Із історії Львівського водогону та каналізації. Розділ 4. Із історії львівської каналізації

1950
Із історії Львівського водогону та каналізації. Розділ 4. Із історії львівської каналізації

Муніципальне підприємство водопостачання працює із 1901 р. На початку воно називалося «Міський заклад водопостачання у Львові». У часи СРСР питаннями водопостачання і каналізації займався Львівський водоканалтрест. Сучасне ЛМКП «Львівводоканал» створене 31 серпня 1992 р. наказом № 78 Управління комунального господарства Львівського міськвиконкому Однак історія водопостачання міста Львова сягає доби Середньовіччя, княжої доби.

Довший час вважалося, що перший гравітаційний водогін був побудований у перші роки XV століття, але зараз встановлено, що перший водогін з’явився у Львові іще в кінці ХІІІ ст. Отож, «Фотографії Старого Львова» продовжують публікацію циклу матеріалів про історію водопостачання та каналізації у нашому місті.

Розділ 4. Із історії львівської каналізації

Перша каналізація у Львові виникла практично одночасно із водогоном. У міських актах початку XV століття зустрічаються згадки про «labor canalium», «aedificatio canalium», тобто про будівництво каналів для виведення надлишку води, що надходила водогонами, а також для дренажу, який був необхідний через високий рівень ґрунтових вод на теренах середмістя Львова. Перші канали були влаштовані іще до того, як у 1444 році було завершено будівництво міських оборонних укріплень. Канали були збудовані із бутового каменю, скріпленого вапняним розчином і протікали постійно, а не лише під час злив і повеней. Каналами для виведення нечистот були обладнані, у першу чергу монастирі на території міста Львова.

Середньовічний Львів, оточений мурами та ровом із водою. Сучасна реконструкція
Середньовічний Львів, оточений мурами та ровом із водою. Сучасна реконструкція

Оскільки канали часто проходили під фундаментами оборонних укріплень, це негативно впливало на стан міських фортифікацій. Львівський краєзнавець Павло Гранкін розповідає про документ під назвою «Ревізія башт міста Львова в рік 1666 учинена», де йдеться, що башта ювелірів, яка знаходилася в кінці сучасної вулиці Театральної, «страшною руїною грозить, і якби дев’ятьма дубами з валів не була підперта, напевно обвалилася б, і не тільки зсередини, але й зовні потріскалась і попадала; цій руїні причину кладе міський канал, що під нею іде».

Міські канали не лише служили причиною руйнування укріплень, їх намагався використовувати ворог, щоб проникнути в місто або завдати йому руйнувань, а захисники міста використовували канали для таємних вилазок у табір ворога. У 1655 році під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького та російського боярина Бутурліна, була спроба підірвати у міських каналах порохові заряди. Ось що про це писав о. Томаш Юзефович: «Того ж дня (8. 10. 1655) у порох підкладений від кляштору панн Бернардинок, також і від єврейської божниці через підземні канали, запалити намагались, але зручного місця через надмір води не знайшли, і тому розпочату працю мусили кинути». У 1672 році, коли турецькі війська обложили Львів, підземними каналами львів’яни виходили аби запалити передмістя, що потрапили у руки ворога. Залога монастиря бернардинів робила через канали нічні напади на ворожий табір через підземний канал.

Давня каналізація із дерев'яних труб, виявлена під час розкопок на вул. Лесі Українки. Автор фото – Дмитро Ларін
Давня каналізація із дерев’яних труб, виявлена під час розкопок на вул. Лесі Українки. Автор фото – Дмитро Ларін

Каналізаційні колектори під час польсько-українського конфлікту 1918 – 1920 р. теж активно використовувалися, зокрема ними пересувалися польські добровольці із частини Львова, яку контролювали українці. Крім того польське командування вирішили використати каналізаційний колектор для того, щоб здійснити підрив казарм Фердинанда при вул. Городоцькій, які були зайняті українськими військами. Генеральний штурм казарм, якому передував артилерійський обстріл 11 листопада 1918 р. провалився, отож польські сапери через магістральний канал зайшли у відгалуження, яке, на їх думку, вело до кесарень і заклали там вибухівку. Проте після вибуху виявилося, що вибухівка була закладена на подвір’ї казарм і значної шкоди не принесла.

