Без підлог з керамічних плиток неможливо уявити собі під’їзди, вестибулі та сходові клітки львівських кам’яниць. У другій половині XIX ст. на зміну традиційним підлогам з дерева, кам’яним плитам та цегляним вимосткам прийшли керамічні плитки, які згодом стали невід’ємною частиною інтер’єрів у спорудах Львова.
Викладання плитками коридорів, вестибюлів, під’їздів і сходових кліток швидко набуло в Англії широкого розповсюдження. Згодом виробництво керамічних плиток розпочалося і на континенті. У цій галузі провідне місце зайняла існуюча і донині компанія Villeroy & Boch. Плитки цієї фірми можна зустріти в усій Європі, від Мадриду до Москви. Про популярність цих виробів свідчить сам термін – “метлахські плитки” (від Меттлах у Лотарингії, де розміщено головне підприємство фірми Villeroy & Boch). Виконані у цій фірмі плитки і створені з них підлоги (зокрема, найбільша у світі підлога з пресованих вручну плиток в соборі у Кьольні) вплинули на естетику подібних виробів у цілій Європі. Не менший вплив мала і заснована у другій половині XIX ст. “Школа рисунку” при фабриці у м. Меттлах, де готували художні кадри для виробництва керамічних плиток.
У Австро-Угорщині, до складу якої входила Галичина, виробництва плиток не існувало до другої половини XIX ст. Попит на ці вироби задовольнявся за рахунок експорту з Англії та Німеччини. Але зрушення у будівництві та архітектурі сприяли швидкому розвитку керамічної промисловості. Відкриття родовищ високоякісних глин у Моравії дало поштовх до відкриття фабрики у Шхаттау (1873 р.), де стали виготовляти високоякісний клінкер для мощення вулиць. У 1875 році розпочинається виробництво клінкеру і метлахських плиток у Костені.
Пізніше відкривається ряд підприємств у Чехії (Ракланіце, Обербріс), Австрії (Унтер-Теменау), Угорщині (Тотіс). Керамічна промисловість динамічно розвивається, особливо у Чехії, звідки походила основна маса експортованих до Галичини плиток. Про масштаб цього експорту свідчить хоча б те, що Іван Левинський, який сам був власником керамічного підприємства, був одночасно представником празької фірми “Barta i Tichy” у Галичині. Створений у 1912 році фірмою “L. & G. Kaden” концерн “Кераміка” експортував продукцію 24 чеських фабрик.
Крім чеських виробів, до Галичини потрапляла продукція з інших земель Австро-Угорщини: з Німеччини, Англії, Італії, Франції тощо. Цей експорт гальмував розвиток місцевої керамічної галузі. Перші фабрики з виробництва керамічних плиток з’явилися у Галичині лише наприкінці XIX ст., хоча такі спроби робилися ще на початку 80-х рр. (підприємство інж. К. Наварського).
Це були невеликі майстерні, де працювало по п’ятдесят чоловік. Великий відсоток ручної праці негативно відбивався на собівартості продукції. Сировину – високоякісні глини і барвники – завозили з-за кордону, а глини з місцевих родовищ використовували тільки як додаток до імпортних. Імпортним було і обладнання, при цьому керівні посади займали майстри з Чехії або Німеччини. Місцевих спеціалістів, яких готували крайові художньопромислові школи, було мало. Лише у 1905 році було утворено “Вищий науковий заклад для керамічних справ”, в якому повинно було проходити навчання, зокрема, технологій виробництва метлахських плиток.
Промислові заклади з виробництва керамічних плиток для підлог існували у кількох містах Галичини (Броди, Гніздичів, Коломия, Дрогобич), але найбільше їх повстало у Львові. Одним із перших закладів стала фабрика Івана Левинського (1851–1919 рр.). Заклад засновано у 1888 році. Початково у ньому працювало тільки 5 робітників. Вже у 1894 році ця кількість зросла до 25. Сировина завозилася з Чехії та Галичини (Глинсько і т.д.). Продукція не обмежувалася метлахськими плитками; фабрика виготовляла облицювальну кераміку, кахлі, архітектурні деталі тощо. Вироби фабрики І. Левинського виставлялися, зокрема, на Будівельній (1892 р.) та Крайовій (1894 р.) виставках.
Другу фабрику Іван Левинський заснував у спілці з Ю.Захарієвичем і О. Домашевичем у 1891 році за Янівською рогаткою у Львові. Тут працювало близько 300 робітників. У 1900 році ця фабрика переходить у власність Іпотечного банку у Львові, і з того часу її назва змінюється на “Банк іпотечний; Фабрика штучного каміння і дахівки”. Щорічно, окрім цегли і черепиці, тут вироблялося близько 10 тисяч кв. м. плиток зі штучного каменю.
Від 1893 року “Перша галицька спілка машинної цегли і підприємство будови” розпочинає виробництво плиток для підлог у цегельні на Штіллерівці (район нинішніх вул. Тютюнників і Кубійовича), які виставлялися на Крайовій виставці 1894 року. Свій керамічний відділ мала будівельна фірма А. Захарієвича і Ю. Сосновського. Керамічні плитки для підлог виробляли майстерні інсталяційної фірми “Брати Мунд” (1898 р.) на вул. Личаківській. Вироби цієї фірми відзначалися вишуканим малюнком, гармонійно підібраними кольорами і високою технічною якістю. В орнаментах плиток поєднувалися чисті та комбіновані кольори.
