вагони, а у 1903 р. на вагонобудівному заводі в м. Саноку (нині Польща) було замовлено 7 трамвайних вагонів (т.зв. «тип 30» із електрообладнанням провідних на той час компаній («Siemens-Schuckertwerke», «Siemens» та «Kolben») і таким чином обрано найкращого виробника електрообладнання.

На початку 1906 р., після того, як міська влада остаточно погодила умови викупу львівського кінного трамвая, Йозеф Томицький розробив детальний план розвитку мережі електричного трамвая, який передбачав будівництво міської електровні змінного струму. Розбудову мережі електричного трамвая було розділено на три етапи. Перший етап передбачав будівництво нових трамвайних ліній у тих напрямках, де не було конфлікту із підприємством кінного трамвая. Це, зокрема, були трамвайні лінії на Новому Світі в напрямку місцевостей На Байках та Францівка; на Високий Замок; до парку Залізна Вода; по вул. Зеленій та Кохановського (Костя Левицького) до Личаківського кладовища та ін. Цей етап міг бути виконаний іще до викупу кінного трамвая. Другий етап передбачав електрифікацію ліній кінного трамвая, а також будівництво нових ліній по вул. Янівській (Шевченка), Замарстинівській та Волинській із будівництвом нової ремізи (депо) поруч із міською бійнею (Новою різнею). Третій етап перебдачав будівництво кільцевої лінії навколо центру міста, низки «радіальних» трамвайних ліній та приміської трамвайної лінії до Брюхович. Загальна довжина трамвайних ліній, вибудованих на першому етапі, мала скласти 12,9 км., на другому етапі – 22,3 км., на третьому – 15,6 км. Таким чином, довжина мережі електричного трамвая Львова мала зрости на 50,8 км. до 66,8 км. Вартість будівництва першого етапу – 2,293 млн. корон, другого – 3,259 млн. корон, третього – 1,588 млн. корон. У зв’язку із розширенням мережі електричного трамвая, планувалося закупити 60 нових моторних вагонів, а вагони кінного трамвая планувалося переобладнати у причіпні. План розбудови трамвайної мережі був розглянути магістратом, затверджено було будівництво ліній першого і другого етапу із певними змінами в черговості.

Йозеф Томицький і працівники трамвайного депо. Світлина початку 1920-х рр.
Йозеф Томицький і працівники трамвайного депо. Світлина початку 1920-х рр.

Для живлення трамвайної мережі, протяжність і споживана потужність якої зростала Йозеф Томицький обгрунтовував потребу в будівництві нової електростанції змінного струму. Початково її планували звести на міських землях в районі Левандівки-Білогорщі між залізницями в напрямку Мостиськ та Стрия. Проте восени 1906 р. магістрат виділив під будівництво нової електростанції територію в районі сучасної вул. Козельницької поблизу станції Персенківка.

Перша нова трамвайна лінія в напрямку Францівки до вул. 29 Листопада (Коновальця) була збудована уже в 1906 – 1907 рр. Вона була введена в експлуатацію 18 січня 1907 р. Трамвай курсував від Віденської кав’ярні на Гетьманських валах (пр. Свободи). Влітку 1907 р. було відновлено «виставкову» трамвайну лінію по сучасним вул. Івана Франка та Уласа Самчука – цю ділянку колій по завершенні Галицької виставки крайової у 1894 р. розібрали.

У 1907 р. на замовлення МЗЕ було розроблено детальний план будівництва нової міської електростанції змінного струму та міської мережі змінного струму. Напруга у високовольтних кабельних лініях була передбачена 5 кВ, а у мережах споживачів – 127 В.