Мережа міських каналів значно розширилася у 1772 – 1918 рр., тобто у часи, коли Львів перебував під владою імперії Габсбургів. Передусім будівництво нових каналів було пов’язано із розміщенням у Львові низки військових об’єктів, які за австрійськими законами мали бути обладнані каналами для виведення води і нечистот. Для будівництва каналів в кінці XVIII століття активно використовували камінь із розібраних міських укріплень. Вважається, що до 1848 року канали у Львові будували несистемно. Практично всі канали, які були збудовані у Львові до середини ХІХ століття вели в напрямку Полтви, в той час каналами вже були обладнані міська ратуша, казарми, Загальний шпиталь у Львові (Львівська обласна клінічна лікарня), інститут Оссолінських та ін. Точно невідомо, хто саме фінансував будівництво каналів і яку роль у їх будівництві до останньої чверті XIX століття відігравала міська влада. Станом на 1870 р., коли у Львові було розширено права місцевого самоврядування, довжина старих каналів складала біля 15,6 км.

Давній канал, мурований із каменю. Світлина із сайту explorer.lviv.ua
Давній канал, мурований із каменю. Світлина із сайту explorer.lviv.ua

На початку 1860-х рр. було проведено меліоративні роботи на місці сучасного головного залізничного вокзалу і ст. Львів. Води із цієї місцини було відведено в напрямку Білогорщі. В кінці 1870-х рр., одночасно із будівництвом лінії кінного трамвая вулицею Городоцькою прокладали міський канал до Полтви. Довший час міські канали вимуровували із каменю і цегли на вапняному розчині, лише наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття почали використовувати портландцемент та бетон. Потрібно зауважити, що каналізаційні канали, збудовані до кінця 1860-х рр. за технікою і технологією будівництва мало чим відрізнялися від збудованих до 1772 р., порівняно із старими вони лише мали більший переріз і були міцнішими. Такі канали пропускали частину нечистот в землю. Через малий переріз каналів чиновники магістрату забороняли скидати в них густі екскременти (їх зберігали у вигрібних ямах, а потім вивозили асенізатори), у канали зливали лише рідкі відходи. Проте ці обмеження часто ігнорували, відповідно, щоб зекономити на послугах асенізаторів, вигрібні ями часто дерев’яними трубами підпільно з’єднували із кам’яними каналами. Це ставало причиною дратівливого смороду, що виходив із каналізаційних стоків. У 1879 – 1883 рр. під керівництвом львівського магістрату було збудовано біля 1,6 кілометрів каналізаційних колекторів. Їх будували із добре випаленої «колодязної» цегли на цементному розчині.

У 1870-1880-х рр. львівські інженери та міська влада шукає способи вирішення проблем із каналізуванням. У той час інженери Львівського політехнічного товариства розробили низку оригінальних проєктів каналізації міста Львова. У 1881 році за участь Львівського політехнічного товариства було створено спеціальну комісію щодо каналізування міста під керівництвом міського інженера Вінсента Горецького. Результати роботи цієї комісії були подані на розгляд міської ради Львова 25 жовтня 1884 р. Проте ці напрацювання не мали реалізації через брак коштів у міському бюджеті.

Залишки споруди, схожої на мурований із цегли каналізаційний колектор. Будівельний майданчик на вул. Лемківській. Світлина Х. Огоновської. 2021 р.
Залишки споруди, схожої на мурований із цегли каналізаційний колектор. Будівельний майданчик на вул. Лемківській. Світлина Х. Огоновської. 2021 р.

Відповідно, до кінця ХІХ століття Львів залишався містом із дуже поганою каналізацією. Для того, щоб збудувати канал на тій чи іншій вулиці влада міста мала йти на перемовини із власниками нерухомості. Чиновники магістрату хотіли, щоб власники будівель і підприємств покрили дві третини вартості будівництва каналу. Підключення ж будинків до каналу було виключною відповідальністю власників будинків. Через брак коштів канали на низки вулиць будували в найдешевшому варіанті – із дерева. Лише у 1885 році влада міста вирішила знизити внесок власників майна на будівництво каналів вдвічі.

Значні позитивні зміни в будівництві каналів відбулися у 1885 році після того, як Галицький крайовий сейм затвердив нормативний акт, щодо будівництва у королівському столичному місті Львові. Цей нормативний акт зобов’язував будувати каналізаційні колектори із міцних матеріалів і яйцеподібного перерізу. Власники житлових будинків були зобов’язані будувати вигрібні ями із міцних і непроникних матеріалів. Завдяки використанні спеціальних сепараторів, не допускалося потрапляння густих нечистот в каналізацію. Густі нечистоти потрібно було збирати і вивозити за межі міста за рахунок власника нерухомості. Відповідно міська каналізаційна система мала відводити дощові води та рідкі нечистоти, а густі нечистоти мали утилізуватися асенізаційною службою.

