У кінці 1929 року у нашому місті почав функціонувати новий аеропорт – летовище переїхало з, обмеженого забудовами, льотного поля на Левандівці у район ланів приміського села Скнилів. З того часу, уже більше як 90 років, триває історія львівського аеропорту на його сучасному місці.
Летовище на Левандівці, неподалік Головного залізничного вокзалу, діяло ще з 1914 року. Саме тут 5 вересня 1922 року було здійснено перший цивільний регулярний рейс за маршрутом Гданськ-Варшава-Львів, який розпочав історію пасажирських перевезень України та Польщі.
Київ та Харків отримали авіасполучення лише через два роки – у 1924 році.
Першою авіакомпанією, яка почала працювати у Львові стала польсько-німецька AeroLloyd згодом компанія розділилась і з німецького боку у 1926 році утворилась Luftgansa, а з польського – спочатку AeroLot, а згодом, у 1928 році – LOT Polish Airlines.
За період пасажирських перевезень аеропорту на Левандівці, з 1922 по 1929 роки було здійснено 4558 рейсів, а пасажиропотік становив 10 тис 784 особи. Найбільше – у 1929 році, коли обслужили 485 рейсів та 1894 пасажири.
Слід відзначити, що перші літаки, німецькі «Юнкерс» могли перевезти 4 пасажирів, згодом авіакомпанія закупила голландські «Фокери», які перевозили 8-10 пасажирів. Ці літаки першими у світі були обладнані туалетом. У середині 30-х років у парк надійшли американські літаки «Локхід», які мали також невеличкий буфет та перевозили до 11 пасажирів. У кінці 30-х закупили американські «Дугласи», місткістю 14 пасажирів. Міжвоєнний цикл замкнули «Юнкерси», місткістю 15 пасажирів. Дві останні моделі літаків вже мали вдосконалене навігаційне обладнання та автопілот.
Відстань Львів-Варшава перші «Юнкерси» долали за 2 год. 30 хв., а Фоккери – за 1год. 40 хв.
Рішення про перенесення аеропорту у Львові з Левандівки, де льотне поле вже було надто малим для розвитку, на Скнилів було прийнято ще у 1923 році. З цього часу з різною інтенсивністю велися роботи по облаштуванню нового об’єкту. Спочатку будівництво велося зусиллями військових, але згодом до цього долучились і цивільні.
У 1929 році було зведено спеціальний залізобетонний ангар, який, водночас, слугував першим аеровокзалом. Цього ж року сюди перенесено пасажирський аеропорт та почалось виконання регулярних внутрішніх та міжнародних рейсів. Водночас сюди було перебазовано і військовий авіаполк.
Цікаво те, що ці давні споруди збереглись і до сьогоднішнього часу у східній частині аеропорту та й досі вражають розмірами велетенських залізобетонних арок.
Розбудова аеропорту продовжувалась і після початку його роботи. У 1931 році до нього підведено залізничну колію. Наступного року встановлено радіостанцію, метеопункт, паливно-заправну станцію та лампу-маяк. Ще через рік льотне поле обладнано радіодальноміром та освітлювальною апаратурою.
Оскільки основною проблемою льотного поля було його розмокання у період дощів та снігопадів, у 1936 році були споруджені дві злітно-посадкові смуги. Відзначимо, що вони були розташовані навхрест: так, як зараз та з півночі на південь. Їх довжина становила 1200 м. Вони мали покращене покриття, викладене щебенем. Тоді ж почалося встановлення бетонного покриття. Спочатку його зробили на пероні біля аеровокзалу та планували на цілому летовищі.
Остання довоєнна модернізація відбулася у 1938 році. Тоді було споруджено спеціальну залу для очікування пасажирів. Загалом вартість робіт впродовж 20-30-х років становила 12 млн злотих. Бетонувати ЗПС почали вже німці у період Другої світової війни.
Примітно, що спочатку цивільна авіація у Польщі входила до складу залізниці, але потім, зрозумівши конкуренцію обох видів транспорту, авіацію відділили у окремий підрозділ міністерства транспорту.
Ще одним цікавим фактом було те, що Львів у міжвоєнний період знаходився на маршруті однієї з найдовших у світі авіаліній. У 1931 році маршрут Гданськ-Варшава-Львів було продовжено з галицької столиці до Бухаресту, Софії та Салонік, а наступного року – з Гданська до Вільнюса, Риги та Таллінна. Таким чином маршрут пролягав між двома морями на Півночі та Півдні становив більше 2 тис. км, які літаки долали за 14 годин. Шлях залізницею тривав 5 діб.
У 1936 році авіалінію продовжено до Афін, а у 1937 році – до о. Родос та Лідди у Палестині. Також на півночі – до Хельсінкі. Тепер протяжність маршруту становила 4,3 тис км. Що було абсолютним рекордом у Європі. Літаком її долали за 34 години, а поїздом – 10 діб.
У 1939 році встигли продовжити маршрут до Бейрута, але не встигли – до Стамбула.
Таким чином у міжвоєнний період зі Львова можна було летіти у 15 напрямках. Окрім основного маршруту, відбувались польоти у Краків. Були плани суттєвого розширення внутрішніх перевезень, але їм перешкодив початок Другої світової війни.
Цікаво, що відкриття нових напрямків також, як і зараз, супроводжувалося яскравими дійствами у присутності офіційних осіб та делегацій. До прикладу, на відкриття рейсу у Салоніки міністр транспорту Польщі передав кубок з водою із Балтійського моря, а грецький міністр наповнив його водою Середземного. А наступного року до Афін було проведено, своєрідний прес-тур з кількох представників ЗМІ.
Квитки на літаки продавались не лише в аеропорту, але й у туристичних агентствах та великих готелях. На купівлю квитків у два боки існували суттєві знижки. Діти до 3 років,летіли майже безкоштовно. З центру Львова до аеропорту курсував безкоштовний автобус. Були й обмеження щодо багажу – дозволялось перевезення сумки, вагою 15 кг, а на дальні рейси – 20 кг.
Щоправда на посадку можна було прибувати за 15 хв. до вильоту. Але треба було здавати свої «гаджети» – фото та радіоапаратуру.
В період першої радянської окупації у 1939-41 роках відкрилися рейси зі Львова у Київ, Москву та ще ряд міст СРСР. Також тут розмістились військові, санітарні та сільськогосподарські авіачастини.
У 1941 році німецька та словацька авіація повністю розбом
била злітну смугу і вже їхні літаки сідали на поля поблизу Рясного. Згодом німецька влада відновила діяльність аеродрому на Скнилові та почала бетонувати смугу. У цих роботах використовували, зокрема, в’язнів концтабору «Шталаг», що розташовувався на Цитаделі.
У 1944 році до Львова повернулась радянська влада. Летовище знову було розбомблене та невдовзі відремонтоване. Аеропорт увійшов у систему «Аерофлоту». Було відновлено рейси у Київ та Москву, організовано – у сусідні області. До середини 1960-х років усі літаки, що летіли на захід, сідали у Львові на дозаправку.