Пристрій для шліфування рейок, сконструйований під керівництвом Й. Томицького
Пристрій для шліфування рейок, сконструйований під керівництвом Й. Томицького

На 1908 рік припадає максимальний розвиток ліній електричного трамвая. Протягом цього року було збудовано нові колії по вул. Янівській (Шевченка), вул. Зеленій, вул. Шевченка (Дніпровській), вул. Кохановського (Костя Левицького), вул. Св. Петра (Мечникова) та вул. Волинській. Також було електрифіковано одну колію на лініях електричного трамвая (другу колію було електрифіковано у 1909 р.). У серпні 1908 р. почало працювати нове трамвайне депо на Гаврилівці. 31 жовтня 1908 р. було відкрито рух електричного трамвая на лініях по вул. Зеленій, Шевченка, Кохановського та Св. Петра до Личаківського кладовища та по вул. Казимирівській (нижня Городоцька) та Янівській (Шевченка) до Янівського кладовища. 10 листопада 1908 р. введену в експлуатацію другу колію від церкви Св. Петра і Павла до школи ім. Б. Зиморовича на Верхньому Личакові. 15 грудня 1908 р. електричний трамвай рушив до Жовківської рогачки і нового трамвайного депо на Гаврилівці (ця лінія була продовжена у 1909 р.). В останні дні 1908 р. було запущено рух електричного трамвая на всій протяжності старої лінії кінного трамвая, а також на Замарстинів. У квітні 1907 р. до Львова надійшло 10 нових трамвайних вагонів із заводу в Сяноці (№№ 35 – 44), а у 1908 р. іще 50 (№№ 100 – 149).

Також у 1908 р. розпочалося будівництво нової міської електровні змінного струму. Водозабір для потреб електровні було організовано із потоку Софіївка (Залізна вода). На електростанцію вода мала постачатися напірним водогоном за допомогою електричних насосів. Початкова розрахункова потужність львівської електростанції постійного струму складала 6000 кінських сил, тобто біля 4,5 МВт. У листопаді 1908 р. до Львова із заводу компанії «Śkoda» в м. Пльзені прибуло перші два синхронні генератори змінного струму по 1500 кінських сил. Перший струм електровня змінного струму дала 18 лютого 1909 р., в той же день відбулася церемонія її освячення.

Ручний пристрій для гнуття трамвайних рейок, сконструйований Й. Томицьким
Ручний пристрій для гнуття трамвайних рейок, сконструйований Й. Томицьким

На початках керівництво МЗЕ на розбудову трамвайної мережі та будівництво нової електростанції та мереж змінного струму запросило у міської ради кредиту в сумі 10 мільйонів корон. Проте потім виявилося, що цих коштів недостатньо, отож отримали іще 4 млн. корон кредиту. Відсотки по цьому кредиту та його тіло компанія МЗЕ сплачувала місту аж до кінця свого існування у 1939 р. Йозеф Томицький звітував перед магістратом про витрати цих коштів: викуп кінного трамвая і розбудова мережі електричного винесли 5 млн. корон; будівництво електромережі змінного струму – 3,7 млн. корон; будівництво нової електровні – 4,7 млн. корон; виплата відсотків по позиці – 0,6 млн. корон.

Львівська міська електростанція постійного струму, а у перші роки – і електростанція змінного струму працювали на рідкому паливі – мазуті. У 1913 р. Й. Томицький подав до магістрату прохання про переведення електровні змінного струму із мазуту на вугілля. Це прохання було погоджене і у 1914 – 1930 рр. міська електростанція змінного струму працювала на вугіллі із Сілезії, а у 1930 р. після пуску газогону Дашава – Львів була переведена на природний газ. У 1913 р. на львівській міські електростанції встановили три турбогенератори загальною потужністю в 6 МВт і три парові машини потужністю 1,1 МВт.

Мар’ян Дзевонський – керівник міської електростанції змінного струму у 1909 – 1925 рр. та очільник Міських закладів електричних у 1925 – 1933 рр.
Мар’ян Дзевонський – керівник міської електростанції змінного струму у 1909 – 1925 рр. та очільник Міських закладів електричних у 1925 – 1933 рр.