Бетонний канал яйцеподібного перерізу. Світлина із сайту explorer.lviv.ua
Бетонний канал яйцеподібного перерізу. Світлина із сайту explorer.lviv.ua

В кінці ХІХ століття у Львові для будівництва каналів почали активно використовувати бетон – будівництво бетонних каналів виявилося значно дешевшим, а ніж будівництво каналів із якісної цегли чи каменю. В той же час, низка експертів, в т.ч. Вільям Ліндлі (1808 – 1900) не вважали бетон оптимальним матеріалом для будівництва каналізації через ризик розтріскуватися, а також схильність цементу руйнуватися під впливом кислот. Крім того. Виявилося, що бетонні конструкції, відлиті у землі, були схильні до ерозії. Отож, найоптимальнішим із точки зору довговічності було будівництво каналів із добре випаленої цегли, скріпленої цементним розчином.

Незважаючи на брак коштів у міській скарбниці, після 1885 року відбувається будівництво каналів на Жовківському передмісті, яке вважалося дуже нездоровим в епідемічному плані, адже тут часто спостерігалися спалахи таких інфекцій, як холера і черевний тиф. У 1886 – 1888 рр. було споруджено колектор під вул. Зьрудляною (Джерельною) та бічні канали до нього. У 1892 році споруджено колектор під вулю Св. Мартина (Жовківською), завданням якого був збір нечистот із вул. Замарстинівської, Панєнської, Підзамча та вул. Жовківської (Богдана Хмельницького).

Роботи із засклепіння Полтви в районі театру Скарбека. Кінець ХІХ ст.
Роботи із засклепіння Полтви в районі театру Скарбека. Кінець ХІХ ст.

У 1895 році влада міста Львова отримала велику, десятимільйонну інвестиційну позику. Із використанням цих коштів влада міста вирішує збудувати т.зв. «комбіновану» систему каналів. При такій системі каналізування, дощова вода, вуличні відходи, а також рідкі та тверді нечистоти спрямовуються в одну систему каналів. Відповідно такі канали повинні були мати відповідну пропускну здатність, форму та нахил для того, щоб ефективно змивати всі домішки. Також вуличні дощоприймачі, а також приймачі води, що стікає ринвами із дахів, мали мати т.зв. «водяні затвори», щоб гази із каналів не виходили на поверхню. На той час на низці вулиць міста Львова канали не здатні були приймати всю дощову воду під час рясних злив, отож нечистоти піднімалися на поверхню. Завдяки «комбінованій» каналізаційній системі відпадала необхідність у вигрібних ямах та роботі асенізаторів, отож бажання влади запровадити таку систему було позитивно прийнято громадськістю та галицькими інженерами. Проте кошти розміром один мільйон крон, які були виділені на будівництво комбінованої каналізаційної мережі швидко закінчилися – основні роботи були проведені у 1902 – 1904 рр. Місто не могло далі брати кредити на розбудову інженерних мереж, оскільки плата за використання громадської каналізації спрямовувалася на підтримку існуючої мережі у відповідному технічному стані. Після 1919 р., коли Львів опинився в складі Польської держави, будівництвом каналізаційних колекторів на основі старих нормативних актів Галицького крайового сейму опікувалося Державний заклад водний, а будівельні роботи виконувала Окружна дирекція благоустрою у Львові.

Роботи по засклепінню Полтви на нин. пр-ті Чорновола. Фото 1922 року
Роботи по засклепінню Полтви на нин. пр-ті Чорновола. Фото 1922 року

Із спорудженням міської мережі каналізації Львова пов’язане питання засклепіння річки Полтви. Іще із часів Середньовіччя, як ми пам’ятаємо, нечистоти відводилися в річку першими каналами. Питання будівництва центрального міського колектору особливо гостро постало в кінці 1870-х рр. Львівський цивільний інженер Людвік Радванський, який подорожуючи до Німеччини вивчав питання каналізування міст, висловлювався проти використання річки Полтви, яка колектору для нечистот. Замість спускання нечистот в річку, він запропонував збудувати на двох берегах річки каналізаційні колектори. Проте у міській раді вирішили, що такий варіант буде занадто дорогий. Відповідно було вирішено загнати річку, яка давно не ароматизувала повітря міста в каналізаційний колектор.

