Як хутір став містом. Про Басівщину та рівненську школу, якої немає

1491
М.І. Кур’яник з учнями біля школи №13 1960-і рр.
М.І. Кур’яник з учнями біля школи №13 1960-і рр.

На східній околиці Рівного до 1957 року було село Видумка. Територія Видумки простягалася від нинішнього автовокзалу до вулиці Граничної, яка й була граничною лінією міста, та до сучасної вулиці Бандери. За переказами, Видумкою називався заїжджий двір, який знаходився на роздоріжжі поруч із кладовищем “Грабник”.

Центр села був у районі сучасної школи № 12. Видумка мала два хутори – Басівщина і Сосонки, що поруч із теперішньою трасою на Київ. Нині урочище Басівщина більш відоме, як територія, де з 1982 року став розростатися Рівненський зоопарк — одне з найулюбленіших місць відпочинку рівнян. На хуторі Басівщина було всього кілька хат. А його назва має прямий стосунок до села Басів Кут. Саме тут були поля басівкутців.

Є ще одна цікавинка цієї рівненської околиці. До 1963 року в невеличкому будинку з лівого боку траси в напрямку на Київ на пагорбі розміщувалася Рівненська початкова школа № 13. У останні роки її існування вчителем і директором цієї школи в одній особі був корінний рівнянин Микола Іванович Кур’яник.

М.І. Кур’яник із школярами, 1960-і рр
М.І. Кур’яник із школярами, 1960-і рр

Кілька років тому нам вдалося зустрітися з жінкою поважного віку Ганною Никонівною Якубчик, мешканкою Басівщини, яка працювала в цій школі прибиральницею і добре пам’ятає про “початківку”.

Хутір Басівщина

Розповідає Ганна Никонівна Якубчик: “Я народилася в 1924 році в селі Глинськ. Сім’я наша Чернюків була велика — дев’ятеро дітей. Старша сестра за Польщі вийшла заміж у Рівне й жила на “Високій горі”. Це там, де зараз скульптура жінки стоїть, що на в’їзді до Рівного. Я часто їздила до сестри і тому цю місцину добре знала ще до війни. Тут до 1957 року було село. Паспортів люди не мали аж поки Видумку не приєднали до міста.

Сільрада наша була в районі сучасної школи № 12. А до церкви ми ходили в село Біла Криниця. Знаю зі слів сестри, як євреїв вели на розстріл у Сосонки, адже вона жила поруч цього страшного місця. Який то страх був! Хата наша у Глинську згоріла під час війни, і я поїхала до міста. Вийшла заміж у 1947 році і з того часу живу в Рівному”.

“Після війни землі на Басівщині відносились до колгоспу “Зірка”, — продовжує спогади Ганна Якубчик, — як і землі сіл Бармаки і Видумка. Ми з чоловіком в колгоспі не працювали. Чоловік працював дорожником (ремонтував дорогу, що прямує на Млинів). А мене покликали працювати в школу. То й землі ми спочатку мали лише 6 соток. Не порозкошуєш”.

Арка, яка стояла у районі теперішнього автовокзалу до початку 1950-х, відділяючи місто від села
Арка, яка стояла у районі теперішнього автовокзалу до початку 1950-х, відділяючи місто від села

Початкова школа № 13

У особистому архіві братів Кур’яників, які мешкають у Рівному, збереглося серед родинних світлин фото Рівненської початкової школи № 13, біля якої стоїть невеличка група школярів і вчитель Микола Іванович Кур’яник. Мешкала сім’я Кур’яників на Грабнику (нині вулиця Островського) у будинку № 56, збудованому в 1932 році. Старожили Рівного добре пам’ятають цього поважного чоловіка, який все життя працював вчителем, а в пенсійному віці був екскурсоводом і з захопленням проводив екскурсії по місту.