Протягом 1907 – 1908 рр. у Львові було прокладено 170 км. кабельних ліній змінного струму напругою 5 кВ та 127 В, збудовано три розподільчі пункти напругою 5 кВ, до яких було підключено 80 трансформаторних підстанцій. Міська електростанція постійного струму на вул. Вулецькій була перетворена у тягову підстанцію трамвая. Протягом 1909 – 1916 рр. була поступово демонтована електромережа постійного струму, а споживачі підключили до мережі змінного струму. Частину мідних кабелів та свинець із акумуляторів було вилучено для потреб австрійського війська у 1915 – 1917 рр.

У 1911 р. при встановлені потужності електростанції змінного струму було 8500 кінських сил протягом року було вироблено 8,39 млн. кВт-год електричної енергії. Найбільше спожив електричний трамвай та споживачі постійного струму – 5,69 млн. кВт-год, споживачі змінного струму отримали 2,34 млн. кВт-год, а втрати електростанції на власні потреби склали 0,36 млн. кВт-год, тобто 4,2%.

У 1909 р. керівник МЗЕ Йозеф Томицький запропонував збудувати у Львові лінії «безрейкового електричного омнібусу», тобто тролейбуса. Але ця пропозиція не була підтримана магістратом. 31 серпня 1909 р. було відкрито рух електричного трамвая по пл. Галицькій та Бернардинській (Соборній), а також по вул. Чарнецького (від пл. Митної до пл. Соборної) та вул. Панській (від пл. Соборної до рогу сучасної вул. Князя Романа). У 1910 р. побудовано і введено в експлуатацію трамвайну гілку до Технічної школи по вул. Двєрніцького (Свєнціцького). 8 серпня 1910 р. введено в експлуатацію трамвайну лінію до Копця Унії Любельської (на Високий Замок). 21 лютого 1914 р. введено в експлуатацію лінію до Личаківського вокзалу.

Міська електростанція змінного струму. Світлина початку  1910-х рр.
Міська електростанція змінного струму. Світлина початку 1910-х рр.

Під час Першої світової та польсько-української війни Йозеф Томицький залишається у Львові і продовжує керувати підприємством. Під час воєн Томицький постійно стежить за станом електростанції. У 1916 р. остаточно припиняє своє існування електростанція і міська мережа постійного струму. Протягом 1917 – 1918 рр. відчувається постійний дефіцит вугілля на електростанції. На початку 1918 р. вибухає страйк трамвайників із вимогою підвищення заробітної плати.

У листопаді 1918 р. Томицький разом із представниками магістрату домовляється із військами ЗУНР під проводом Осипа Буковинського про те, що міська електровня визнається нейтральною та екстериторіальною. Працівники електровні отримали спеціальні посвідчення із правом вільного пересування містом. Таким чином об’єкт критичної інфраструктури намагалися зберегти від руйнування. Проте на початку 1919 р. польська авіація скинула бомбу на міську електростанцію на Персенківці, що призвело до пожежі і ушкодження обладнання. Роботу електростанції та курсування електричного трамвая в місті було відновлено у травні 1919 р. За роботу під час воєн польський уряд нагородив Йозефа Томицького Хрестом Доблесті.

У машинному залі електростанції постійного струму. Світлина 1910-х рр.
У машинному залі електростанції постійного струму. Світлина 1910-х рр.

Керуючи компанією МЗЕ Йозеф Томицький зробив чимало для покращення умов праці робітників. Зокрема з ініціативи Томицького коштом підприємства на Гаврилівці, поруч із трамвайною ремізою було збудовано два будинки для працівників компанії. Окрім того при МЗЕ було влаштовано захоронок (дитячий садок).