Перші роботи із засклепіння Полтви були проведені у 1879 році під керівництвом будівничого Флоріана Ундерки – тоді було здійснено перекриття Полтви в районі Марійської площі (нині – пл. А. Міцкевича) та в районі театру Скарбека (нині – театр ім. Марії Заньковецької). Активні роботи із засклепіння Полтви тривали у наступні роки. У 1885 р. проведено роботи по засклепінню Полтви і притоку Пасіка на вул. Академічній (пр. Шевченка), Стежковій (Саксаганського) і Фредра. У 1887 р. почалися роботи із засклепіння Полтви від площі Марійської (Міцкевича) до пл. Голуховських (Торгової), якими керував талановитий інженер Вацлав Ібіанський. До 1895 р. було заведено в колектор 837 метрів річки Полтва та біля 500 метрів потоку Пасіка. Станом на 1903 р. довжина каналізаційних колекторів по місту Львову складала 50,650 км., а засклеплених потоків та річок – 3,305 м., а у 1906 р. довжина колекторів зросла до 60,6 км.,  а довжина засклеплених потоків – 4,319 км. Роботи із засклепіння річки Полтви продовжилися у 1913 р., але вони були призупинені через Першу світову війну і продовжилися лише у 1921 р. У 1920-ті рр. перекривали частину русла Полтви від початку сучасного пр. Чорновола до межі приміської гміни Замарстинів.

Роботи із засклепіння Полтви. Світлина 1920-х рр.
Роботи із засклепіння Полтви. Світлина 1920-х рр.

Окремим питанням будівництва міської каналізаційної мережі було регулювання долини річки Полтва із поглибленням її русла від Львова до впадання у Західний Буг. Без поглиблення дна річки Полтва важко було отримати відповідні ухили збудованих каналів. Крім того, в кінці ХІХ століття місто стикнулося із потребою очищення стоків, які потрапляли у Полтву. Приміська гміна Замарстинів подала скаргу на владу міста Львова через надмірне забруднення річки. Отож, владі міста довелося замовляти розробку проєкту створення спеціального басейну-відстійника для відходів, проте він так і не був збудований. Проєкт каналізаційної системи Львова 1910 р. передбачав, що після механічного очищення стоків від твердих домішок і відкладень, води будуть спрямовуватися на поля зрошення в долині Полтви.

Ось що про долю річки Полтви писала у «Сучасному Львові» Олена Степанів «Більша частина Львова лежить в басейні Балтики, а саме річки Полтва. Вже віддавна вся ужита вода міста каналами спливає у неї. Раніше Полтва пливла містом незакрита. У зв’язку із ростом міста і занечищенням води, Полтву поступово замуровували. Тепер вся Полтва аж до Клепарова закрита. Звідси плине вона вже відкритим коритом, дно і береги якого виложені кам’яним бруком, через Замарстинів і Знесіння далі на схід до Західного Бугу. Тунель закритої Полтви уможливлює відплив максимальної кількості води 95 кубометрів на секунду. Нормальний стан води в Полтві, що походить з джерел потоків і вод із каналів, які доходять сюди із колекторів, становить біля 400 кубометрів на секунду.

Прокладання каналізаційного колектора по вул. Набеляка (Котляревського). 1928 р.
Прокладання каналізаційного колектора по вул. Набеляка (Котляревського). 1928 р.

Вода пливе тут тунельом в спеціальному кориті. По обох сторонах корита йдуть хідники для контролерів тунелю. Бічні колектори мають розміри, що відповідають максимальному стоку води, яку тунель має перепустити. Колектори, що входять до Полтви, мають овальну, круглу або яйцеподібну форму. В місцях, де вони входять до річки, овальні колектори мають розміри 80 х 140 см. і до 150 х 230 см. круглі – від 210 см. в діаметрі до 305 х 255 см., а яйцеподібні – 140 х 170 см.».

8 грудня 1903 року міська рада Львова прийняла ухвалу, відповідно до якої «усі ринви будинків мають бути поєднані із підземним каналом». Отож, у міські каналізаційні колектори під час дощів та танення снігу почала потрапляти вода із дахів міських будинків. Таке рішення було прийняте не лише для зручності пішоходів, враховувалося також і те, що дощова або тала вода є чинником підвищення рівня грунтових вод і підтоплення фундаментів та пивниць. Крім того, потоки відносно чистої води із дахів промивали міські канали.

Прокладання каналізаційного колектора вздовж вулиці Степана Бандери. На задньому плані - костел Св. Єлисавети. Зліва - будівля торгового пасажу на місці сучасного скверу із пам'ятником Степану Бандері
Прокладання каналізаційного колектора вздовж вулиці Степана Бандери. На задньому плані – костел Св. Єлисавети. Зліва – будівля торгового пасажу на місці сучасного скверу із пам’ятником Степану Бандері

Станом на початок 1940 р. довжина каналізаційної мережі Львова складала 163 кілометри. До каналізаційної мережі було приєднано 9575 будинків. Довжина кам’яних каналізаційних каналів складала 1,707 км.; цегляних – 0,8745 км.; бетонних – 147,9164 км.; бетонних труб – 20,9809 км., а відкритих каналів – 1,735 км. У місті функціонувало 27 підземних громадських вбиралень.

