Хворий геній Мирослав Ягода

0
385
Мирослав Ягода

Мирослав Ягода (1957-2018) — найцікавіший художник львівського андеграунду. А також алкоголік, шизофренік, поет і драматург. «Художник — блазень в ковпаку, — говорив Ягода. — Половина в білому, половина в чорному».

Більша частина життя Мирослава Ягоди проходила у його майстерні у центрі Львова та навколо неї. Майстерня у підвалі на вулиці Тершаківці, 6, складалася з двох кімнат. У першій кімнаті були диван, стіл і полиці з книгами. У другу кімнату, де малював, Ягода майже нікого не пускав. У майстерні завжди було накурено, а в деякі періоди бігали десятки щурів, які частково стали домашніми.

Майстерню відвідувало багато гостей: письменники Вальтер Мосман, Петро Вайль, Борис Акунін, американіст Марек Вільчинський, історик літератури Станіслав Росєк, діячі української культури Роман Віктюк, Віктор Неборак, Влодко Кауфман.

Мирослав Ягода
Мирослав Ягода

Хоча час від часу Мирослав Ягода виїздив за кордон. Зокрема, в 2001 році перебував в австрійському Граці як стипендіат програми Cultural City Network; казав при цьому: «Я тут є прив’язаний, я українець. Завжди».

Майстерня Мирослава Ягоди

«Не дивлячись на славу, Ягода не полишає свого способу життя, — писав культуролог Тарас Возняк, друг Ягоди і один із найбільших поціновувачів його творчості. — Ба більше, в своїй майстерні-лабіринті стає подібним на Мінотавра — жахливого напівбика-напівлюдину, люте страховисько з людським тулубом і бичачою головою. В останні роки життя його шия стає насправді бичою. Даються взнаки нелюдські умови життя у львівському підземеллі, постійні простуди, брак уваги до свого здоров’я. Він не може її повернути, тому розвертається всім тулубом. Надбрівні дуги, струпи на носі та щоках ще більше підкреслюють його подібність до цього міфічного героя. Він любить страшити. Іноді з лукавинкою. А іноді й насправді. Про те, що йдеться про гру, зраджують тільки добрі очі».

Мирослав Якович Ягода народився 23 серпня 1957 року у селищі Гірник Львівської області. Його матері Вірі Петрівні зараз 84 роки. У них були дуже близькі стосунки; вона дарувала сину вишиті сорочки і прибирала майстерню. Ледь не кожні вихідні приїздила в гості, привозила продукти і навіть давала гроші.

Мирослав Ягода з мамою
Мирослав Ягода з мамою

«Любив дуже козаків малювати малим, — читаємо спогади Віри Петрівни. — Такі козаки то були! Коні! Зберігає його зошити, альбоми… Не хотіла, щоб він був художником».

У 1986 році Ягода закінчив Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова (зараз Українська академія друкарства) у Львові. Тарас Возняк згадує той період і знайомство з Ягодою в одному зі своїх текстів: «Тоді редакція журналу „Ї” знаходилася у майстерні на Чекістів, 18, яка формально належала львівському графіку Ігорю Подольчаку, однак була нашою спільною, бо він мав іншу. Туди і прийшов Ягода: дуже приємний, з доброю посмішкою та очима денді; у білих парусинових штанях, блискуче білій сорочці та яскравому червоному светрі. Після розмови ми з Мирославом попрямували до дому. Попри те, що Мирослав виглядав як денді, він не забув кинути натяк на свою шизофренію. Я це сприйняв як модний аксесуар».

Графіка Ягоди
Графіка Ягоди
Графіка Ягоди
Графіка Ягоди
Графіка Ягоди
Графіка Ягоди
Графіка Ягоди
Графіка Ягоди

Насправді Ягода тричі лежав у Львівській обласній клінічній психіатричній лікарні на вулиці Кульпарківській: «Мене просто здавали в дурку. А Кульпарківська порівняно з армією — це така тюрма. Коли тебе колють і ти не знаєш, чи живеш. Інсулінова блокада, галоперидол і таке подібне».

Ексцентрична поведінка створила Ягоді яскравий і неоднозначний образ. Друзі згадують, що він любив чіплятися до перехожих, верещати на всю вулицю, лізти з п’яними поцілунками. Одягався то дуже елегантно (піджак, краватка), то в режимі повного бомжа. Частково цим епатажем Миролав приховував свою делікатну натуру; але загалом він справді просто не міг контролювати всі ті потойбічні сили, що вирували у ньому.

Графіка Ягоди
Графіка Ягоди

Графіка Ягоди

Графіка ЯгодиГрафіка Ягоди

Графіка ЯгодиГрафіка Ягоди

Графіка ЯгодиВ ранніх роботах Ягоди багато танатичних мотивів: чорне тло, черепи, кістки, мертві поїдають мертвих. З часом попустило. Художниця і кураторка Антоніна Денисюк якось побачила в його майстерні червону картину і дуже зраділа; знайомий психіатр підтвердив її здогад: Ягода відвернувся від смерті і знову захотів жити.

