Кохання… Що може бути банальніше й величніше від цього почуття. Скільки історій щасливого й нещасливого кохання знає наше місто, місто, де дівчата гарні, як ніде у світі. У найпопулярнішій пісні ХХ століття про наше місто «Тільки у Львові» співається: а панни має це солодке місто, як сік, чоколяда і мед.
Турецький мандрівник ХVІІ століття Евлія Челебі писав про львівських дівчат: «У сприятливому кліматі тутешніх місць дівчата такі гарні, що побачивши їх, одягнених у шовковий розмаїтий одяг, сонцеликих, з очима козулі, газелі, сарни, втрачаєш голову».
Тільки у нашому місті могли бути такі щасливі шлюби, як, наприклад, у одного з найбагатших купців Львова ХVІ століття Вольфа Шольца, засновника славетного міщанського роду Шольц-Вольфовичів. Він мав 12 синів і 12 дочок, зважте, від однієї дружини Дороти. Щаслива родина мешкала у чудовому будинку на Площі Ринок, 28, а надгробна плита родини Шольц-Вольфовичів, яка залишилася від старого середньовічного цвинтаря, була пізніше вмурована у стіну катедрального костелу.
Але, як ми всі добре знаємо, кохання буває не лише щасливе, а й здебільшого трагічне.
Неймовірну за своїм трагізмом історію пам’ятають львівські камені, історію, яка навряд чи має аналоги у світовій класичній літературі. 1518 року, за вироком львівських суддів, було спалено живцем вірменина Івашка і польку Софію лише за те, що вони кохали одне одного. Тодішні закони прирівнювали міжконфесійні статеві стосунки, тобто стосунки людей різних віросповідань, до таких страшних гріхів як зоофілія чи некрофілія. Львівський суд не взяв до уваги навіть того, що нещасні обоє були християнами, тільки Івашко був вірменської, григоріанської віри, а Софія – католичка. Суд не зважив і на те, що вірменин був уже декілька років удівцем, а полька незаміжньою.
Засуджених до смерті коханців, зв’язаних спиною до спини, скованих одним ланцюгом, вивезли в довгих одежах, облитих смолою,за місто (у місті тоді страчували лише представників шляхетського стану). Ідучи до місця страти, а це було найвірогідніше на Горі Страт, поблизу сучасного Краківського ринку, нещасні тримали в руках по незапаленому смолоскипу. Перед тим, як «грішники» зійшли на приготований до страти стос дров, їм запалили смолоскипи і таким чином засуджені самі підпалили своє смертне вогнище.
Польський король, дізнавшись про цю страту,був обурений рішенням львівських суддів, але на жаль вже нічого не можна було змінити, і він лише наказав виплатити вірменській громаді грошову компенсацію. За одними джерелами, вірмени відмовились узяти гроші, за іншими – місто їм нічого не сплатило.
Історія Івашка і Софії мала би надихнути і найгеніальніших митців до написання поеми, п’єси чи опери, але поки що на цю тему нічого не написано. Львівські поети, композитори, драматурги – слово за вами.
Ілько ЛЕМКО
Джерело: Лемко І. Легенди старого Львова. – Львів: «Апріорі», 2008.