У 1920-х рр. під керівництвом Йозефа Томицького проведено відновлення трамвайного господарства Львова, на базі найстарішого депо при вул. Вулецькій обладнують вагонно-ремонтні майстерні, а під трамвайне депо переобладнують кінний манеж при казармах Фердинанда на вул. Городоцькій. Із заводу в Сяноці в 1921 р. прибуває 10 моторних трамвайних вагонів, які комплектували електрообладнанням вже у Львові. У 1921 р. завершилася відбудова міської електростанції де додатково було встановлено новий турбогенератор на 3,5 МВт). У 1922 р. продовжено трамвайну лінію по вул. 29 Листопада (Коновальця). У 1923 р. Йозеф Томицький розробив план будівництва на ріках Львівщини мережі гідроелектростанцій.

Окрім роботи на посаді керівника МЗЕ, Йозеф Томицький був активним в науковому та громадському житті. Зокрема він був членом Львівського політехнічного товариства; одним із засновників та віце-президентом Асоціації польських електростанцій; членом Асоціації трамвайних підприємств і приміських залізниць Польщі; членом правління Міжнародної трамвайної асоціації; членом Державної залізничної ради Польщі та Ради електроенергетики Польщі та ін. Як інженер-консультант Йозеф Томицький брав участь у електрифікації таких міст як Краків, Подгорце, Новий Сонч, Горліце, Ясло, Прешув, Перемишль, Станіславів (Івано-Франківськ), Рогатин, Тернопіль, Золочів, Вижниця та ін.

Відкриття нової трамвайної лінії по вул. Пелчинській (Вітовського). 30 листопада 1929 р.
Відкриття нової трамвайної лінії по вул. Пелчинській (Вітовського). 30 листопада 1929 р.

Після смерті єдиного сина Станіслава Томицького, який загинув під час Першої Світової війни у 1918 р., стан здоров’я керівника МЗЕ значно погіршився. На початку 1925 р. він виїхав на лікування до італійського містечка Мерано, де й помер 23 січня 1925 р. від серцевого нападу. 3 лютого 1925 р. Йозефа Томицького було поховано в Кракові. На похорон колишнього керівника МЗЕ прибула велика делегація – 300 працівників підприємства. На початку 1930-х рр. на честь Йозефа Томицького було названо частину сучасної вул. Коперника – від вул. Леона Сапіги (Степана Бандери) до вул. Пелчинської (Д. Вітовського).

Наступником Йозефа Томицького на посаді керівника МЗЕ став магістр інженерії, інженер-механік Мар’ян Дзевонський (1874 – 1955), який керував підприємством до 1933 року. Незважаючи на те, що на роки керівництва Дзевонського припадає дві економічні кризи (загалом Друга Річ Посполита у 1919 – 1939 рр. пережила чотири економічні кризи: 1920 – 1923 рр., 1925 – 1926 рр.; світову кризу початку 1930-х рр. та 1937 – 1938 рр.) було зроблено чимало для розвитку міської мережі електропотачання та мережі електричного трамвая.

Будівництво нового трамвайного депо біля Городоцької рогачки. Світлина кінця 1920-х рр. із колекції Олександра Сандлера
Будівництво нового трамвайного депо біля Городоцької рогачки. Світлина кінця 1920-х рр. із колекції Олександра Сандлера

Мар’ян Дзевонський народився 6 липня 1874 року в польському місті Ярославі. Його батько Йозеф Дзевонський брав участь в польському повстанні 1863 року. Середню школу Мар’ян закінчив у рідному Ярославі, після цього відправився до Львова, де вступив на машинобудівний факультет Львівської Політехніки. У 1900 році отримав диплом інженера-механіка. У 1900 – 1907 рр. працював управителем та інспектором будівництва енергетичних установок у Львові та Бжесько (Польща).

Із 1907 р. і до виходу на пенсію в 1933 р. Мар’ян Дзевонський працює в муніципальній компанії «Міські заклади електричні» і вирішує проблеми електрифікації Львова та Львівщини, а також розвитку мережі електричного трамвая. Мар’ян Дзевонський у 1907 – 1909 рр. працював інженером на будівництві нової міської електростанції змінного струму на Персенківці, у 1909 – 1925 рр. був керівником електростанції. У 1919 – 1921 рр. керував роботами по відновленню та модернізації львівської електростанції. У лютому 1925 р., після смерті Йозефа Томицького, Мар’ян Дзевонський був призначений на посаду керівника МЗЕ.