Керамічна майстерня існувала і при підприємстві Генріка Ебера (заснована у 1896 році). Тут виготовляли чотири- і шестикутні плитки з простим геометричним орнаментом.
Крім наведених вище, існував ще цілий ряд дрібних підприємств цієї галузі, серед яких підприємства Вільгельма Позельта, братів Жендовських тощо.
В умовах конкуренції з боку керамічних виробників Західної Європи виробництво керамічної плитки у Галичині не могло дістати широкого розвитку. Тому всі згадувані нами фірми із виробництвом власних матеріалів утримували гуртові склади імпортних, а основними формами діяльності мали будівництво та інсталяцію підлог, водопроводів, каналізації і т.ін. До цього долучалася конкуренція з боку крайових виробників альтернативних матеріалів для підлог: плиток з натурального або штучного каменю, тераццо, бетону.
Експортом та інсталяцією керамічних плиток для підлог займалися фірми “Buchbaum & Kindler”, “Hirschtritt”, львівська філія краківського товариства “L. & G. Kaden” тощо. У створенні підлог в техніці “тераццо” першість належала фірмі “Джованні Зуліані і син”. Підлоги з кам’яних плиток були профілем численних каменярських закладів (Л. Тирович, Б. Кролік, К. Желяшкевич тощо).
Початково керамічні плитки укладалися у характері килимів, утворюючи строкате кольорове поле орнаменту, оточеного бордюром, іноді подвійним. Для художнього декорування плиток використовувалися геометричні та рослинні мотиви або їх комбінації. Джерелом запозичення орнаментів були взірці мистецтва середньовічної Європи, країн Сходу, сучасне мистецтво та народна орнаментика Гуцульщини і Бойківщини.
Поступово на зміну строкатим кольоровим підлогам з керамічних плиток приходять стримані у кольорах та орнаментиці бордюри довкола підлог з гладких монохромних плиток, або викладені з таких плиток прості геометричні композиції. Слід зазначити, що тенденція до створення підлог з плиток, орнамент яких не лише не відповідав декору будинку, а й не співпадав з малюнком бордюру, утрималася до самого початку І Світової війни. У результаті повставали абсолютно відмінні одна від одної підлоги у під’їздах та сходових клітках або коридорах одного будинку.
Посереднім свідченням високої естетичної та технічної якості тогочасних керамічних плиток є їх використання для декору фасадів, поряд із кахлями, облицювальною плиткою та керамічними рельєфами (наприклад – вул. Чупринки 11 і 58).
Перша світова війна та пов’язані з нею події різко змінили картину у галузі керамічного виробництва Галичини. Частина керамічних закладів була знищена у результаті воєнних дій, інші не витримали викликаної війною кризи і зійшли з арени. Утрималася тільки фірма братів Мунд. Підприємство Івана Левинського після його смерті у 1919 році, деякий час існувало під назвою “Акційне товариство для будівельного промислу”. Керівником фабрики став довголітній співпрацівник Левинського Ян Томаш Кудельський. Виконані цією фірмою плитки для підлог експонувалися на Східних торгах у 1924 році. Та криза кінця 1929 року поклала край існуванню фабрики. Така ж доля спіткала фірму Brattel & DeCet, яка у своїй майстерні при вул. Зеленій 73 виробляла плитки для підлог – після 1930 року вона вже не фігурує у довідниках.
Певний час у 20–30-х рр. у Львові продажем та інсталяцією плиток займалася спілка “Кондратовський і Мастальський”. Але на той час змінилися естетичні орієнтири. Плитки з кольоровим орнаментом виходять з моди. Підлоги укладаються з гладких однокольорових плиток; іноді на світлому тлі з темних плиток викладають прості геометричні орнаменти. Єдиним винятком є підлоги у будинку на вул. Київській 34 (1936 рік, архітектор Й. Тіш) з кольоровим орнаментом у стилі ар деко на керамічних плитках. Але нова манера укладання підлог досконало відповідала архітектурі функціоналізму.
За менш ніж сто років у будинках Львова було зосереджено близько тисячі взірців орнаментальних плиток як місцевого виробництва, так і завезених з Австрії, Чехії, Німеччини, Угорщини тощо. Таким чином, утворилася своєрідна музейна колекція мистецтва метлахських плиток. Барви і орнаменти керамічних підлог старих кам’яниць становлять різкий контраст до сірих і невиразних підлог будинків епохи розвинутого соціалізму.
Сучасне становище у галузі створення керамічних підлог багато в чому нагадує те, яке панувало у XIX – поч. XX ст: маса імпортного матеріалу, а поряд з тим – практична відсутність вітчизняних керамічних плиток; укладання підлог без урахування характеру будинків та інтер’єрів тощо. В цей же ж час триває процес знищення підлог із керамічних плиток у старих кам’яницях, тому вже рідко можна побачити їх неушкодженими. Шкода, якщо наступні покоління через нашу байдужість до краси будуть позбавлені можливості милуватися керамічними килимами львівських будинків.
Павло ҐРАНКІН, Олесь НОГА
Джерело: П. Ґранкін. Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010.
