Пошук методів збереження культурної спадщини з кожним роком стає життєво необхідним. Нині замало лише обговорювати, а потрібно домовлятися, яким способом і хто це може робити. Для цього Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою ініціював і організував науково-практичний семінар „Інноваційні методи збереження інтелектуальної спадщини української еміграції“. Головні акценти зустрічі стосувалися питань культурних скарбів інтелектуального надбання української діаспори, зародження та розвитку найбільшої онлайн-бібліотеки української еміграції та поселення Diasporiana, а також — інновації в бібліотекарстві та їхнє практичне застосування.
— Наш захід покликаний розпочати важливий діалог про збереження великих пластів друкованої спадщини української діаспори, актуалізувати питання дослідження історії, діяльності української еміграції та поширення цих знань у суспільстві. Важливо не просто зустрітися, поговорити, а продумати механізм, щоб допомогти наповнюватись, розвивати й поширювати ці надбання, які є клондайком — недослідженим, невивченим і неоціненим. Говорячи про діаспору, мусимо розуміти, що співпраця — це не тільки угоди й зустрічі. Під цим є величезний пласт викликів і завдань, які мусимо виконати. Українська діаспора — це невід’ємна частина нашого соціуму, історії, культури держави. Тож маємо розуміти, що інтелектуальний продукт повинен інтегруватися з нашим буттям, — наголосила директор МІОК Ірина Ключковська.
У межах зустрічі презентували електронну бібліотеку Diasporiana. Цей проект зберігає та оприлюднює інтелектуальну спадщину української еміграції, відкриваючи унікальні надбання української діаспори тисячам дослідників і не лише, формуючи новий погляд на історію України, наукові та культурні надбання нашого народу.
Засновником проекту Diasporiana є директор Інституту журналістики і масової комунікації Класичного приватного університету (м. Запоріжжя) професор Олег Богуславський.
— Працюючи над дисертацією, зрозумів, що серед праць бракує українського сегменту. Це був сигнал, щоб спробувати заповнити цю прогалину. І від 2010 року я почав роботу над ресурсом Diasporiana. Нині вже фактично все, що було в запорізьких книгозбірнях можна знайти на цьому сайті. Знаю, що значно більше джерел є тут, у Західній Україні. На жаль, бібліотеки не надто активно долучаються до оцифрування літератури. Знаю досвід Чехії, де сканують все, що мають, щоб надати доступ усім. Свого часу Diasporiana власне й задумувалася для того, щоб одоступнити якомога більше джерел, — розповів Олег Богуславський.
Проректор Львівської національної академії мистецтв, історик мистецтва Роман Яців, який є не просто шанувальником віртуальної бібліотеки Diasporiana, а також і дослідником інтелектуальних надбань діаспори, наголосив:
— На перший погляд, це — невеликий проект, але насправді, — це відкритий університет. Він може бути мотиваційним чинником для іншої парадигми нашого мислення. Ресурси, накопичені там, дають розуміння, що український вимір — безкінечний.
Про те, як відбувається збереження, оцифрування документів розповіла також головна архівістка Центрального державного архіву зарубіжної україніки (м. Київ) Надія Лихолоб. Вона акцентувала на проблемі розпорошеності архівних документів не лише в Україні, а й у світі, а також і на тому, що досі нема системної і скоординованої роботи.
— У 2007 році, коли було створено Центральний державний архів зарубіжної україніки, ми найперше звернулися до Міністерства закордонних справ за допомогою, щоб вони надіслали в усі посольства циркулярні листи. І ми почали отримувати літературу, копійні документи. Найперше нам надіслали чимало документів із Румунії, серед яких була навіть оригінальна фотографія з Лесею Українкою. Згодом із Пряшівщини отримали велику збірку, яка висвітлює діяльність української діаспори в Європі в міжвоєнний період. Потім від фундації ім. О. Ольжича.
Масштабну роботу з оцифрування і поширення документів уже понад одинадцять років провадить також і Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів „Тюрма на Лонцького“. Директор Руслан Забілий розповів, як це все починалося, і в який спосіб діє та розвивається нині.
— Ідея створення електронного ресурсу прийшла ще в 2007 році. Тоді ми не знали, як це робити. Спершу розписали бачення проекту, знайшли партнерів, які допомогли запустити цей процес в інтернеті. Та цього було недостатньо. Потрібно було наповнювати ресурс документами. Нині на нашому ресурсі є 24 тис. документів, і їх кількість постійно збільшується. В „Тюрмі на Лонцького“ є лабораторія з реставрації документів. Також маємо спеціальну методику, як працювати з документами, які викопали зі землі. І навіть зберігаємо документи, які на сьогодні не можемо відчитати. Та знаємо, що за кордоном є обладнання, де завдяки ультрафіолетовим променям уможливлюється відчитування тексту. Тож, сподіваємося, що рано чи пізно теж зможемо це зробити.
Директор Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки Іван Сварник та директор Науково-технічної бібліотеки Львівської політехніки Андрій Андрухів дійшли висновку, що нині важливо, щоб діяльність бібліотек не обмежувалася лише читальними залами, а потрібно намагатися відповідати на потреби сучасності — виходити в інтернет простір.
Наталія ПАВЛИШИН