Під керівництвом Мар’яна Дзевонського у 1925 – 1926 рр. відбувається чергове розширення міської електростанції змінного струму – тут встановлюють новий турбогенератор потужністю 7 МВт. Протягом 1925 р. було збудовано дві нові трамвайні лінії: по вул. Шпитальній та Сонячній та по вул. Городоцькій від Копиткової площі (ріг сучасної вул. Чернівецької) до Городоцької рогачки. Рух трамваїв до Городоцької рогачки був відкритий 25 червня 1925 р., а на іншій лінії – в серпні 1925 р.

У 1928 р. під керівництвом Мар’яна Дзевонського в складі МЗЕ було створено автобусний підрозділ. 12 квітня 1928 р. відкрито рух автобусного маршруту А, який сполучив площу Більчевського (нині – Кропивницького) із цивільним аеропортом на Скнилові. Автобус курсував із 06:00 до 22:00 із інтервалом в одну годину. У вересня 1928 р. запущено кільцеві автобусні маршрути В і С із центру міста до Персенківки. У серпні 1930 р. відкрито курсування автобусних маршрутів Е (церква Св. Анни – Клепарів) та D (Замарстинівська рогачка – Брюховичі). Рух на автобусних маршрутах було синхронізовано із рухом трамваїв.

Профілакторій і адмінбудівля нового трамвайного депо біля Городоцької рогачки. Світлина 1930 р. із колекції Олександра Сандлера
Профілакторій і адмінбудівля нового трамвайного депо біля Городоцької рогачки. Світлина 1930 р. із колекції Олександра Сандлера

Наприкінці 1920-х рр. МЗЕ отримало від міської ради Львова кредит в сумі 3,8 млн. злотих. Ці кошти було витрачено на розбудову трамвайної мережі та будівництво нового трамвайного депо біля Городоцької рогачки. У 1928 р. по місту було замінено 4,4 км. найбільш зношених трамвайних рейок, того ж року почалося будівництво нової двоколійної трамвайної лінії від вул. Леона Сапіги (Степана Бандери) до пл. Пруса (пл. Івана Франка). Урочисте відкриття цієї трамвайної лінії відбулося 30 листопада 1929 р. 22 березня 1930 р. було введено в експлуатацію нового трамвайного депо на вул. Городоцькій (нині – вагонно-ремонтні майстерні, вул. Городоцька, 185). Того ж дня на електростанції на Персенківці було введено в експлуатацію новий котел та турбіни. 15 листопада 1930 р. було відкрито рух одноколійною (із роз’їздами) лінією вздовж вул. Городоцької до Богданівки. У 1920-х рр. на вул. Під Дубом було збудовано другу тягову підстанцію Львівського трамвая, яку було обладнано ртутними випрямлячами виробництва фірми «Brown, Boveri & Cie» швейцарського виробництва.

У другій половині 1920-х рр. почалася електрифікація об’єктів міського водопостачання. Першою насосною станцією, де було запроваджено електропривід, стала насосна станція в с. Карачинові. У 1928 р. зі Львова до Карачинова було збудовано високовольтну лінію електропередачі напругою 30 кВт довжиною 14 км. У наступні роки електрифіковано й інші об’єкти водопостачання по місту Львова, зокрема насосні станції в місті.

За ініціативи Мар’яна Дзевонського у 1929-1930 рр. із метою електрифікації населених пунктів Львівщини було створено компанію «Заклад електричний округу Львівського» (ЗЕОЛ). Після свого виходу на пенсію Мар’ян Дзевонський продовжував працювати консультантом із розвитку компанії ЗЕОЛ.

Під час Другої світової війни Мар’ян Дзевонський перебував у Львові. На життя собі і родині він заробляв підробітками в комунальних підприємствах. У 1945 році Мар’ян Дзевонський із родиною покидає Львів і виїздить до Кракова. У 1946 – 1947 рр. він працював інженером на будівництві електростанції в Явожно.

