Гайвеї, трунки та леґуміни, або враження середньовічних туристів про Львів

0
753
Панорама Львова, 1775
Панорама Львова, 1775

Сьогодні хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова із публікацією відомого українського архітектора, графіка та мистецтвознавця Володимира Січинського “Чужинці про Львів”. Працю, у якій йдеться про враження мандрівників, котрі подорожували Галичиною та залишили про це свої нотатки, було надруковано у Ювілейному Збірнику “Наш Львів. 1252-1952” (Ню Йорк, 1953. Видавництво “Червона Калина”. Оригінальність тексту збережена). 

"Наш Львів. Ювілейний збірник 1252-1952"
“Наш Львів. Ювілейний збірник 1252-1952”

Чужинці про Львів

Loading...

Описи подорожей, мемуари, записки та реляції чужинців, які торкаються міста Львова, назагал не численні. Дотого ще переважно короткі, уривчасті або надто загальні, що подають лише моментальні враження, сумарні образи, без докладніших описів і систематичних реєстрацій. Це явище можемо пояснити тою обставиною, що в старі часи, Львів займав важливий вузол великих шляхів, які лучили Наддністровя і Наддніпровя з середньою Европою і Північ з Півднем. Ніхто з чужинців, а особливо подорожники, не затримувався у Львові на довший час. А ще Львів, і взагалі подільські і галицькі українці, славилися, як добрі візники. «Фурманка» все була на поготові і так гості, не втрачаючи часу, мандрували тодішніми «гайвеями» далі, маючи при дорогах численні коршми і заїзди з неменше численними «трунками» і «леґумінами». Їхалося вигідно, швидко і приємно.

Володимир Січинський
Володимир Січинський

Не будемо торкатися найстарших хронікарських відомостей і загалом сухих історичних оглядів, а згадаємо описи й записки тих чужинців, які на власні очі бачили Львів та особисто пізнали їх мешканців. Такі відомості, хоч і короткі, і фраґментарні, нерідко дуже інтересні і навіть несподівані для нас, що подають стан міста в правдивому світлі – характер краєвиду, памяток архітектури і мистецтва, побут і звичаї, характер, вигляд і вдачу горожан і взагалі цілого стилю життя західньої «столиці».

Жільбер де Лануа
Жільбер де Лануа (Джерело: Вікіпедія)

Найдавніші відомості збереглися про подорож відомого мандрівника по цілій Европі і близькому Сході Жільбера де Лянуа (1386-1462), що був послом Франції, Англії і Бурґундії. У своїх споминах «Vouages et Ambassadess», описує подорож 1421 року, коли він переїздив через Західню Україну, Волинь, Галичину, Поділля, Бесарабію, Малу Тартарію (Степову Україну) і Крим. З Польщі Лянуа їхав через місто «Sadowen (Судова Вишня) на Руси» до «Lombourg на Руси» (Lemberg, Львів). «Там мені дали панове міщани того міста (Львова) дуже великий обід і кусень шовку». Таку саму гостинність зустрів подорожник і в інших містах на Руси, як Белз, Луцьк, Кремянець та інші. Особливо хвалять прийняття й дарунки, які дістав від рутенських князів і рутенських лицарів (старшин), особливо від Ghedigold-а, капітана Pluy на Поділлі (с.т. Пилява – місце одного з найбільших перемог гетьмана Богдана Хмельницького).

Альберто Кампензе
Альберто Кампензе (Дежерело: Вікіпедія)

До початку ХVІ стол. відноситься Реляція Альберта Кампензе до Папи Климентія VІІ, в справі претенсії Моковії до земель, що лежать поміж Бористеном (Дніпром), Меотидою (Озівським морем) і Танаїсом (Озів), а які складали Державу Русь (Stato de Rossi). ДО земель Росів-Русинів (Rossi) зачисляє Реляція Київ і Львів (Citta Leopolina) аж до Сарматських гір (Татри).

