Узгір’я Цитаделі на південь від Академічної вулиці охоплює три гори – гору Вроновських («Турецькі шанці» або Шембека), Калічу гору та Познанську. Гора Шембека є найвищою, що опадає стрімко до вулиці Коперника і має досить багату історію.
Кілька століть тому гора Вроновських справляла неабияке враження – могутнє узгір’я височіло над болотистою рівниною, а біля її стін проходила польова дорога, що називалась Сокільницьким шляхом. З глибокого яру на місці сучасної вулиці Ф. Колесси витікав струмок, що своїми водами утворював став перед сквером бібліотеки ім. Стефаника. Легенди про гору сягали ще передхристиянських часів: правдивість їх підтверджували “величезні кам’яні плити, укладені одна до одної не хаотично, а людськими руками на вершині гори, численні знахідки перепалених людських кісток, урн і бронзових декорацій”. Як подібні перекази, так і кам’янистий ґрунт сприяли тому, що гора довгий час залишалася незаселеною.
Відомо, що на початку XV ст. господарями цих теренів стала родина Гольдбергів, засновників Кульпаркова (Goldberghof), пізніше володів ними Ганс Вайс, від якого вони перейшли до Мацея Мікулки. Його спадкоємці близько 1535 р. продали свої володіння місту. В часи, коли узгір’я і навколишні терени належали місту, біля Сокільницького шляху виникають поселення, найбільшим з яких була вулиця звана Кровищем (platea cerdonum abias Krwisko), що було пов’язано з трагічними подіями однієї з численних облог Львова. Пізніше, у XVII столітті під узгір’ям з’являються монастирі: на заході – костел і шпиталь Св. Лазаря, на сході – костел кармеліток, на півночі – домініканок. Сама гора забудовується дворами львівського патриціату. Саме тут був двір поета і історика Бартоломея Зіморовича, а двір інших патриціїв, Шембеків, і надав назву горі.
Під час облоги за часів повстання Б. Хмельницького в 1648 році козаки копали тут місця для своїх батарей, 1655 року під командуванням Бутурліна на горі відбувалося поглиблення попередніх козацьких становиськ, однак обійшлось тоді без обстрілів. Гора Вроновських мала досить гарний панорамний вигляд. Відомо, що після відходу Хмельницького, сам Ян Казимир II у цих місцях проводив час реабілітації після важкої хвороби.
Інша назва – “Турецькі шанці”, пов’язана з облогою Львова у 1672 році. Тоді тут були встановлені чотири важкі гармати, з яких турки і їх союзники – козаки Дорошенка, молдавани, трансильванці обстрілювали місто. Приватні доми як описував Зіморович були з землею зрівняні, а інші спалені.
Після відбудови околиці, на місці дерев’яного костела кармеліток у 1677 році вбудують кам’яний, на місці міщанських домів – кам’яні двори шляхти. Серед останніх був і збудований у 1767 р. палацик новогрудської чесникової Маріанни Вільчинської, що знаходився на місці теперішнього будинку №11 по вул. Колесси. Від неї палац перейшов до Ігнація Чосновського, а у 1791 р. той продав його, як і навколишні землі, Станіславу з Воронова, Вроновському.
У маєтку Станіслава Вроновського, була садиба. Вроновський, радник львівського шляхетського суду, був пристрасним меценатом, колекціонером, бібліофілом (його бібліотека налічувала 30 000 томів). Також він був запальним театралом, і коли у Львові існував тільки німецький театр, безкоштовно надав свій палац для аматорських вистав польського театру (відбулися у 1804–1807 pp.). Радник Вроновський помер 3 грудня 1839 p., у віці 105 років. “Львів втратив у ньому одного зі своїх патріархів, ніби живу хроніку подій останнього століття, чоловіка освіченого і любителя наук і красних мистецтв, докази чому дав, нагромадивши за ціле життя велику збірку книжок і картин, мінералів, монет і тому подібних предметів, значну частину котрих ще за життя переказав громадським закладам”, – писала у його некролозі “Gazeta Lwowska”.
Маєток успадкувала дочка, Юзефа, графиня Гумецька, і з її ім’ям пов’язана дальша доля узгір’я. Руїни костелу кармеліток біля гори викупив граф М. Оссолінський для перебудови на науковий заклад свого імені. Схили гори Вроновських, з “рондлем” (залишками турецьких шанців) на вершині були одним з улюблених місць прогулянок львів’ян, а окрасою гори був величезний старий каштан, що ріс на горі, і виставлений під ним різьблений у камені торс чоловіка, який знайшли під час земляних робіт на схилах узгір’я. В останньому дослідники вбачали ідола з поганських часів. Та недовго судилося горі Вроновських бути місцем відпочинку для львів’ян. Військові оцінили стратегічне положення узгір’я, і довгі роки чинили тиск на власницю, графиню Гумецьку з метою примусити її до продажу свого маєтку, адже їй належав як і палац з парком, так і ділянки на горі. Землі в результаті були вилучені, але не оплачені. Гумецька померла в 1872 році в бідності та нестатках, а в її некролозі австрійський уряд написав брехню про те, що вона була «щедрою жертводавицею земель під Цитадель»…
З 1850 до 1856 рр. велося будівництво цитаделі, так почали забуватися давні назви – гора Шембека, гора Вроновських, Турецькі Шанці; уже тепер приватна місцевість частіше називається Цитаделлю. Хоча фортифікаційних споруд теж могло б не бути – перед Першою світовою війною міська адміністрація мала намір їх розібрати та облаштувати міський парк – задум на щастя так і не було втілено.
Тетяна ЖЕРНОВА
Джерела:
- Павло ҐранкІн “Галицька брама”, 1998, листопад, № 11(47). – С. 12.
- http://www.lviv4you.com/
Прошу уважніше підбирати ілюстрації. Середньовічна облога – це на 1672 р.
З вашого речення не зрозуміла що не так.