Надзвичайно цікавими та водночас болючими є сторінки історії села Верещиці. На перший погляд, це звичайне українське село, яке зберігає свою самобутність з покоління в покоління. Проте, відвідавши його раз, хочеться побувати там знову і знову. Про особливість та унікальність села Верещиці пропонуємо дізнатись у даній статті.
Верещиця – село в Яворівському районі Львівської області, розташоване на схилах Розточчя. Село Верещиця відоме ще з XV століття. За однією з версій, назва ‘‘Верещиця’’ походить від заростей вересу в навколишніх соснових лісах, а за припущенням краєзнавця В.Лаби – від германського strom (потік, струмінь, промінь) – від однойменної річки, притоки Дністра, в долині якої воно знаходиться.
Ще до виникнення села, у цій місцевості було поселення в найбільшій улоговині у долині Верешка, до якої доходив водний шлях з Дністра по річці Верещиця, на витоці якої у давнину купці зупинялися перед подоланням Головного Європейського вододілу. Це місце називалося Бабина Долина. Існують припущення, що тут були поселення ще в дохристиянські часи. З незапам’ятних часів над стародавнім водним шляхом по Верещиці височіли два укріплення – Прислони (замки), які використовувались для захисту місцевого населення в разі нападів ворога. З них також контролювали водні шляхи.
Окрім водних шляхів розвивалися і сухопутні, – так звані ‘‘гостинці’’. Особливе значення мав Солярський Гостинець, який вів з Городка на Белз через Добростани, урочище Ярина, Верещицю, попід Прислін (потужний сторожовий замок) і Вишенське Городище.
Після навали татарської орди (середина XIII ст.), очевидно, що Верещиця не була повністю знищена та поступово відродилась, адже в XV ст. часто згадується в історичних документах як село. Дана згадка датується 1437 роком. Дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці відома вже з 1564 року. Згідно ‘‘Пам’ятника Крехівського’’ на Верещиці був стародавній Василіанський монастир.
Про Верещицю згадує і німецький мандрівник Ульріх Вердум (1671 р.), який відзначив тут дерев’яну церкву та будинки, вікна яких замість шибок були затягнені риб’ячими міхурами.
За часів перебування під владою Польщі (1387-1772рр.) село належало до Добр Коронних Речі Посполитої. Таким чином збереглась інформація про село в королівських люстраціях. Згідно Королівської Люстрації 1662 року у Верещиці було 29 дворів, а перед війною (1648-54 рр.), залишилося лише 8, а також млин і дві корчми. У села на послугах перебувало 17 підданих та 7 листонош. Верещиця була важливим поштовим пунктом на перетині сухопутних гостинців і межувала з такими селами як: Лелехівка (на півдні), Крехів і Ставки (на сході), Вишенька (на півночі), Стариська (на заході). До Верещиці відносився і Майдан Верещинський.
За австрійської влади (1772 – 1918 рр.) у Верещиці запроваджується планове лісове господарство, прорубуються просіки та облаштовуються лісничівки. Навколо села діяли копальні вапняку та печі для випалювання вапна (гути). Станом на 1880 р. у селі (разом з Майданом Верещинським) налічувалось 81 господарство і 530 мешканців.
Про село Верещицю згадує і відомий священик – краєзнавець о.Іван Гавришкевич у праці ‘‘Триденна мандрівка околицями Львова’’ (1863 р.).
У 1903 р. відбулось відкриття залізниці Янів – Яворів (була прокладена вздовж долини річки через Лелехівку), внаслідок чого значного пожвавлення зазнало економічне життя села. Навколо станції ‘‘Верещиця – Вишенька’’ розрісся цілий присілок – Стація. Дана залізниця була ліквідована у 1969 році.
Під час Першої світової війни (1914-1918рр.) мешканці села Верещиці змушені були покидати свої домівки та втікати на чужину. Дехто зміг поселитися на Великій Україні, в Київській губернії, поблизу Житомира. А окремі родини змушені були їхати аж в Астраханську губернію. У червні 1915 року, по лінії Верещиця – Магерів – Рава – Руська відбувалися бої російської армії з об’єднаними австро-угорськими військами.
У міжвоєнний період продовжувалося інтенсивне зрубування лісів навколо села Верещиці. Тут діяли мисливські господарства, розвивалося випалювання вапна, рибний промисел і землеробство. У 1939 р. радянською владою було знищено стародавню пам’ятку – дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці.
З історичних документів відомо, що у районі Малої Вишеньки для потреб польського війська ще на початку 1930-их років був закладений полігон, територію якого під час Другої світової війни (1939-1945 рр.) розширювала і радянська, і німецька влада.
На зламі 1939-40 рр. було запущено план будівництва Яворівського військового полігону. Внаслідок цього мешканці навколишніх сіл і, зокрема, Верещиці зазнали примусових переселень. Депортації розпочалися наприкінці 1939 р. Присілок Майдан села Верещиця був одним з перших, звідки почалися виселення жителів. На початку 1940 р. частину людей з с.Мала Вишенька переселили на с.Верещицю, а вже в 1941 року звідси в Бессарабію.
Село Верещиця увійшло до зони виселення лише за другим наказом ЦК КП(б)У і РНК УРСР про розширення полігону. Наприкінці 1940 року депортація продовжилась. Згідно з постановою №665 сс РНК УРСР і ЦК КП(б) У від 30 грудня 1940 р. про розширення території артилерійського полігону, переселення проводилось не в межах Львівської області, а на приєднані в 1940 році землі (в новостворену Ізмаїльську область). Депортації набували масштабного характеру. В цій постанові є згадка про с.Верещицю, де вказується 100 дворів, мешканців яких треба було виселити (насправді їх виявилося більше). Переселення потрібно було завершити до 1 лютого 1941 р.