Станіслав Козловський – директор МЗЕ у 1933 – 1939 рр.
Станіслав Козловський – директор МЗЕ у 1933 – 1939 рр.

В кінці 1890-х – на початку 1900-х рр. Мар’ян Дзевонський працював асистентом у Львівській Політехніці. У 1920-х рр. поряд із управлінням МЗЕ, Мар’ян Дзевонський у 1922 – 1928 рр. працює викладачем кафедри експлуатації котлів та енергетичних машин на машинобудівному факультеті Львівської політехніки. Як і Йозеф Томицький, Мар’ян Дзевонський був членом багатьох наукових товариств, зокрема Асоціації польських електриків.

Помер Мар’ян Дзевонський 31 травня 1955 р. у Вроцлаві, де й похований.

У липні 1933 р. відбувся поділ компанії МЗЕ: від енергопостачального підприємства (МЗЕ) було відокремлене підприємство електричного трамвая, яке отримало назву «Міські колії електричні» (польською «Miejskie Koleje Elektryczne», МКЕ).  Енергетичну компанію очолив інженер Станіслав Козловський, а трамвайне підприємство – залізничник Кароль Барвич.

Станіслав Козловський (1888 – 1939) керував МЗЕ із липня 1933 р. до вересня 1939 р. Він народився 24 квітня 1888 р. у Львові, у 1905 р. він закінчив тут Реальну школу і після цього вступив на машинобудівний факультет Львівської політехніки. Вищу освіту завершив у 1909 р. Після цього до 1922 р. працював на залізниці на інженерних посадах, в т.ч. пов’язаних із електропостачанням.

На роботу у МЗЕ Станіслав Козловський прийшов у 1923 р. У 1925 – 1933 рр. обіймав посаду начальника міської електростанції і заступника керівника МЗЕ. Після розділення компанії очолив підприємство генерації та розподілу енегргії МЗЕ. Як керівник підприємства Станіслав Козловський займався розширенням мережі ЛЕП, в тому числі під його керівництвом було збудовано першу ЛЕП напругою 35 кВ. У 1936 – 1937 рр. під його керівництвом було збудовано нову будівлю адміністрації МЗЕ на вул. Пелчинській (Вітовського), 55, де нині знаходиться обласне управління СБУ.

Новий адмінбудинок Міських закладів електричних, збудований у 1936 – 1937 рр. Світлина кінця 1930-х рр.
Новий адмінбудинок Міських закладів електричних, збудований у 1936 – 1937 рр. Світлина кінця 1930-х рр.

Станіслав Козловський окрім керівної проводив також і педагогічну діяльність, зокрема у 1926 – 1939 рр. він викладав у Львівській політехніці будову і експлуатацію електростанцій, був членом Політехнічного товариства у Львові та входив до оргкомітету виставки Східні торги, яка проводилася на теренах Стрийського парку в 1921 – 1938 рр.

22 вересня 1939 р., коли Львів був зайнятий радянськими військами, керівника МЗЕ Станіслава Козловського було вбито радянським офіцером. Після цього його таємно поховали на Личаківському цвинтарі.

Про Кароля Барвича (1872 – орієнтовно 1940) відомо небагато. Ймовірно він походив із давнього польсько-українського роду Барвич-Барвінських гербу «Jastrzębiec». Кароль був професійним залізничником і в 1909 р. отримав посаду старшого інженера цісарсько-королівського міністерства залізниць у Відні. У 1912 р. Барвич отримує посаду заступника керівника Буковинського управління державних цісарсько-королівських залізниць в Чернівях. У 1916 р., після того як Карл фон Стельцер очолив Львівську дирекцію австрійських державних залізниць, Кароль Барвич стає його заступником.

