1 січня 45 року до н. е. було запроваджено юліанський календар. Якби цього не сталося, ми не розуміли би, коли жив Гай Юлій Цезар, папа Григорій XIII і що за чим йде у нашому житті. Жартувати на цю тему ніби любив і сам великий римський полководець, якому приписують такі слова: “Римляни завжди перемагають, але ніколи не знають, коли це трапилося”. Те, що колись було прогресивним, сьогодні є застарілим і мало практичним. Відтак, дискусії про логіку та порядок святкувань тривають віддавна. Львів – це місто, яке знаходилось на перетині культур і традицій. Проблеми, появу яких в інших містах могли навіть не зрозуміти, тут були на поверхні й били ключем. Питання календаря не виняток. Хронологічну прив’язку святкувань у нашому місті обговорювали 500 і 100 років тому. Обговорюють і сьогодні.
У часи Юлія Цезаря вирішили реформувати попередній календар, який був застарілим і базувався на місячних циклах. Той не цілком відображав зміни пір року і потребував постійних коректур. Натомість, у новому календарі, який базувався і на дослідженнях попередників (зокрема, александрійських астрономів), уже було 365 (366) днів, а також перенесено початок року з березня на січень. Крім того, серед назв місяців були такі, що на честь Цезаря – наш липень (July), а пізніше і на честь Октавіана Августа – наш серпень (August).
Попри старання астрономів Юлія Цезаря, з часом ставало все більш очевидним, що розроблений ними календар також має багато недоліків і суттєво розходиться із астрономічним сонячним роком. Відтак, у 1582 році було розроблено новий календар. Оскільки це відбувалося за активної підтримки папи римського Григорія ХІІІ, останній було названо саме на його честь. Григоріанський календар можна вважати більш динамічним та адаптивним відносно процесу обертання Землі навколо Сонця.
На 1582 рік Львів входив до Речі Посполитої. У ній григоріанський календар було прийнято майже одразу після моменту його запровадження. На цій основі згодом і виник конфлікт, адже на соборі християн східного обряду у Константинополі (Стамбул) нового календаря не прийняли. Відтак, на початку 1584 року русини у Львові, як і раніше, святкували Різдво за старим юліанським календарем. Це не сподобалося латинському архієпископу Яну Димитру Соліковському. Він наказав розігнати учасників процесії, а храми закрити. У зв’язку з цим, на архієпископа поскаржились королю. Останній наголосив, що календар вводили для порядку і він не може бути причиною порушення свободи визнань, а подібні акти примусу заборонили.
У іншому світлі дане питання постало у ближчому до нас хронологічному відтинку. Зокрема, 3 березня 1932 на шпальтах відомого часопису “Діло” з’явився текст громадського та культурно-освітнього діяча Юліана Романчука. Останній зазначав, що реформа календаря “дозріла […] вже тепер”. Також підкреслював, що це “стид перед цивілізованим світом”, що у ХХ столітті “галицькі українці” використовують календар, застарілість якого є очевидною. Політик наголошував, що такий перехід не усуне різницю між західним і східним обрядами, адже відмінностей насправді значно більше. Романчук наголошував на доцільності святкувати разом з увім світом. По тому також згадав про надто довгі богослужіння у східному обряді і навіть надто довгі похорони та інші відправи; надто велику кількість постів і їх значну тривалість. Як наслідок, їх ніхто не дотримується. Уподібнення з західним обрядом, на думку автора, не варто очікувати і через відмінності між духовенством. При цьому, Романчук негативно відгукувався про практику целібату; писав, що “наше” духовенство і їх дружини повинні бути прикладами взаємопідтримки і праведного життя, “особливо в теперішніх […] часах, коли то занепад сексуальної моралі чимраз більше підриває основи подружого й родинного життя”.
У контексті календарного питання на шпальтах “Діла” в міжвоєнний період розгорнули цілий міні-флешмоб. Видання запустило опитування “Спільні чи окремі свята?”, до якого долучилося багато дописувачів і читачів. Обговорювали доцільність зміни логіки та порядку святкувань. І хоч прийшли до висновку, що реформа календаря ще “не дозріла”, сама спроба подібного обговорення є дуже цікавою. У контексті цієї тематики висловлювалися також і дописувачі часопису “Dziennik Polski”. У одному з матеріалів зазначалося про потребу зміни юліанського календаря: “У Львові починає щось діятися”. Автор цієї статті писав про спільне відзначення “польських” і “руських” свят, а також зрівнянні азбуки для розуміння думки і культури одне одного. Дописувачі “Діла” скептично відгукувалися про подібні ініціативи, а будь-які переходи вважали можливими лише з “мотивів українського національного і церковно-віроісповідного інтересу”.
Про те, як гостро стояло у той час питання календарної реформи у часописі “Діло” описано на прикладі ситуації, яка мала місце у місцевості П’ятра-Нямц (сьогодні Румунія). Там дійшло навіть до кривавих сутичок, у яких було вбито 4 людини і поранено близько двадцяти. Селяни, прихильники юліанського календаря, прибули до міста, аби звільнити з в’язниці двох своїх провідників. Через постійне зростання градусу протистояння, жандарми були змушені вдатися до зброї, летальних наслідків уникнути не вдалося.
У Львові і в Україні сьогодні питання календарної реформи також на часі і активно обговорюється достатньо давньо. Тим не менше, варто пам’ятати, що до цього цивілізаційного рішення варто рухатися також і цивілізаційними методами. Можливо, що з часом юліанський календар, впроваджений 1 січня 45 року до нашої ери, стане просто історією, але чи “дозріли” ми для цього? Відповідь, як і сто років тому, залежить від нас самих.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Гулюк Є. Різдво у Львові, яке “посварило” львівського архієпископа та короля // Фотографії старого Львова, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/rizdvo-u-lvovi-yake-posvarylo-lvivskoho-arhijepyskopa-ta-korolya/
- Новинки // Діло. – Львів, 1936. – Ч. 208. – С. 6 – 7.
- Питоменности культури не можуть бути предметом політичного торгу! // Діло. – Львів, 9 жовтня 1936. – Ч. 228. – С. 1 – 2.
- Романчук Ю. Спільні чи окремі свята // Діло. – Львів, 1932. – Ч. 56. – С. 2 – 3.