Під час німецької окупації Львова нацисти провели інвентаризацію існуючого стану каналізації міста, ба більше – розробили плани її розширення, особливо в районах, де працювали стратегічні для німців підприємства. Та після провалу «бліцкригу» від цих планів відмовилися.

Річка Полтва в районі Замарстинова. 1929 р. На світлині видно, що корито річки викладене каменем, так само каменем викладені і береги
Річка Полтва в районі Замарстинова. 1929 р. На світлині видно, що корито річки викладене каменем, так само каменем викладені і береги

Після відновлення радянської окупації Львова керівником Львівського водоканалтресту став Микола Феофанович Погорлецький. Інфраструктура каналізації міста Львова під час Другої Світової війни не зазнала критичних пошкоджень (на відміну від водогону), в той же час серйозні втрати понесла матеріальна база водоканалтресту. У середині 1940-х рр. загальна довжина каналізаційних колекторів Львова складала 174,816 км., в т.ч. головний колектор «Полтва» мав 5700,85 м., загальна довжина більших колекторів – 31,623 км.; каналізаційна мережа – 137,493 км. Колодязів на мережі було 3300 шт., вуличних дощоприймачів – 4950 шт. До мережі було прилучено 8090 будинків. У відділі каналізації Львівського водоканалтресту працювало тоді біля 80 осіб. Аж до 1958 р. основним транспортом у водоканалтресті були кінні підводи. У кінці 1950-х рр. у стайнях підприємства було біля 10 коней. Підводами по місту перевозили ручні помпи, яких було 12 штук. В середині 1940-х рр. водоканалтрест отримав 4 зношені вантажівки, які вже у 1946 р. потребували ремонту. У 1958 р. у зв’язку із ліквідацією стайні підприємство отримало 5 вантажівок. Довший час земляні роботи проводилися вручну.

У 1966 р. було створено автоколону Львівського водоканалтресту, яка на початку складалася із 20 автомобілів різного призначення. У 1968 р. підприємство отримало перший екскаватор для проведення земляних робіт. Того ж року в складі Львівського водоканалтресту створено відділ капітального будівництва, який займався спорудженням нових та реконструкцією існуючих об’єктів водопостачання та водовідведення. У серпні 1978 р. створено проєктно-кошторисну групу.

Річка Полтва в районі сучасної вул. В. Липинського. 1960-ті рр.
Річка Полтва в районі сучасної вул. В. Липинського. 1960-ті рр.

За радянських часів мережа каналізаційних колекторів Львова значно розширилася. Зокрема, у 1970 – 1980 рр. було збудовано каналізаційні колектори по вулиці Богданівській, Б. Хмельницького, Варшавській–Вербовій, Тунельній, Винниці, Батальній (Вашингтона), Дундича (Вахнянина), Холодній, Бойківській, Волгоградській (Антоновича) загальною довжиною 8,74 км. У той же період в смт. Брюховичі, які стали частиною м. Львова із 1957 р. було збудовано 9,7 км. каналізаційної мережі. Поряд з розбудовою каналізаційної мережі міста проводилася реконструкція існуючих каналів, зокрема, на вулиці Бойківській, Волгоградській (Антоновича), Б. Хмельницького тощо.

Поперечний переріз колектора річки Полтва. Технічна документація 1920-х рр.
Поперечний переріз колектора річки Полтва. Технічна документація 1920-х рр.

До середині 1960-х рр. стоки із загальноспливних каналізаційних колекторів скидалися в річку Полтва практично без жодної очистки. Перша черга очисних споруд м. Львова на правому березі річки Полтва введена в експлуатацію у 1965 р. Стічні води надходять безнапірним колектором 2400 х 1500 мм, і, долаючи решітки грубої очистки, поступають на механічні решітки типу МГ – 8Т. Після цього вода потрапляє через водомірний лоток «Паршала» на пісковики (3 шт. розмірами 18x3x3 м), призначені для виділення важких мінеральних сполук. Звідси води потрапляють відкритими каналами у первинні відстійники, де виділяються завислі речовини і плаваючі частинки. Первісних радіальних відстійників нараховується десять: вісім – діаметром 18 м. і два – діаметром 40 м.