Блез де Віженер. XVI ст. Зображення з Вікіпедії
Блез де Віженер. XVI ст. Зображення з Вікіпедії

Відомий французький подорожник і дослідник Блез де Віженер в своїй книжці: «La Description du Royaume de Pologne» (Париж 1573), чимало місця уділяє Західній Україні і Правобережжю, які називає «Штатами польського  королівства». Каже, що головним містом «Червоної Руси» є Львів, а також Люблин. Червона Русь, пише він, є частиною цілої Руси і займає місце поміж Сарматськими горами по ріку Дністер до Малої Польщі (Краківщини) і ріки Буга. «Ця країна дуже добра, дуже плодюча, добре заселена і була б ще більше залюднена, якби не набіги татар». Про нарід на Поділлі і каже, що він той самий, як на Волині і Галичині, а «їх мова, побут і звичаї майже тотожні з такими на Червоній Руси, Волині і Литві».

В обширних Записках посла німецького цісаря Рудольфа ІІ до козаків – Еріха Лясоти (1550-1616), коли посол переїздив через Львів в 1594 році, записано: «Львів – столиця Червоної Руси. В місті є єпископська катедра, воєвідство, кастелянія (залога фортеці) і староство; має два замки: один у місті, інший поза містом на високій горі, звідки відкривається вигляд на декілька миль. В цьому місті багата торгівля: її ведуть переважно вірмени, які тут поселилися і мають прекрасну церкву, де і провадять богослуження за звичаями свого обряду».

Мешканці Львова XVI столітя: Жінки, патрицій, вчений, міщанин.
Мешканці Львова XVI столітя: Жінки, патрицій, вчений, міщанин.

З кінцем ХVІ ст. приходить більше зацікавлення Львовом, у західньо-европейській картографії, вузлом більших шляхів та своїми укріпленнями. Найкраща ґравюра міста Львова, як велика панорама, уміщена у величезному виданні Ґ. Брауна і Ф. Гоґенберґа «Civitates Orbis Terrarum», (VІ том коло 1617 року). Подібна, тільки зменшена ґравюра, відома також у виданні Cellarii «Regni Poloniae» 1659 р.

Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618
Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618

Особливе значення має подорож відомого мандрівника У. Вердума, який був у Польщі, Галичині і Поділлі в роках 1670-1672, а який переводить порівняння польського й українського народу. Хоч Вердум більше пише про побут, звичаї та одяг селянства, все таки звертає увагу і на місто Львів, яке називає «Руським Львовом». У цього автора читаємо: «Найбільше ласкавости в словах і жестах знайдеш на Руси, спеціяльно в жінок, до чого спричиняється також русинська мова, вимова котрої не така тверда, як польська. Тому кажуть, що у Львові живуть такі гарні, делікатні й спокусливі невісти, як зрештою ніде на цілій земній кулі. Зустрів там я сам порядну жінку, котра, коли я щось хотів у неї купити, вміла мені сказати чемний комплімент у латинській мові і вміла висловитися в дуже підлесливих висловах”.

Описує він досить докладно український одяг і, вихвалюючи його естетичний вигляд, каже, що «польські селяни не є так гарно одягнені, мало одначе різниці між міщанською та тією людністю».

Цей голос про Львів не є одиноким. Дещо подібно писав також данський посол Юль Юст, переїжджаючи через Львів в 1711 році, з Придністровя шляхом через Винницю, Бар, Зіньків, Ярмолицю і Тернопіль. Данський посол записує про Львів: «Місто оточене високим валом, а внутрішній бік зміцнений невеликою старовинною стіною з вежами (оборонні мури). Старе місто гарніше всіх інших міст подібного розміру. Тут багато гарних палат і майже всі доми пятиповерхові, з невеликими колонами з цілих кубічних каменів (квадрів) та прикрашені прекрасними різьбами; вікна мають залізні ставні (віконниці) і ґрати. Врешті, війна зруйнувала важніших горожан і деякі будинки були знищені… Мужчини у Львові носять польський одяг, жінки – французький. Загалом у місцевих жінок непомітно нічого польського (!). У Львові є замок; стоїть він на високій горі, що перевищує найвищі шпилі храмів, оточений мурами і вежами та може обстрілювати всі міські вулиці».