Після відновлення незалежності Польської держави в листопаді 1918 р. Кароля Барвича призначають головою Тимчасової Дирекції польського залізничного транспорту. У 1920 р. Кароля Барвича було призначено на посаду керівника Львівської дирекції Польських колій панствових. На цій посаді він працює до 1925 р. і займається відновленням пошкодженої під час війни залізничної інфраструктури.

Кароль Барвич – керівник «Міських колій електричних» у 1933 – 1936 рр.
Кароль Барвич – керівник «Міських колій електричних» у 1933 – 1936 рр.

Хоча Кароль Барвич був фаховим інженером та добрим організатором, він відзначався польським шовінізом. Хоча його дружиною була українка із роду Ольшанських, Барвич був ініціатором масових звільнень залізничників-українців на початку 1920-х рр. Як розповідав родич жінки Барвича Костянтин Яремкевич, одного разу Кароль сказав своїй дружині «І не проси ні за кого із українців! Я не дам їм найменшої посади!». Шовінізмом Барвича були невдоволені не тільки його підлеглі, але й керівництво ПКП у Варшаві. У 1925 р. Кароля Барвича перевели на посаду керівника Краківської дирекції ПКП, а керівником Львівської дирекції став більш ліберальний Павло Прахтель-Моравінський. У 1929 р. Кароля Барвича було звільнено із посади керівника Краківської дирекції ПКП і він повернувся до Львова. На посаді керівника львівського трамвая Барвич працював до 1936 р.

Кароль Барвич керував трамвайним підприємством Львова у кризові роки. Однак у вересні – жовтні 1933 р. було відкрито нову трамвайну лінію по вул. Понінського (верхня частина вул. Івана Франка) та Козельницькій до Стрийської рогачки. Сюди почав курсувати трамвайний маршрут № 10. Одночасно із пуском цього трамвайного маршруту було скасовано автобусні маршрути В і С. В 1935 р. рух комунальних автобусів було взагалі припинено. У 1934 – 1936 рр. виконано роботи із капітального ремонту колій по місту.

У 1936 р. Кароль Барвич вийшов на пенсію. У 1940 р. був заарештований радянським окупаційним режимом і вивезений у невідомому напрямку. Дата і місце смерті Кароля Барвича невідомі.

Останнім керівником підприємства Львівського трамвая – Міських колій електричних за часів Другої Речі Посполитої був інженер Ян Русін, який керував підприємством із 1936 р. до вересня 1939 р. На жаль, наразі не вдалося відшукати жодних біографічних даних про Яна Русіна. Відомо, що у 1938 – 1939 рр. керівництво МКЕ та влада міста Львова обговорювали питання розширення трамвайної мережі Львова в напрямку околиць (по вул. Городоцькій до хлібзаводу «Меркурій», по вул. Янівській до ст. Клепарів, по вул. Замарстинівській та ін.), а також запровадження у Львові тролейбусного руху. Але цим планам перешкодила війна.

Антон ЛЯГУШКІН 

P.S. Спи спокійно дорогий друже. Твої публікації назавжди залишаться на наших шпальтах і тішитимуть не одне покоління львів’ян.

Перелік використаних джерел інформації

  1. Крижанівський А. Історія електрифікації Львівщини. – Львів: Галицька видавнича спілка, 2006. – 226 с.;
  2. Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. – Львів: УПІ ім. І. Федорова, Фенікс ЛТД, 1994 – 128 с.;
  3. Jan Szajner, Marcin Rechlowich Tramwaje Lwowskie 1880 – 1944. – Lodz: Ksiezy Mlyn, 2020. – 509 s.;
  4. Wilgusiewicz W. Energetycy lwowiacy na Ślasku. – Katowice, 1998. – 128 с.;
  5. Ś. p. Inż. Józef Tomicki (nekrolog). // Czasopismo_Techniczne. – 1925. – № 10 – с. 169 – 170;
  6. Ś. p. Inż. Józef Tomicki (nekrolog). // Przegląd Elektrotechniczny. – 1925. – № 3.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.