Інженери на огляді колектору Полтви. Фото 1930-х років
Інженери на огляді колектору Полтви. Фото 1930-х років

З первісних відстійників стічні води каналами поступають до споруд біологічної очистки – аеротенки. Після проходження біологічної очистки суміш води з активним мулом потрапляє у вторинні відстійники, де відбувається освітлення води і виділення мулу. Останній вертикальними насосами 0-5-47, що знаходяться на насосних станціях циркуляційного активного мулу, знову перекачується у аеротенк, а освітлена вода поступає на випуск до Полтви.

Будівництво другої технологічної лінії міських очисних споруд розпочалося у 1971 р. на лівому березі річки Полтви (район вул. Силікатної, нині Пластової). У 1976 р. було введено в експлуатацію першу чергу потужністю 106 тис. кубометрів на добу. У 1981 – 1985 рр. потужність очисних споруд Львова планувалося збільшити на 247 тис. кубометрів стічних вод (третя черга), а іще 2,5 кілометри русла річки Полтви (в районі сучасної вул. Липинського) мало бути взято в колектор.

Колектор річки Полтва. Сучасне фото
Колектор річки Полтва. Сучасне фото

На даний час всі господарсько-побутові, виробничі та дощові стоки міста по закритому колектору річки Полтва потрапляють на каналізаційні очисні споруди проєктною потужністю 490 тис. кубометрів на добу. Станом на кінець 2000-х рр. щодоби очищувалося біля 330 тис. кубометрів стоків на добу. Каналізаційні очисні споруди складаються із двох технологічних ліній. На очисних спорудах здійснюється механічна і повна біологічна очистка каналізаційних стоків із використанням первинних відстійників, аеротенків та вторинних відстійників. Мул зневоднюється в цеху механічного зневоднення мулу з використанням центрифуг шведської фірми NOXON, а потім вивозиться на мулові майданчики площею 20 га. На очисні споруди каналізації поступає значна кількість дощових стоків та дренажних вод. На даний час це одна з найгостріших проблем, оскільки відсутні реальні платники за очистку зазначених стоків. Зараз очисні споруди ЛМКП «Львівводоканал» займають територію біля 100 га., тут працює біля 130 осіб – в кожній зміні біля 70.

Південно-західний щитовий колектор. Сучасна світлина А. Риштуна
Південно-західний щитовий колектор. Сучасна світлина А. Риштуна

Стара частина міста Львова (приблизно у межах 1930 р.) лежить в межах Балтійського басейну (басейну річки Полтва), відповідно головним колектором тут є річка Полтва, закрита у мурований чи залізобетонний канал іще в польсько-австрійські часи. Всі другорядні колектори, збудовані по місту були самопливними, тобто стоки ними стікали до русла Полтви під дією гравітації. У той же час, за часів СРСР територія міста збільшилася більш ніж утричі (у 1939 р. площа міста становила 66,68 кв. км., на початку 1990-х рр. – біля 140 кв. км.). Із розширенням території міста, до його складу потрапили місцевості, які входять до басейну Чорного, а не Балтійського моря. Зокрема частина Сихівського житлового масиву лежить вже в долині річки Зубра, яка є притокою Дністра. Така ситуація потребувала будівництва каналізаційних напірний станцій (КНС), напірних колекторів та колекторів великого діаметру, що проходять на великій глибині (т.зв. «щитові колектори»). Станом на зараз ЛМКП «Львівводоканал» належить 15 КНС із 39 каналізаційними насосами (станом на кінець 2010-х рр. працювало 9 КНС, іще 6 було законсервовано). Крім того експлуатуються і приватні КНС. Для прикладу, стоки в житловому масиві «Лисиничі» (кінець вул. Тракт Глинянський) приймає КНС, яка належить агрофірмі «Провесінь». Ця КНС перекачує нечистоти напірним колектором в камеру гасіння на вул. Богданівській, а далі вони самопливним колектором течуть до міських очисних споруд.

