У червні 2015 року “Фотографії старого Львова” писали про закладення та побудову храму Вознесіння Господнього, що розташована в районі Старого Знесіння (вулиця Старознесенська, 23). Сьогодні ми продовжуємо розповідати про цю святиню. Зокрема, про її інтер’єр.
Вознесенська церква побудована на пагорбі, на місці давньої дерев‘яної, на кошти відомого власника фабрики горілчаних виробів Бачевського, стараннями священника А. Билинкевича. Запроектований храм архітектором Владиславом Галицьким. Побудований в 1901-1902 роках у стилі еклектики. Освячений у 1903 році.
Зовнішні стіни церкви муровані з тесаного і дикого каменя, привезеного з с.Демні, внутрішні — з цегли, отиньковані, оздоблені сучасними розписами і архітектурним декором. У вікнах — вітражі сучасних майстрів.
Інтер‘єр церкви створений у 1901-1902 роках та має архітектурний декор. Нервюри підкупольного простору, які у верхній частині мають капітелі, спираються на імпости прикрашені голівками ангеликів.
Стіни храму суцільно вкриті розписами із сюжетами переважно з Нового Завіту, які поновлювалися в 70-х роках ХХ ст.
Іконостас церкви створено невідомим автором у 20-30-ті роки ХХ ст. Одноярусний з невеликою півциркульною аркою в центральній частині, над царськими вратами, з хрестом на завершенні. У верхній частині має виступаючий карниз з профілюванням, який вгорі оздоблений золоченою ажурною різьбою. Фриз під карнизом прикрашений різьбою у вигляді лабрекена з кутасиками.
Ікони — півкруглозавершені з боків фланковані стрункими круглими колонками з капітелями з різьбленими архівольтами, простір в трикутниках між якими заповнений золоченою плоскорізьбою.
Іконостас добре збережений, лише ікона з зображенням Миколая та храмова ікона – “Вознесіння Христа” ремісничого виконання, мальована на полотні, значно пізніше.
Намісні ікони “Богородиця з дитям” та “Христос Пантократор” намальовані професійним художником академічної школи. Іконографічний тип Христа та Богородиці характерний для кінця ХІХ — початку ХХ ст.
Царські врата — двостулкові, прикрашені майстерно виконаною мереживною різьбою з мотивом виноградної лози з великими гронами, яка переплітаючись гнучкими стеблами, оточує чотири медальйони з погрудними зображеннями євангелістів зі символами. Центральний стовпчик, оздоблений колосками пшениці, які перевиті стрічками, увінчаний книгою з митрою. В центральній частині стовпчика медальйон зі сценою Благовіщення. Живопис імпресіоністичного плану.
Дияконські врата — трилопатевозавершені, розділені гладким обрамленням на верхню і нижню частини. Центральне поле вгорі і внизу заповнене стилізованими акантовими галузками, які у верхній частині компонуються довколо круглих медальйонів з погрудним зображенням дияконів, у нижній — довколо чотирипелюсткової розетки.
Вівтарна частина створена Андрієм Коверком у 1938 р. .
Престол стоїть на невисокому постаменті, має з боків виступи, центральне поле між якими прикрашене фігуративними та орнаментальними барельєфами.
Західний бік престолу, звернений до царських врат, в центральній частині оздоблений золоченою плоскорізьбою у вигляді рівнораменного хреста, закомпонованого в колі і оточеного з боків двома виноградими галузками.
В центрі хреста — коло з монограмою, між раменами — круг з херувимами. Вгорі — стрічка з написом і датою “Жертва Івана і Варвари Станкевичів Р.Б. 1938”. На бічних виступах, поверх різьбленої виноградної галузки, розміщені круги з чашею та рибою і трьома хлібами.
Кивот у формі малої п‘ятибанної церковці стоїть на восьмигранній підставі, кожна грань якої оздоблена плоскорізьбою у вигляді виноградної галузки. Центральна баня кивоту має високий барабан з чотирьох боків прикрашений кругами з грецьким хрестом, а самі куполи — рельєфним орнаментом, що нагадує гонти. Двері кивоту мають барельєфне зображення Христа-вионоградаря, який сидить звернений вправо.
Єпископський трон (“Горне сідалище”) виготовлений з дерева, має високу півкруглозавершену спинку, увінчану хрестом і трапецевидної форми сидіння, оперте на тумбовидну основу. Підлокітники мають вигляд декоративно потрактованих грифонів. Центральне поле спинки, півциркульної форми, оточене профілюванням, у заглибленні якої вирізьблене цілофігурне горельєфне зображення благословляючого Христа, який сидить на престолі.
На північній стіні храму вівтар з іконою Матері Божої-Елеуси початку ХVІІІ століття, що походить із церкви-попередниці. На вівтарі лежить ікона “Богородиця з дитям”, створена невідомим народним майстром та датована І пол. ХХ ст.
З північного боку біля іконостасу є сповідальниця у вигляді великого дерев‘яного фотеля з високою прямокутною спинкою, авторства Андрія Коверко (1938 р.).
Південний вівтар містить образ Христа, написаний Антоном Манастирським.
У головній наві храму розміщений дерев’яний рельєф “Христос — добрий пастор” (Андрій Коверко, 1938 р.). На ній зображено постать Христа у короткому одязі. Христос стоїть на невисокому пагорбі, притискаючи до грудей обома руками ягня. Ікона оточена тонкою золоченою рельєфною облямівкою, фланкована золоченими півколонкаи з капітелями, які прикрашені плоскорізьбою з мотивом квіткової розетки та виноградної лози. Верхній, півкруглозавершений край ікони оздоблений накладною золоченою плоскорізьбою з двох виноградних галузок. На завершенні — рівнораменний хрест, який стоїть на кулі, оточений з боків двома волютами та виноградними гронами з листками. Внизу, в лівому куті – монограма автора “АК” закомпонована в колі.
В наві церкви з північного і південного боків стоять дві церковні лави спареного типу столярної роботи, які оздоблені плоскорізьбою на спинках і боковинах (автор Андрій Коверко, 1938 р.ік)
Лава з північного боку має спинку з завершенням трикутної форми, центральне поле якого прикрашене плоскорізьбою і увінчане хрестом. Бічні сторони мають півкругле завершення, центральне поле якого прикрашене різьбою у вигляді хреста з ромбовидними кінцями, нижче — орнаментальна смуга з ромбовидним орнаментом. Трикутник між сидінням лави і боковинами прикрашений віялоподібним орнаментом.
Джерела:
Обліковий паспорт на художні твори, що зберігаються в Вознесенській церкві, 1995 р.
Газета “Галичанин” 1901 р. № 220
М.Андрусяк. З минулого Знесіння. Львів, 1992
