Кав’ярня «Монополь» у Львові, або один з центрів культурного життя

249
Кава
Кава

Перший день Нового року завжди обіцяє щось нове та інтригуюче. Завжди хочеться вірити що рік принесе багато хорошого, а все погане залишиться в минулому. Сьогоднішній день і 2023 рік особливі – адже весь цивілізований  світ чекає одного – нашої перемоги! Адже це буде не просо перемога однієї держави над іншою, це буде перемога культурних цінностей, свободи, взаємоповаги, демократії над диким варварством. А культурної спадщини у нас багато, ми маємо чим пишатися і за що боротися!

Ось хоча б невеликий культурний екскурс в минуле нашого міста разом з нашим незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова.

Для творчих галичан своєрідною родзинкою у ХІХ — на початку ХХ століття стали літературно-художні кав’ярні. У таких закладах працювали письменники, художники, журналісти, частими відвідувачами були викладачі, студенти, в цих стінах карбували пам’ять поколінь, створювали мистецькі течії, режисери, актори обговорювали свіжі театральні постанови, тут призначали різні зустрічі.

Петро Карманський. Відень 1920 року
Петро Карманський. Відень 1920 року

«Каварня, — зазначав поет, перекладач, який згодом працював викладачем Тернопільської гімназії, Петро Карманський, — винахід XIX ст., коли міське життя стало терпіти від роз-строю нервів і коли люди збідніли, тобто втратили змогу сходитися в дорогих пивних і винарнях. Для нашого брата, бідного поета чи публіциста, котрому як рибі вода потрібне широке і мудре товариство, де він знаходить джерело творчих спонук і концепцій, залишається хіба модерна, недорога, негомінка, дискретна каварня…» І продовжив: «Не можу навіть уявити життя «Молодої Музи» без каварні. В іншому випадку воно було б дуже сіре й безперечно менш продуктивне… Каварня веліла нашому братові забувати про дійсність, давала йому фікцію добробуту й сталила його енергію до боротьби з дійсністю, а щонайважніше: вона творила з нас своєрідне братство людей одної думки і однакових змагань. У каварні, де нам було тепло й привітно, ми справді жили. Ми вели розмови про суть і завдання мистецтва, сперечалися й виковували певні критерії», пише Вільне життя.

Будинок Понінського, в якому протягом 1902 – 1912 років діяла кав’ярня ”Монополь”
Будинок Понінського, в якому протягом 1902 – 1912 років діяла кав’ярня ”Монополь”

Наприклад, у літературній кав’ярні «Монополь» у Львові щовечора збиралися молоді митці. Посмакувати кавою, почитати свіжі газети,  зустрітися з талановитою молоддю  та досвідченими митцями. Кав’ярня радо приймала таких поетів, як уродженці Тернопільщини письменник Богдан Лепкий, літературознавець Михайло Рудницький, а також прозаїк Володимир Бирчак (Бірчак), поет, літературний критик Остап Луцький. Атмосферу цього спілкування вдало передав Петро Карманський: «Приходив (І. Франко. — Б. М., В. У.) кожного дня під вечір до нашої скромної каварні «Монополь» незамітно, без шуму, немовби соромився, що важиться в свойому одязі засісти  при одному столі  з ошатно одягнутими  многонадійними паничами, якими ми намагалися  (молоде — дурне) бути. Випивав склянку чаю, виймав з кишені камзолі срібну монету  і бавився нею. І ждав нагоду побавитися з нами, молодими. Та приходилося, звичайно, ждати без успіху. Нам зашивалися роти в його товаристві, бо ми добре знали  гостроту його  язика та великі відомості, з якими ні один з нас не міг суперечити.

Іван Франко, 1896 р.
Іван Франко

— Говоріть що! — врешті відзивався Франко, якому хотілося поговорити й забути про те, що після цілоденної мозольної праці в товаристві Т. Шевченка дожидає  його не менше важка праця вдома. Він же недарма таскав під пахою цілий оберемок всіляких рукописів і коректи.

І хтось із сміливіших важився заговорити. Він  слухав і ждав. Та коли приловив співрозмовника  на якійсь фразі, що йому не сподобалася, не втерпів, щоб не пришпилити його звичайним «дурниці говорите». І аж тоді розв’язувалася його губа. Ми довідувалися  чимало такого, чого були не вчули від нікого  із сучасних».

Історик Михайло Грушевський згадував: «Ця щоденна полуднева порція газет, була необхідним елементом його (Івана Франка. — Б. М., В. У.) життя: як фаховий газетяр він прочитував їх у величезній кількости…»

Михайло Грушевський. Львів, 8 січня (за ст. ст.) 1904 р. Світлина опублікована у книзі: Facie ad faciem: Ілюстрований життєпис Михайла Грушевського / Авт.-упор. Світлана Панькова, Ганна Кондаурова. – Київ: Либідь, 144 с.
Михайло Грушевський. Львів, 8 січня (за ст. ст.) 1904 р. Світлина опублікована у книзі: Facie ad faciem: Ілюстрований життєпис Михайла Грушевського / Авт.-упор. Світлана Панькова, Ганна Кондаурова. – Київ: Либідь, 144 с.

У це кафе в 1903 р. І. Франко привів і Сергія Єфремова. «Щодня, коло 4-ї години, — згадував Єфремов, — йшов я до НТШ, а звідти гуртом — Франко, Гнатюк, Труш — ішли до «Монополію» і там півтори—дві години спочивали од щоденної праці: за склянкою гербати або чоколядки, читали газети з усього світу, обмінювалися думками з приводу світових новин, обмірковували питання літературні і політичні…»

Іван Труш
Іван Труш

Значну частину постійних відвідувачів становили емерити (пенсіонери), котрі могли не зважати на витрати. Збиралися вони на «малу чорну» та для читання газет, бо кав’ярні передплачували пресу і широко це рекламували, хизуючись одна поперед одну також книгозбірнями. Зазвичай мали у вільному доступі довідники, енциклопедії та словники, якими охоче користувалися любителі кросвордів.

Францішек Яворський
Францішек Яворський

«У каварняних сутінках достоту живуть цілі групи людей, які творять характерне і специфічне середовище, спрагле на подих Европи, що віє з газетних плахт, спрагле на плітки великого міста… — наголосив 1910 р. один із перших оспівувачів богемного побуту Франц Яворський. — Знаю одного журналіста, який із гордістю оповідає, що найкращі статті створив у каварні».

Михайло Рудницький (Назустріч. – 1934. – Ч. 1)
Михайло Рудницький (Назустріч. – 1934. – Ч. 1)

«Українські письменники попередніх поколінь навіть не уявляли собі, що можна думати і писати у каварні, хоч першу каварню в Европі відкрив таки їх земляк Кульчицький, — зазначив у газеті «Назустріч» Михайло Рудницький. — Для доби модернізму нерівномірне життя поза хатою мало силу привабливої екзотики. Відомо, що С. Людкевич півжиття провів у каварні, де находив найкращі свої мельодії… Ми, грішні, ходили й ходимо до каварні, бо там можемо обмінюватися думками як рівні з рівними — з людьми, що полисіли від студій над літературою, і з молокососами, що називають нас ретроградами. Каварня стала демократичною установою, щось наче читальня «Просвіти», де всі рівні, з тою ріжницею, що голос тут мають не ті, яких мусили слухати, а ті, яких можна слухати…»

Наталка СТУДНЯ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.