Південно-західний щитовий колектор. Сучасна світлина А. Риштуна
Південно-західний щитовий колектор. Сучасна світлина А. Риштуна

Через складності рельєфу міста каналізаційні стоки із мікрорайонів міста, що належать до Чорноморського басейну (південна і південно-західна частина міста) за допомогою КНС та напірних колекторів скидаються в Південно-західний щитовий колектор глибокого залягання, який з’єднано із головним каналізаційним колектором міської каналізації «Полтва». Південно-західний колектор (ПЗК) почали будувати іще у 1974 р. У зв’язку із великою глибиною залягання, ПЗК будували щитовим методом, як тунель метрополітену. За словами львівських дігерів, які обстежили ПЗК, його діаметр становить біля 4 метрів, що послужило припущенням, що цей колектор будувався також і у військових цілях. У центральний колектор «Полтва» ПЗК входить на пр. Чорновола в районі автозаправки. Загальна його довжина – понад 15 км., проходить він в районі вул. Наукової, вул. Виговського, поблизу Львівського аеропорту, через Левандівку, Батарівку (район Фанерного заводу). Основна частина цього колектору була споруджена іще у 1992 р., але у зв’язку із дефіцитом коштів в міському бюджеті, роботи із будівництва ПЗК були припинені. Глибина залягання ПЗК – біля 30 метрів, при будівництві землю вивозили вагонетками. Роботи із будівництва ПЗК були відновлені у 2004 р., коли головний інженер ЛМКП «Львівводоканал» В. Садовий повідомляв про будівництво іще біля півкілометра колектора. У 2004 р. було прокладено колектор діаметром 1020 мм. вартістю 3,1 млн. грн. Це дало можливість ліквідувати КНС «Наукова» і аварійні напірні колектори, а також зменшити річне споживання електроенергії на 9,2 млн. кВт-год та покращити екологічний стан у місті.

Наслідки провалу колектора на вул. Винниченка у Львові. 2021 р. Автор світлини – Т. Бабенчук, «Твоє місто».
Наслідки провалу колектора на вул. Винниченка у Львові. 2021 р. Автор світлини – Т. Бабенчук, «Твоє місто».

Окрім того є проблема у сплавлянні каналізаційних стоків із південно-східної частини міста. Відповідно є потреба в будівництві південно-східного каналізаційного колектору (ПСК), який дозволив би самопливом сплавляти каналізаційні стоки, ліквідувати КНС та каналізувати райони, які не мають централізованої каналізації. Будівництво ПСК дозволило б знизити використання електроенергії ЛМКП «Львівводоканал». Станом на кінець 2000-х рр. вартість будівництва ПСК становила біля 50 млн. грн., тобто біля 10 млн. доларів США.

За часів СРСР і у перші роки незалежності України дуже мало уваги приділялося приєднанню до каналізаційної мережі приватних житлових будинків в районах малоповерхової забудови. У таких районах Львова і далі користувалися вигрібними ямами, нечистоти із яких періодично відкачувалися і вивозилися автомобілями асенізаційної служби. Ситуація почала змінюватися у 2010-х рр., коли за міські кошти почали облаштовувати централізовану каналізацію в районах малоповерхової забудови. Станом натепер довжина каналізаційної мережі ЛМКП «Львівводоканал» становить 605 кілометрів, в тому числі головні колектори – 70 кілометрів.

У машинному залі очисних споруд ЛМКП «Львівводоканал». Сучасна світлина Анни Журби, «Твоє місто»
У машинному залі очисних споруд ЛМКП «Львівводоканал». Сучасна світлина Анни Журби, «Твоє місто»

Із каналізаційними колекторами у Львові траплялися різноманітні трапунки. Найчастіше це були провали. На початку 1990-х рр. на вулиці Волинський через провал каналізаційного колектору під землю пішов ізотермічний автофургон. Провал колектору тут перешкоджав руху трамваїв у депо № 2 на вул. Промисловій, 29. Отож трамвайну лінію у спішному порядку перенесли на вулицю Промислову. Колектор і дорожнє покриття на вул. Волинській були відновлені лише на початку 2000-х рр. Провали каналів, збудованих у часи Польщі та Австрії відбувалися на вул. Городоцькій, вул. Личаківській. В кінці 1990-х на вул. Личаківській стався провал каналізаційного колектору під проїзною частиною в районі вул. Мучної. У 2009 р. каналізаційний колектор провалився під трамвайними коліями вище вул. Марка Черемшини. А у кінці 2022 р. стався провал колектору в районі будинку по вул. Личаківській, 82. В кінці 1990-х рр. стався провал каналізаційного колектору під трамвайними коліями в районі «площі П’ять кутів» на розі вул. Коновальця, Русових та Київської. У червні 2021 р. також стався провал каналізаційного колектору на вул. Винниченка. Розмір цього колектору складав 1,5 х 1,0 м. Ремонтні роботи тут тривали більше місяця.