К. Недблович (Недбалович) Облога Львова козаками і татарами у 1648 році
Казімєж Анджей Нєдбалович. Облога Львова козаками і татарами у 1648 році

Наш огляд важніших подорожників, що були у Львові, не вичерпується повищим матеріялом. Певно, що упродовж ХVІІІ століття було їх ще немало, тільки цей матеріял ще не зібраноі не опрацьовано. Свідчить про це також картографія і ґравюра, що представляє наш Львів, як важливий осередок торговельних шляхів. З цих ґравюр міста Львова згадаємо працю К. Нєдбаловича 1703 р., що виображає обогу міста українськими військами гетьмана Б. Хмельницького 1648 р.; далі ґравюри Львова таких авторів, як Johann Christophor, Haffner, Prixner 1768 р. (Бібліотека Павліковських у Львові) та інші ґравюри ХVІІІ ст. в Історичному музею м. Львова. З українських ґраверів, відома ґравюра Львова Івана Филиповича з половини ХVІІІ століття.

Панорама Львова Пернера, 1772 р.
Панорама Львова Пернера, 1772 р.

Девятнадцяте століття незвичайно багате на подорожників, що відвідували Львів. Були це переважно німці, що описували свою подорож доволі сухо й нецікаво. З німецькою докладністю описували вони, які відвідали уряди австрійської монархії, де і скільки видали гроша, як їм спалося і що їли. Натомість менше звертали увагу на особливості краєвиду, вигляд міста, памятки архітектури й мистецтва. «Не помічали» національного складу, звичаїв, вдачі та інших особливостей населення. Не схоплювали стилю життя і характеру галицької столиці.

Йоганн Коль (Johann Georg Kohl)
Йоганн Коль (Johann Georg Kohl)

Вийняток становить знаменитий твір відомого мандрівника, вченого антрополога Йогана Ґеорґа Коля «Die Ukraine. Kleinrussland», виданий в Дрездені в 1841 р. Прибувши до Львова вечором 19 жовтня 1838 р., автор пише: «Все було дуже ясно ілюміноване; високі доми були освітлені знизу вгору, з вулиць мерехтіли здалеку довгі ряди ліхтарень, і з усіх гір навколо палахкотіли численні світла зблизька та здалеку, але це була звичайна, буденна, вечірня ілюмінація. У великі празники при святочній ілюмінації  мусить бути вид міста з цих гір величавий… Від непамятних днів ми не бачили чогось такого гарного та наше серце забилося, повне втіхи, коли ми вїхали в брами великого міста». Далі Коль пише, що в кітловині «наче квочка в гнізді», розсілося велике, бо стотисячне місто. Просторі площі, гарні проходи, бульвари та великі сади. Місто багате в храми, церковні великі вежі та великі будинки”.

К.Ауер. Львівська ратуша, 1846-1847 рр.
К.Ауер. Львівська ратуша, 1846-1847 рр.

Подобалася мандрівникові  і нова львівська ратуша. Про Ринок каже: «Липський і дрезденський Ринок вже безліч разів малювали, але львівський ні, а втім це була б багато цікавіша картина. Каварень, цукорень, і винарень не бракує. Львів має більші і елеґантніші каварні ніж Дрезден або інші німецькі міста тієї величини. На вулицях Львова великий рух”. За описом Коля тодішній Львів мав німецьку політуру з урядовцями в 1/3 німцями, німецьким театром  та інше.

Про поляків Коль писав: «Вже Шульце завважив, що поляки дуже криклива нація, і що він у ніодному передпокою королівської залі не чув так багато шуму та сварні, як у польському. Поляки говорять багато та голосно, а прості люди не говорять ніколи, лише кричать».

Каєтан Вінцент Кєлісінський. Львів, 1830-і, офорт
Каєтан Вінцент Кєлісінський. Львів, 1830-і, офорт

Про українців Коль говорив найбільше, одначе переважно про селянство. Тому, що ці розділи значно поширили б нашу тему, вкажемо лише на деякі місця з писань Коля. Ознайомившись з Галичиною, автор пише, що там живе нарід «так посвоячений з малоросами, козаками й українцями, як баварці з саксонцями. Їх мова, очевидно, значно різниться від великоруської. Зате подільські та київські українці розуміються з галицькими, як брати. На перший погляд ока вони виглядають на понурих і замкнених. Грабунок і душегубство серед них дуже рідкі, а табулі австрійських кримінальних установ виказують, що на українському сході монархії такі рідкі, як у протилежному кінці монархії, на італійському заході – такі часті. Як усі українці, так і галицькі – чистіші від поляків. Зате поляки більш запопадливі та старанні».