Своєрідним порятунком для нього стало захоплення трансценденталізмом. В руках Ягоди з’явилися книги Канта, Ніцше і християнських філософів. Він навіть почав колекціонувати розп’яття. Друзі радо приносили йому нові експонати. Через деякий час хрестами була завалена вся квартира.

У 2000 році український режисер, автор сценаріїв, фотохудожник Олександр Дірдовський зняв стрічку «Інакші», присвячену душевнохворим людям; і, зокрема, художникам. У цьому фільм можна побачити, як Ягода, обіймаючись з деревом, читає власний вірш.

Мирослав Ягода був не тільки живописцем, але й поетом та драматургом. Своїм коштом він видав чотири поетичні збірки: «Черепослов» (2002), «Дистанція Нуль» (2006), «Сяймо» (2008), «Паралельні світи» (2011). Його твори переклали німецькою, польською, угорською мовами. У 2002 році у львівський театр «Небо» поставив п’єсу Ягоди «Ніщо» (у 2000 році вона вийшла друком в альманаху «Королівський сад» з творами львівських літераторів; альманах був оформлений графікою Ягоди).

«Художник розмовляє з мольбертом. І жінка — ніби примара чи натурщиця, хто його знає, — розповідав сам автор про зміст п’єси. — Стишитися до рослини. Там нема того надриву, який виявляється у повсякденності. Це внутрішній надрив, він переходить межу від крику до мовчання. Якщо одним реченням переказати зміст, йдеться про вмирання Бога».

Живопис Ягоди
Живопис Ягоди
Живопис Ягоди
Живопис Ягоди
Живопис Ягоди
Живопис Ягоди
Живопис Ягоди
Живопис Ягоди

Ця ж п’єса була поставлена угорською мовою в Закарпатському обласному угорському драматичному театрі у Берегові режисером Атіллою Віднянським. З цим режисером Ягода працював над п’єсою «Дзяди» Адама Міцкевича і над п’єсою «Зимова казка» за мотивами творів Вільяма Шекспіра, поставленій у Національному театрі в Будапешті. У другій половині 1990-х — на початку 2000-х також проходять виставки Ягоди — у Польщі, Угорщині, Австрії.

Живопис Ягоди
Живопис Ягоди
Живопис Ягоди
Живопис Ягоди
Живопис Ягоди
Живопис Ягоди
Живопис Ягоди
Живопис Ягоди

І протягом усього життя Мирослав Ягода малює; мистецтвознавці визначають 1980-90-ті роки як революційний період у його творчості. Саме тоді були створені картини «Соняшники Ван Гога треба показувати разом з його вухом», «Дочка ночі» та інші.

Митець любив великі формати, часто його картини досягають двох метрів у ширину. Часто Ягода знімав твори з підрамників і на старих своїх картинах малював нові. Полотна у майстерні лежали згорнутими у сувої.

Мирослав Ягода

На щастя, не всі картини поїли щури, бо Ягода завів собі пса — таксу Рекса, відомого також як «крутий пацан» і «дитя підземелля». Рекс покусав усіх відвідувачів майстерні. Пес не любив запаху алкоголю і, коли Ягода пив, то страшенно гавкав. Ягода його заспокоював: «Синочку, татуньо п’ють останню». Рекс помер у віці 13 років; митець стверджував, що пса отруїли. Через кілька місяців помер і сам Ягода.

На наше прохання розповісти що-небудь про Мирослава Ягоду, український художник німецького походження Влодко Кауфман написав повноцінний вірш:

Cильний художник
з тяжкою гнітючою енергією
мав багато шанувальників
і дуже мало друзів
не кожен міг довго витримати
перебування в його майстерні
з хворою аурою
добрий привітний чоловік
своєю надмірною любов’ю міг задусити
понад усе його цікавила творчість
Він виплекав свій світ шанував і захищав його
це постійна напруга
тримав алкоголь
за безцінь міг продати роботу
або виміняти на пляшку
людям які йому подобались
або рідкісним друзям — просто дарував
багато хто часто користувався його скрутою
й висмикував у Нього класні твори
за твори не дбав
в майстерні можна було знайти живопис в рулоні
розкрутити його — й вся фарба з полотна
обсипалась на підлогу
або знайти десь під шафою напівзогнилий рулон
жив як хіпі — сьогоднішнім днем
ДОБРИЙ І ТЯЖКИЙ ХУДОЖНИК — ЯГОДА
Post/Поступ, 1992
Post/Поступ, 1992
Поет, перекладач і учасник «Бу-Ба-Бу» Віктор Неборак теж поділився з нами думками про Ягоду: «Мирослав був дуже доброю і товариською людиною. У нас були смуги спілкування. Колись до Львова привезли реліквію „Хустка Вероніки”, ходили дивитися на неї з Ягодою і його мамою, з якою він був дуже близький. У мене вдома висіло кілька його картин. Своєрідний художник, духовидець. Не реальних людей, а духів малював. Ягода був психічно хворий. Хвороба творила його як художника».
Мирослав Ягода

МИРОСЛАВ ЯГОДА

ТРІЙЦЯ ВАРВАРІВ
(маніфест)

З народного досвідчення — «вилізти на ряску»

З власного досвідчення — «якого хліба тобі дитино — насущного»

Знак + А = А ?