Із розповіді Ганни Якубчик про “початківку”: “Школа була звичайногю хатинкою, що стояла на горбочку неподалік траси. Збудував її колись бідний поляк, причому звів абияк. Коли ж ця школа почала діяти, то спочатку вона відносилась до Білої Криниці, а з 1960 року вже стала Рівненською початковою школою № 13. Було в школі чотири класи і лише дві невеличкі класні кімнати. В класах стояли довгі дерев’яні парти. Поруч зі школою був невеличкий спортивний майданчик. Учнів вчилося мало, близько десяти. Пам’ятаю вчителя Сосновського з місцевої української родини, який жив на Басівщині. Потім, десь у 1958 році, прийшов до нас вчителем Микола Іванович Кур’яник.

М.І. Кур’яник в нижньому ряду зліва серед вчителів 1950-і рр.
М.І. Кур’яник в нижньому ряду зліва серед вчителів 1950-і рр.

Я тут була повною хазяйкою – прибирала, грубки топила, дзвонила на уроки. Жили ми з Миколою Івановичем дружно, разом дітьми переймалися. Пам’ятаю, як ялинку на Новий рік ставили, іграшки з дітьми виготовляли. Дітки віршики читали перед батьками, які приходили на свято. А ще пам’ятаю такий казус з часів вчителювання Сосновського. Я стіни побілила в класах і синьки передала, то колір вийшов такий синюватий, а лінію зверху жовту зробила. То вчитель сказав мені, щоб я стерла того жовтого поясочка. Боявся, що хтось ще донесе і можуть бути неприємності за таке кольорове поєднання. Поруч була шкільна ділянка. На майже гектарі поля ми з дітьми вирощували різну городину, яку потім продавали, а виручені кошти віддавали дітям-сиротам. Навіть ячмінь сіяли. Старші діти з Басівщини ходили до школи в Білу Криницю або добиралися в місто. Моя дочка теж в перших класах тут вчилася, а потім продовжила навчання в школі № 10. Цю початкову школу закрили, коли вже звідси пустили автобус, і діти змогли їздити в місто”.

М.І. Кур’яник — у центрі — з колегами. 1960-і
М.І. Кур’яник — у центрі — з колегами. 1960-і

Залишилось чимало спогадів про школу, якої вже немає і в сина Миколи Кур’яника Бориса Миколайовича. Він пригадує, як часто бував у цій школі разом з батьком. “Батько одночасно вчив усю школу, — розповідає Борис Кур’яник. — Спочатку дасть завдання учням 1-2 класів, а потім йде до учнів 3-4 класів”. За свідченням пана Бориса, початкова школа на Басівщині була дочірньою Рівненської школи № 10, і батько брав підручники та приладдя для потреб цієї школи в школі № 10. А ще він пригадує, що вчителям школи № 10 на Басівщині виділили городи, і вони приїжджали сюди так званою “полуторкою” — ававтомобілем, який в той час був у господарстві міської школи.

Вул. Київська, 145. Тут була початкова школа № 13
Вул. Київська, 145. Тут була початкова школа № 13

Як зникла школа

Після закриття школи на Басівщині ордер на цей будинок дали родині, що раніше мешкала на вулиці Колгоспній, і їхня квартира підпадала під знесення. Кажуть, що нові господарі розвели в своєму нехитрому обійсті з десяток собак і бідували разом з тваринами. Шкільний будинок поволі ставав руїною. З часом ділянка землі і стара школа стали приватною власністю інших господарів, які збудували тут нове просторе житло.

Сучасний вид на Басівщину
Сучасний вид на Басівщину

Шкільна хатинка стала просто хлівом, який ледь тримався за цей світ, і зрештою був розібраний. Новий господар пан Леонід охоче розповідав усе, що знав про шкільний будинок, про стару криницю глибиною понад 40 метрів, з якої брали воду для школи. Була криниця зовсім захаращена, а він її вичистив і зараз з неї п’ють дуже смачну воду.
Початкова школа № 13 на Басівщині, що стала першою сходинкою у світ знань для покоління учнів повоєнних років, зникла назавжди. Але залишилась у спогадах її колишніх учнів, бо була першою в їхньому житті. А ще зберігається вона на старих світлинах, що нині є часточкою нашої рівненської історії.

Галина ДАНИЛЬЧУК

Джерело: РівнеРетроРитм

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.