Різдво у Львові, яке “посварило” львівського архієпископа та короля  

0
949
Різдво у Львові, яке “посварило” львівського архієпископа та короля  

Зимові свята традиційно асоціюються у нас із спокоєм, теплом, родинним затишком і відпочинком. Хтось, починаючи новий рік, дає собі обіцянки про те, що наступні 365 днів будуть кращими за попередні. Інші загадують бажання, треті просять у Бога за себе і своїх рідних. Сам факт того, що у цей період багато хто забуває про роботу і згадує, що є рідні і що можна сходити до церкви, робить ці дні інакшими. Одним словом, ці дні оповиті магією чистоти та оновлення, можливістю (хай навіть у головах) розпочати новий цикл, новий шлях, вдосконалюватись і розвиватись. Але чи так було завжди? Очевидно, що ні. Навіть більше того – в окремі моменти зимові свята ставали потужним каталізатором і подразником, спричиняли справжній вибух у суспільній думці і призводили до відкритих конфліктів. Про один з таких, який мав місце і на вулицях нашого міста, сьогодні й поговоримо.    

Луїджі Ліліо. Фото з https://uk.wikipedia.org
Луїджі Ліліо. Фото з https://uk.wikipedia.org

Наприкінці далекого XVI століття на наших теренах активно обговорювали не тільки питання унії, але й новий календар. Нова система літочислення була введена до вжитку у католицьких країнах папою Григорієм ХІІІ 4 жовтня 1582 року. Базувалась вона на розробках Луїджі Ліліо та Христофора Клавія і ліквідовувала відставання юлінського календаря у порівнянні з сонячним роком. До карми авторів та винахідників можна також додати і те, що аби підготувати дану реформу, проводились серйозні та тривалі дослідження – у 1578 році папа Григорій ХІІІ наказав збудувати вежу для астрономічних спостережень, а також заснував Ватиканську обсерваторію. Відтак, зміни до календаря вносили не на пустому місці.

Христофор Клавій. Фото з https://uk.wikipedia.org
Христофор Клавій. Фото з https://uk.wikipedia.org

Але своїми дослідженнями та нововведеннями папа та його команда переконали далеко не всіх. Наступного року пропозицію перейти на новий календар було надіслано Константинопольському патріарху Єремії ІІ Траносу, але відповідь була негативною. На соборі у Константинополі, наприкінці того ж року, пропозицію визнали за таку, яка не відповідає канонічним правилам святкування Великодня. Очевидно, що позиція патріарха визначала також і орієнтацію Православної Церкви загалом. Тут і було закладено початок майбутньої конфліктної ситуації.

Константинопольський патріарх Єремія ІІ. Фото з https://uk.wikipedia.org
Константинопольський патріарх Єремія ІІ. Фото з https://uk.wikipedia.org

Річ Посполита, до складу якої на той час входило більшість українських територій, як католицька країна, календар прийняла. Разом з тим, православне населення цієї держави його не визнавало. У пізніший час це стало причиною та одним з наріжних каменів постання явища так званої “полемічної літератури”, яка розгорілась між католикам та православними, православними та уніатами. Усе було так складно, бо “O jedności kościoła Boźego” християни східного та західного обрядів думали по-різному. Для православних унія та інші компромісні питання були можливими, але тільки за умови збереження їхнього обряду та традицій. Натомість, для більшої частини католиків унія означала одне – лише інкорпорація та підпорядкування: бачимо це на прикладі творів єзуїта Петра Скарги, праць Бенедикта Гербеста і ін. Тиск був надто радикальним, а його натхненники не рахувались з місцевими традиціями, не демонстрували обізнаності й належного розуміння.

Петро Скарга. Фото з polonews.in.ua
Петро Скарга. Фото з polonews.in.ua

У цих умовах і виникла відповідна ситуація на вулицях Львова. У 1584 році православне населення міста Лева, за старим обрядом та юліанським календарем святкувало Різдво Христове. Це запримітив львівський латинський архієпископ Ян Димітр Соліковський – дуже впливовий та енергійний діяч у масштабах всієї Речі Посполитої у той час. Йому не надто припали до душі такі святкування і він наказав розігнати учасників процесії, а церкви взагалі позакривати. 3 січня, у рамках цього наказу, відбувся напад на Успенську церкву – парафіян вигнали з храму, а священника зневажили. Тоді ж був і аналогічний напад на Богоявленську церкву. Ці дії викликали масу обурення й невдоволення у християн східного обряду.

Ян Димітр Соліковський
Ян Димітр Соліковський

Епізоди з Соліковським активно згадували у полемічних творах: Христофор Філалет у “Апокрисисі” апелював до того, що церкви “печатають”, богослужіння відповідно до старого календаря здійснювати не дають і людей з храмів виганяють; на свята дзвонити і через ринок з процесією ходити забороняють. Відтак, скандал з львівським архієпископом став енциклопедичним для православних полемістів. Але на цьому вони не зупинились – скаргу на Соліковського подали самому королю Речі Посполитої Стефану Баторію. Король зазначив, що “календар новий введено для порядку […] Речі Посполитої, а не обмеження свободи визнань” і заборонив наступні подібні фізичні силування. Варто додати, що цей епізод зіпсував відносини короля та львівського архієпископа і у всіх наступних складних та суперечливих ситуаціях останній перебував у опозиції до пропозицій монарха.

Король Стефан Баторій. Фото з https://uk.wikipedia.org
Король Стефан Баторій. Фото з https://uk.wikipedia.org

Позиція та поведінка архієпископа у описаній ситуації видається трішки дивною. Як Димітр Соліковський народився у протестантській родині, а його вчителем був видатний для того часу мислитель – Філіп Меланхтон. Крім того, Соліковський ще й був політиком і дипломатом зі стажем – тривалий час він відстоював інтереси Речі Посполитої у перемовинах зі Швецією та Данією, неодноразово бував при французькому дворі, зокрема, вів перемовини із королем Генріхом IV Валуа та намагався переконати того повернутись на польський трон; бував у Папській області. Усе перераховане вище кардинально розходиться із грубістю, яку архієпископ дозволив собі стосовно процесії східного обряду у Львові, що не підтримав навіть король. Як бачимо, сьогоденні зміни і дискусії довкола дати святкування Різдва, мають давнє, уже призабуте підґрунтя.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Гулюк Є. “Мовою фарб” вони говорили з Богом: кілька штрихів з життя львівських малярів // Фотографії старого Львова, 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/movoyu-farb-vony-hovoryly-z-bohom-kilka-shtryhiv-z-zhyttya-lvivskyh-malyariv/
  2. Гуменний В. Ян Димітр Соліковський, або невигадана історія незвичайного львівського архієпископа // Фотографії старого Львова, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/yan-dymitr-solikovskyj-abo-nevyhadana-istoriya-nezvychajnoho-lvivskoho-arhijepyskopa/
  3. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів: Каменяр, 1991. – с. 52, 105.
  4. Слово многоцінне. Хрестоматія української літератури. – Київ: Аконіт, 2006. – с. 411.
  5. Jana Dymitra Solikowskiego arcybiskupa Lwowskiego krótki pamiętnik rzeczy Polskich. Od Zgonu Zygmunta Augusta […] do r. 1590 / Przeł. Władyslaw Syrokomla. – Petersburg і Mohylew: Nakładem Bolesława Maurycego Wolfa, 1855. – С. VIII – XI, с. 15 – 18.

Напишіть відгук