Художник повинен поставити знак запитання, щоби віднайти себе і пройти до історії.

Він — як людина-катапульта вибирає вісь прагнення, тобто подорожує поза простором, як оса, яка вибирає собі ціль, кидаючись на ворога, що порушив її спокій. Хтось вибирає басейн, хтось дерево, а хтось може камінь. Пустеля трьох починається від лінії — край образу, що гнеться, ніби лук, з якого треба вистрілити в крапку і осягнути універсум. Блакитна крапка в кінці тунелю. Створіння власного контексту в історії, то вибір медитаційного варвара, який є злочинець в естетиці знищення або творення. Просіває його решето історії, він же буде падати дощем на ваші голови. Художник є звабником дівочих ліній і фарб; вирушає в незвичайні подорожі надчутливості — до кінця периферійного нейтрону почуттів.

Вперед — без зупинки-запізно!

Завжди в нас є щось з дерева.

Забудеш кінець початку.

Все нетривале стане тривалим.

Нуль стане правдою чисел.

Від Я до Я. Все випарується,

А = А! Я + GOD = А!

Починаючи від деструкції, тобто від цегляної стіни, художник веде до затиснутого п’ястуку і то є Гармонія. Все треба порівнювати: малювання картини, то танець шамана перед нею. То оргія фарб і гра світла з шаленою енергією, яка виходить поза картину.

Вийти поза картину, за її рамки —то зробити крок в Універсум. Пензлі сховані в голові. Зблиск картини щораз більше поглинає поза свідомість, як пожива для підсвідомого Я. В картині — в студію — сповнюється багато вимірність через внутрішньопредметне діяння.

Художник — блазень в ковпаку, половина в білому, половина в чорному — його сповідь в молодості приводить до аскетичності, як до Гори. Гіпнотизер гріха, людина яка після сповіді, тобто після акту творення, вичерпується як остаточний крок в Ніщо, який має досвід переможної поразки, створивши шедевр.

Чи можна проникнути з своїм золотим яйцем до нутра таємниці, тягнути цілий код живих і мертвих? Чорна дзюра втягує в себе все, що її оточує.

Релігія — гігієна.

Політика є накинута.

Незнана мова — то свідома мова.

Не вимовлена мова — то мова смерті та одкровення.

Малювання картини — то як кохання під час автомобільної аварії. Мистецтво — це є рецепторний люфт.

В стародавніх часах казали, що правдивим є (прекрасне — реальне), яке описувалось словом — Декорум, всі звірі і ціле діло існуюче і жодному людському праву не підлягаюче, тільки від Царя Небесного!!!

Я є маленька краплина в взаємопов’язаному світі. Мій ангел падає в Небо. Глибина вимірює висоту, невимовне. Зброя художника скерована до нутра — епіцентру Космосу. Ніщо дивиться наскрізь картини і збоку займається твоєю космічною здобиччю, як видіннями. Тим, що виходить поза горизонт, тим, який зайшов до забороненої кімнати в палаці — людина знаюча Ніщо.

Львів — місто-пивниця, в якому відбувається карнавальна забава зв’язана з багатьма стихіями, де варвар сидить в кріслі як Орфей і споглядає на свою гру — хвору уяву де щурі вигризли в його тілі дзюри. Орфей в забаві баче світ мертвих, але в ритм його музики і співу не всі вийдуть з спраги і з ядра Землі. Хочу намалювати стогін Землі — і то є правда!!

Яка тривалість неіснування ?!

Не бути — як це є?!

Через хребет — до рум’янців. Чи по галереї будуть ходити вовки і дивитись на народжену з піни і на Оголеного? Пошанований дає тобі код — з вузликів Землі — до вузлика Землі. Між ними сніг. Обдарувати своєю присутністю прийдешніх як в відбитку, в якому восковий портрет споглядає з ехом. Чи не трісне нитка життя: Чи затримаєш свою пам’ять в портреті соняшника, який відмірює час, керуючи безмежністю, на шляху або на надгробку існування чужих тіл?

Ті, які приходять з вогню не дозволять тобі ввійти в гру, тільки ти бавишся як тобі ввійти в гру, тільки ти бавишся, як та акула чи вовк в лісове братство. Хочу намалювати стогін Землі. Змучений. Лютий. З скреготом зубів, Трійця варварів дійте до триєдності.

Тлін падає на прах. Мистецтво — то кохати в собі і далекому ближньому Творця. Але найбільше мистецтво — то мистецтво виживання. О, мій Боже!!!

Зображення надані Львівською національною галереєю мистецтв імені Возницького.

КАТЕРИНА ЛЕБЕДЄВА

Джерело: https://amnesia.in.ua/

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.