Глибина втрати, якої зазнала мистецька спільнота Львова 14 листопада цього року, особливо гостро резонувала в назві першої посмертної виставки малярства Володимира Стецули «Я вільний птах – я люблю волю» у кав’ярні «Штука». Сюди він любив приходити, щоби поспілкуватися з численними колегами на їх вернісажах, тут своїми чистими помислами й компетентними судженнями він збагачував емоційне тло численних інтелектуальних гутірок. Та й сам твір, обраний для афіші, сповна відповідав індивідуальній природі автора – одного з найбільш проникливих, в суті живописання як іманентної субстанції творчого акту, художників.
Народився Володимир Стецула 1958 року у м. Сколе Львівської області в родині художника, професійну освіту набував упродовж 1976-1981 років у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. На ранній стадії вироблення власної малярської мови надавав значення субстанції внутрішньої динаміки, яку намагався виражати навіть в портретуванні. Натомість більше його манили незвідані можливості абстрактно-асоціативного мислення, що визначило подальшу стратегію творчого пошуку.
Деякі важливі елементи синтаксису і морфології сучасного живопису, найперше в аспекті абстрактного експресіонізму, він набув у США, маючи змогу відчути галерейне життя американських мегаполісів. Натомість, повернувшись в Україну, Володимир Стецула довірився власному інтуїтивному простору й досить відповідально, а також і вперто, культивував імпровізовану манеру конструювання поетико-філософічних смислів та крок за кроком виробляв власну абетку «пластичних метафор».
«Впіймати» автора за якимись статичними формальними характеристиками живописного письма практично неможливо, оскільки метафізична парадигма творчих досвідів відкривала щораз нові грані його обдарування. Ключова якість його великого малярського спадку – це щирість, це справжність реалізації глибинних внутрішніх інспірацій. Художник уникав кон’юнктури чи бажання «комусь подобатися». Кожного разу від «вичавлював» зі себе ту сумарність енергетики і любові, а подекуди й ліричної іронії, яка в найкращий спосіб артикулювала його темперамент та духовно-ціннісну ідентичність. Будучи «вільним птахом» у мандрівках теренами творчого духу, він завжди залишався закоріненим у рідну землю, а метафоричне багатство його образів було свого роду естетичним й інтелектуальним відлунням традиційного фольклору.
Поза тим, що виставка у «Штуці» не може передати усіх нюансів поліфонічної природи творчості Володимира Стецули, вона стане першим кроком до вшанування пам’яті про незабутнього для Львова та України в цілому мистця, однієї з найбільш яскравих постатей сучасного національного мистецтва.
Роман ЯЦІВ
