Про несолодке життя рівненських гімназистів середини ХІХ століття розповідають нам численні архівні документи, що дійшли до наших часів. Та й самі тодішні учні далеко не завжди відповідали уявленням про “шляхетне” товариство.
Рівненська гімназія, яка розпочала свою роботу в 1839 році, була другим на всю Волинську губернію середнім навчальним закладом. Туди вступали хлопчики з усього краю, адже лише після такого навчального закладу можна було розраховувати на отримання вищої освіти. Замість семи належних років навчання, декотрі несумлінні учні затримувалися в гімназії надовго, неодноразово залишаючись на другій рік. Поступивши на навчання у 10-річному віці, горе-учні випускалися у 23-25 років. Нерідко в класах поруч з маленькими хлопчиками за партами сиділи вусаті дядьки.
“Загальна учнівська тюрма”
На період навчання немісцеві гімназисти мешкали в спеціально винайнятих гімназією будинках, у так званих загальних учнівських квартирах, урочисте відкриття яких відбулося першого серпня 1840 року. Через надміру жорсткий нагляд за учнями невдовзі на стінах будинків з’явилися листівки з написами “Загальна учнівська тюрма”. І справді, розпорядок дня скидався радше на тюремний режим. Підйом о 5-й ранку, загальна молитва, чай, повторення уроків. О 9-й розпочиналися заняття в гімназії. Після ранішніх уроків одна година призначалася для відпочинку. О 12-й – обід, з 12.30 − підготовка уроків. О 13.30 починалися післяобідні заняття, після яких знову була година для відпочинку. О 18.00 учні за дзвоником сідали за уроки під контролем наглядача або репетиторів і займалися до 20.00. Далі — вечеря, молитва і сон. Літньої пори після вечері можна було півгодини погуляти. За порядком стежили наглядачі. Гімназійний наглядач — це було живе жахіття усіх гімназистів. Їхнє всюдисуще око пильнувало хлопців і вдень, і вночі.
Виходити з квартири без дозволу директора було заборонено. Для цього на квартирах постійно робили переклички. Листування учнів проходило також через директора. Відвідувати учнів родичі могли лише в присутності наглядачів. Гімназійне керівництво намагалося унеможливити спілкування тих, хто утримувався в пансіоні, з учнями, які жили вдома. Власне обмежували будь-яке спілкування зі сторонніми особами.
Доволі безцеремонно поводилася адміністрація й з учнями, які мешкали вдома. Вихователі могли несподівано увірватись до помешкання з вимогою показати столи, книги, папери учнів. Якщо виявлялося щось недозволене, наприклад, книги не з шкільної бібліотеки, їх конфісковували.
Побут учнів
На квартирах учні за плату забезпечувалися харчуванням, прислугою, репетиторами з числа успішних гімназистів. В оплату за проживання входило опалення і освітлення квартир, прання білизни. Ці послуги надавали підприємці за контрактом, які за менші кошти могли забезпечити кращі послуги. Вони привозили воду своїми кіньми; поставляли для кухонь меблі, мідний та глиняний посуд, кухарів та прислугу. На 10 учнів на квартирах мусив бути один лакей, на всю квартиру − ще один старший лакей, він же і буфетник, один гардеробник, один сторож на 25 учнів. Для кожної квартири також призначався один екзекутор — чиновник, який відав господарськими справами і наглядав за порядком.
Однак, умови в будинках для учнів не відповідали елементарним вимогам. В одному з них, де мешкали 102 учня, кімнати були такі тісні, що ліжка стояли впритул одне до одного. Бракувало меблів.
Не було кімнати для занять, через що учні готували завдання, сидячи на ліжках. Займалися при свічках, і часто взимку через їх нестачу зробити це було неможливо. Були навіть визначені норми використання свічок. У перші й останні місяці навчання на трьох учнів на два дні видавали одну п’ятерикову (90-грамову) свічку.
“Буфет” від тітки Сури
У загальних учнівських квартирах на сніданок завжди подавали чай з молоком та білим хлібом. Обід складався з чотирьох страв. Наприклад, суп, штука м’яса, печеня та легоміна (жоден із сучасних тлумачних словників не дає пояснення цього слова; водночас, легуміна означає ласощі; тому, що то було, сказати складно, – прим. авт.), або − борщ, соус, печеня та легоміна. У свята і вихідні − печеня з телятини, птиці чи з поросят; полядвиця або баранина. На підвечірок діти їли хліб з маслом або зі свіжим сиром, повидлом, молоко. На вечерю − зрази і кашу. На кожного учня належало не менше півтора фунта (біля 800 грамів!) яловичини на день.
У найдорожчих квартирах, окрім меншої кількості мешканців і комфортніших умов проживання, вранці і ввечері учні додатково мали чай, а на обід і вечерю − на одну страву більше, ніж інші квартиранти.
На перервах же в гімназії, як згадував колишній учень гімназії Володимир Короленко в “Історії мого сучасника”, учні могли підкріпитися в імпровізованому буфеті, який виглядав так: “… на ганку гімназії сиділа єврейка Сура і інші продавці пиріжків, ковбас і яблук”, які гімназисти завжди охоче купували.
Чоботи і форму знімали тільки наніч
Невід’ємною ознакою приналежності юнака до навчального закладу був його форменний одяг.
У ньому учні були практично увесь час, окрім сну. Якщо під час перевірки вихователі виявляли учнів у “партикулярних платтях” (сюртуках, фраках), то про це доповідали директорові гімназії, а одяг забирали і передавали батькам учнів. Суворо заборонялось до сну знімати чоботи, й бідні хлопці мусили пріти у важкому вуличному взутті. Навіть на канікулах, виходячи в громадські місця, учні повинні були носити форму. Шкільним одягом гімназистів забезпечували батьки. Але в гімназії завжди була певна кількість бідних юнаків, яких утримували гімназія або благодійники. В архівних документах залишився опис комплекту одягу одного з таких учнів, якому на початок року було закуплено 4 сорочки, 4 пари спідніх, 4 “утіральника” (рушника), 4 великі носові хустки, сюртук і панталони темно-зеленого сукна, кашкет, дві краватки, 3 пари чобіт, двоє літніх панталон. А ще — ваксу і щітки. Виділено гроші кравцеві за латання одягу, на папір, пір’я, олівці, цирульнику за стрижку та баню.
Білизну гімназистів прали наймані люди, яким учні платили по 3 рублі щомісяця. Від одного учня в місяць за ці кошти прали не більше 22-х одиниць одягу. Від учнів вимагали бути чисто вдягнутими, застібнутими на всі гудзики, підстриженими і поголеними і щоб не носили вусів.
Людмила ЛЕОНОВА
За матеріалами Державного архіву Рівненської області
Продовження — про покарання та бешкети гімназистів — у другій частині публікації.
Джерело: РівнеРетроРитм