На території очисних споруд ЛМКП «Львівводоканал». Сучасна світлина Анни Журби, «Твоє місто»
На території очисних споруд ЛМКП «Львівводоканал». Сучасна світлина Анни Журби, «Твоє місто»

Значно менше відомо про вибухи, які ставалися у каналізаційних колекторах Львова. Причина цих вибухів зрозуміла: під час розкладу органіки в колекторах може виділятися сірководень та метан. Крім того можуть вибухати пари бензину чи органічних розчинників, які випадково потрапили в колектори. У 1962 році у Львові стався вибух в каналізаційному колекторі на вул. Городоцькій. Цей трапунок відбувся якраз у той час, коли у Львові перебував перший секретар КПРС Микита Хрущов. Отож, містом ходили чутки про замах на Хрущова. «Тогочасний батько партії приїхав до Львова з візитом. Коли високопосадовця зустрічали на вокзалі, раптом пролунав вибух, що підняв у повітря всі каналізаційні люки, що розташовувалися вниз по вулиці Городоцькій. Перша думка – теракт», – розповів про трапунок львівський дігер Андрій Роюк. Але якої ж потужності мав бути заряд вибухівки, щоб, вибухнувши на глибині 10 м (саме така глибина залягання каналу в цьому місці), вбити першого секретаря? Значно вірогідніше, що причиною вибуху парів бензину стала трамвайна іскра або кинутий недопалок. Через вибух колектор діаметром біля 2 метрів тріснув на значному відтинку.

Відстійник очисних споруд ЛМКП «Львівводоканал». Сучасна світлина Анни Журби, «Твоє місто».
Відстійник очисних споруд ЛМКП «Львівводоканал». Сучасна світлина Анни Журби, «Твоє місто».

Також каналізаційні колектори ставали прихистком для львів’ян, більше того – рятували життя. Для прикладу, в травні 1943 р. за сприяння робітників закладу водопостачання та каналізації Ярослава Коваля, Антона Колендри, Остапа Трушкевича, Леопольда Буженяка, із будинку на вул. Полтв’яній (пр. Чорновола), який знаходився  на території єврейського гетто, було прокопано підземний хід до колектору річки Полтва. Роботи тривали біля 8 днів, і з будинку, де від смерті ховалося біля 20 осіб, їх вдалося вивести підземними колекторами до старого каналу під костелом Марії Сніжної. Робітники закладів водогону та каналізації облаштували там схованку, принесли туди домашнє начиння та відра. Питну воду набирали із тріснутої труби водогону на пл. Ринок, яка стікала в каналізаційний колектор. Не усім втікачам із гетто вдалося вижити. У липні 1944 р., коли німці відходили зі Львова 11 втікачам вдалося вийти на поверхню через каналізаційний люк на пл. Соборній. Так працівники львівського комунального підприємства водогону і каналізації долучилися до числа праведників світу.

Антон ЛЯГУШКІН

Перелік основних джерел інформації

  1. Гранкін П. Статті (1996 – 2007). – Львів: Центр Європи, 2010. – 312 с.;
  2. Історія Львова. Короткий нарис. / Ред. кол.: Гербільський Г. Ю., Лазаренко Є. К. (відп. ред.), Осечинський В. К., Цибко О. Г. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1956. – 296 с.;
  3. Історія Львова. / Під ред. Сливки Ю., Стеблія Ф. та ін. – Київ: Наукова думка, 1984. – 414 с.;
  4. Історія Львова у документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. / Упоряд.: Єдлінська У. Я. та ін. – Київ: Наукова думка, 1986. – 424 с.;
  5. Крижанівський А. Історія електрифікації Львівщини. – Львів: Галицька видавнича спілка, 2006. – 224 с.;
  6. Мельник Б.В. З історії львівських вулиць. Випуск 1. – Львів: Вільна Україна, 1990 – 64 с.;
  7. Мельник Б.В. З історії львівських вулиць. Випуск 2. – Львів: Вільна Україна, 1990 – 48 с.;
  8. Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ, 2001 – 272 с.;
  9. Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості королівського столичного міста Галичини.а – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.;
  10. Степанів О. Сучасний Львів. – Краків, Українське видавництво, 1943;
  11. Тархов С.А. Історія львівського трамвая. – Львів: УПІ ім. І. Федорова, Фенікс ЛТД, 1994 – 128 с.;
  12. Ухвала Львівської міської ради № 1696 «Про затвердження Програми покращання водозабезпечення споживачів м. Львова та переходу до системи цілодобового водопостачання у 2008 році» від 3 квітня 2008 р.;
  13. Alexandrowicz S. Wodociąg Lwowski. – Lwow: Zwiazkowa drukarnia, 1902. – 24 s.;
  14. Charewiczowa L. Wodociągi starego Lwowa 1404 – 1663. – Lwow: Ksiąznica-Atlas, 1934. – 74 s.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.