Всіх жителів с.Верещиця переселяли у с.Кляшниця Тарутинського району Ізмаїльської області (нині – с.Весела Долина Одеської області). Людей виселяли по черзі, не все село відразу. На нових теренах селяни часто голодували і їм доводилось жити в жахливих умовах.
Жителі с.Верещиця, одразу після переміщення фронту за кордони України, почали повертатися з с.Кляшниця на рідні терени і самовільно тут поселилися. В лютому 1945 р. Виконком Янівської районної ради надіслав листа голові сільради с.Верещиця із строгою забороною приймати переселенців без направлення Райвиконкому. У травні 1945 р. було знову надіслано голові сільради записку про початок артилерійських стрільб на полігоні із забороною перебування сторонніх осіб на його території, збирання грибів, випасання худоби і т.д., а також підбирання снарядів та мін, про знайдення яких треба відразу повідомляти. Цей наказ голова сільради мав сповістити всім селянам. В липні 1946 року була відправлена ще одна записка схожа до вищезгаданої.
Виникла потреба в розширенні полігону і, відповідно, відбулося повторне виселення селян (1950-51 рр.). Цього разу виселяли на Дніпропетровщину і платили незначну грошову компенсацію та дозволяли забирати з собою хати. Виселені сюди селяни поверталися на рідні землі у 1955 р.
1952 р. у с.Верещиця переважно у викопаних землянках жили люди. Це були ті, хто повернувся з Дніпропетровщини, а також ті, яким вдалось уникнути виселення. У 1959 р. створено докладний опис всіх будівель на території Верещиці. В селі була 101 споруда. Верещиця на той час була звичайною ‘‘станцією’’. З’явився також поіменний список всіх громадян, які на той час проживали у селі (563 жителі).
З 30 червня 1959 р. до липня 1961 р. до Верещиці переселилось 12 сімей. Генерал – полковник танкових військ Гетьман надіслав листа до голови Львівської облради С.Стефаника про доцільність надання Верещиці статусу самостійного населеного пункту. 2 квітня 1960 р. отримано відповідь, в якій йшлося про необхідність відселення цивільних осіб з населеного пункту, який утворився навколо ‘‘станції’’ Верещиця. Це потрібно було здійснити протягом 1960-61 рр.
У 1961 р., коли мало бути виселення люди переховувалися в лісах або у родичів. Станом на 7 серпня 1961 р. – ‘‘Список лиц, проживаючих в поселке Верещица по состояние на 7 – е августа 1961 года’’ – перелік сімей, точний облік будівель і професій – 128 сімей, 538 чоловік.
Феномен села Верещиці полягає в тому, що незважаючи на всі заборони, після кожного виселення, верещаки поверталися у своє рідне село, а потім їх знову звідти виселяли. Так було аж п’ять разів. Ця боротьба тривала з 1939 року по 1972 рік.
Після Другої світової війни на тому місці, де раніше була розташована церква Різдва Пресвятої Богородиці, розбили табір для німецьких військовополонених (1945-1950 рр.), які і займались облаштуванням полігону. Важка праця, а також погані умови утримання були причиною масової загибелі полонених, кілька сотень яких тут і поховані. Ця могила збереглася і до наших днів.
У 1958 р. на території села було збудовано військову в’язницю союзного значення, яку у 1992 р. переобладнали у військову школу службових собак. З 1997 року бере початок історія навчально-тренувального центру ‘‘Верещиця’’ Львівського інституту внутрішніх справ, а також центр бойової підготовки Управління МВС України у Львівській області.
У 1984 р. південніше Верещиці створено перший і єдиний на Львівщині природний заповідник ‘‘Розточчя’’, а у 1995 р. на території, що на північний схід від села створили Яворівський регіональний ландшафтний парк, на базі якого у 1998 р. організовано однойменний національний природничий парк.
Виконавчий комітет Львівської обласної Ради народних депутатів рішенням від 19 вересня 1989 року відновив село Верешиця, раніше включене в межі селища міського типу Івано-Франкове Івано-Франківської селищної Ради.
Попри надзвичайно складну долю, Верещиця – це єдине село, яке відродилось з понад сотні сіл, ліквідованих під час створення Яворівського військового полігону.
Хочу висловити подяку за надану інформацію та консультацію при написанні статті Брусаку Віталію Пилиповичу, жителям села Верещиця – Слободі Василію, бібліотекарю Верещицької бібліотеки – п.Тетяні, а також всім, хто спричинився для отримання потрібних матеріалів щодо написання роботи.
Мар’яна ІВАНИШИН
Джерела:
- Брусак В., Майданський М. Село Верещиця – це символ незламності духу та нездоланної любові до рідної землі. 570 років / Буклет;
- Інвентаризація природних комплексів і компонентів для розробки проекту організації території яворівського національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів / Звіт про науково-дослідну роботу / Брусак В., Кравчук Я., Гнатюк Р. [та ін.]. – Л : ЛНУ ім. І. Франка . – 2010. –117с.;
- Максимів Н. Галицький рід. – Львів – Київ : Духовна вісь. – 2014. – 472 с., іл.;
- Проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів та об’єктів національного природного парку Яворівський. Том 2. Пояснювальна записка щодо обґрунтування проектних рішень / Кравчук Я. С., Зінько Ю. В., Брусак В. П. [та ін.]. – Л : ЛНУ ім. І. Франка. – 2000. – 256 с.;
- Стецькович С. Полігон на Розточчі : до історії депортацій населення під час створення Яворівського військового полігону. – Л: Видавництво «Видавничий дім» «УКРПОЛ». – 2010. – 84 с.