Вказуючи на великі і рухливі шляхи, що перетинаються у Львові та служать для товарообміну поміж сусідніми державами і країнами, відмічає, що комунікація була у руках українців. «Котиться цими дорогам, сюди й туди всякий крам між двома могутніми монархіями і, головно, між головними містами: Віднем, Одесою, Львовом, Прагою, Краковом, Києвом і Москвою». Візниками були головно українці. «Бреслав, Познань, Варшава, Київ, Будапешт – ось граничні пункти великого кола, що в ньому порушується галицький українець, знаменитий візник» – каже Й. Ґ. Коль.

Карел Владислав Зап
Карел Владислав Зап (Джерело: Вікіпедія)

Не менше інтересний опис подорожі по Галичині і зокрема Львова чеського письменника Карла Владислава Запа «Cesty a prochazky po Halicke zemi», Praha 1844. Його відомості дають прецікавий матеріял до українського побуту, звичаїв, вдачі, мови й мистецтва; зокрема Зап, так само як і Коль, говорить про комунікацію і знаменитого українського візника, торгівлю і соціяльні відносини. Відноситься це до останніх років 3-го десятиліття минулого століття (ХІХ ст. – прим. ред.). Про місто Львів чеський письменник говорить наворотами в кількох місцях своєї обємистої книги. Оглядаючи Львів з Замкової гори, передовсім відмічає храм св. Юра – «це найкраща оздоба міста». Згадує і фабрики, а поміж ними тютюнову у Львові, де робітниками були здебільша українці.

Одне з перших відомих графічних зображень Собору Святого Юра, опубліковане у 1835 р. («Lwowianin czyli zbior potrzebnych i uzytecznych wiadomosci. Wydawany przez Ludwika Zielinskiego». — Львів, 1835. — T. 12. — С. 103)
Одне з перших відомих графічних зображень Собору Святого Юра, опубліковане у 1835 р. («Lwowianin czyli zbior potrzebnych i uzytecznych wiadomosci. Wydawany przez Ludwika Zielinskiego». — Львів, 1835. — T. 12. — С. 103)

«У Львові по русинські говорять мало, а інтеліґенти-русини говорять по польськи. Так само в родинах священиків розмовляли поміж собою, особливо в приявності чужих, по польськи. Одначе коли зайшла мова про чеську літературу, почали всі говорити по українськи”. По селах автор «пересвідчився, що тутешній русинський говір з уст русинських дівчат – звучить дуже гарно, а що лише поляки своїми насмішками, а ще більше своїми наклепами завели його в таке пониження… А тепер нема нічого дивного, що та мова, якою написані найстаріші літературні памятки цієї країни, втікла під стріху бідного селянства». «Наш чоловік (с.т.чех) в руському краю, навчиться говорити по руському значно ліпше, ніж по польськи тому, що русинська мова (розуміється малоруська) вимагає значно менше ломання язика і шепелявлення (ніж польська мова) і вислів (вимова) її приємніший».

Літографія Карла Ауера “Губернаторські вали” (1837-1838)
Літографія Карла Ауера “Губернаторські вали” (1837-1838)

Особливо захоплюється Зап народніми звичаями на Різдво, піснями, думами, будівництвом, церковною обрядовістю, відмічає також українські школи та примітивне виховання молоді. Наприкінці своїх спогадів К.В.Зап, торкаючись звичаїв і взагалі українців, подає такий факт. Їхавши зі Львова до Перемишля, дав візникові-українцеві 2 ґроші на снідання. Той – каже автор – за один ґрош купив горілки, до того дав собі «з власних засобів» хліб, а другий ґрош віддав старому жебракові, що стояв перед коршмою.

А візник – молодий хлопець додав:
– Як я старого діда не забуду, то мене Бог не забуде!
«В сю хвилину стало мені перед ним (візником) встидно…»

Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.