В Українських Карпатах є чимало мальовничих місць, які варто відвідати. Серед них урочище Гаджина (Ґаджіна або Ґаджина) на південних схилах гори Шпиці (1863 м) на масиві Чорногора. Сьогодні воно розташоване у межах Карпатського національного природного парку (тепер – Верховинський р-н Івано-Франківської обл.). В урочищі Гаджина знаходяться водоспади, високогірні озерця (Веснянки, Чугайстрів, Гаджинка та ін.). Унікальний ландшафт, гора Шпиці, оперезана скельними виступами заввишки 20–50 м, червонокнижні рослини та багато інших цікавинок, надають цій місцевості особливої енергетики.
Ця місцина приваблювала українських мандрівників дуже і дуже давно. Неодноразово там бували члени різних руханково-спортивних товариств Львова. Одна з таких мандрівок описана професором українського тіловиховання Степаном Гайдучком. Публікація з’явилася друком 5 серпня 1932 р. у львівському часописі «Діло». Публікую із збереженням мови та правопису оригіналу.
Степан Гайдучок
На Ґаджіну
Нам воно й по нутру було. Ціле передполудне імлисте, навіть дощик став крапати. Зате легко прийшлося брати перший верх. А на верху навіть вітрець обвіяв.
На саме полудне розійшлися мряки і стало нас шестеро на якійсь Псарівці чи Псюрці на відпочинок. Це над кітлом Бистриця і Дземброні. А перед нами спровола стали виростати та зближуватися майже всі верхи Чорногори. Заблестіли платами вічного снігу, зазеленіли зереном, роспогодилися зарвами, усміхнулася в сонці Говірля й Гомул став привітніший.
Довгенько вони нас чарували, а там уже нам треба було до них.
Колували ми вигідно темним лісом понад котел. Залопотав дужими крилами орел, перешіптувалися у своїх вершках смереки; усувом кинулося кільканацять їх у низ, аби по модерному покінчити з собою, а доріжка вела нас за собою аж на Марішевську.
А була година 6. вечора.
Чи в тій стаї ночуємо, чи йдемо на Ґаджіну?
Голосуйте – додаю.
Почули міць у серці й ногах і переголосували за Ґаджіною. Забули, що “вівчєр” на запит сказав: Не будете!
Звертаємо біля хреста на Гомул, щоб діпнятися до Шпиць. Поволи підходимо, минаємо окопи. Он там у долі фабрична олійку з косодеревини. Її в 1927 р. змело з лиця гір. Терен цілими загонами викошений, немов овес на долах. Сонце десь пропало за Говірлею. Ботеї овець видзвонюють дрібненько на добраніч і спішаться до стай.
До верха не так то близько. Нам-жеж таки треба бути там. За пізно завертати. Ми вже понад платом снігу в кітлі, а тріанґля ще не видко. Вірю, що кленуть своє голосування, але підганяю. Журливими дітьми жалуються струмочки, які переходимо. Їм так далеко в низ, а мати земля виганяє їх в ніч. На мягкий килим мохів сідає відпочивати роса, а ми все вище і вище. Таки діпнялися. Станули на хвилину, звернули ся на захід і заніміли.
У прориві між темними обрисами Петроса й Говірлі западало сонце. Кинуло в-останнє великанським снопом проміння по мряках у кітлі Прута. Повезлося воно по ній золотом, охрою, рожевим серпанком. Там-же шафіром занялося і на Марішевській згасло. До смерти незабутий захід сонця.
Як нам не спішно, то всеж спинюємося над військовими гробами. І хрести пооблітали, і напису вже й не відчитаєш. І згадується мимоволі:
“За горами гори хмарами повиті,
Засіяні горем, кровію политі…”
Годіж! Всеж таки краща смерть на верхах, як на печі. Від неї не втечеш.
А нам зовсім темніє. Кидаємо зором на Шпиці, що западають у сон і стають темніти суцільно.
Короткими, прикрими закосами спішимо в низ. Зискати на часі – це моє горяче бажання. Нічого не помагає. Заки останні зійшли, вже добре стемнілося.
Злорадно згадую демократичне голосування, але обовязок довести до стаї таки на мені тяжить. Веду і таки вводжу всіх у дерен. Кордуба орієнтується, завертаємо. Глуша дерену проковтує всі проклони нашого сеніора. Він до того в непідкованих черевиках, не зважаючи на пораду. Витягаємо ліхтарки, освічуємо дорогу. На гейкання відзивається собака. За нею загійкав бовгар (пастух від рогатої худоби). Дорога від таких проклонів вирівнується, але наперед нас все треба перескакувати з каменя на камінь і переходити потічки.
Нагло освічуємо якісь червоні квіти під ногами.
– От маєте rhododendron – завважує наш сеніор. А ці прегарні квітки лиш рідко можна стрінути.
Так і опинюємося коло стайки. Варять кулешу і бараболю.
– А деж стая, що тут була? – питаю. Памятаю з перед трьох літ порядну стаю, а це лиш піддаша.
– Пів кільометра нижче…
– Ну, то ведіть нас!
Слово по слові й ми себе пізнаємо. Цеж той сам [Іван] Бесащук, що тому три роки також нас приймав.
Врадувались ми оба, як рідні. Повів нас у порожну стаю, розпалив огонь, а цей всіх звеселив.
Держав я дижур перший. Дехто ще крізь сон докінчував літанію проклонів, шукав за матерацом, вкінці розтягнувся на цілу довжінь і вудився до сходу сонця.
Місяць вабив мене зі стаї.
Облив своїм сріблом усі зарви, таємничо шукав чогось по темнім жерепі, сипав сріблом по шипотах потічків, блукав по задуманих Шпицях.
Ранком на добридень задзвонили всі зуби з зимна, топасами зазеленіли ребра, голосніше розговорилися струмочки.
Приніс [Іван] Бесащук молоко й ми засіли на Ґаджіні на цілий день і ще одну ніч.
Трійкою пішли ми попід самі Шпиці. Подивляли їхній гострий вистріл, чудувалися закаменілому подорожному, що до молитви клякнув під вершком, наткнулись на зовсім свіжий обрив і доріжками поміж жереп, поміж рожеві килими цвіту гістівника, вернулись у стаю.
І в час вернулись. Небавком посипало дощем, а п. Леся пішла за дозволом батька пошукати снігу й нема її. Нас це всіх затурбувало. В час розпалили ми ватру і загріли чай. Перемокла вернулась. Добре, що не запала мряка.
Другого дня вже в четвертій годині ранку рушили ми на верх, любувалися Шпицями з гори, знайшли на них подобу галицького Льва і звернулися в напрямі Говірлі.
Джерело: Гайдучок С. На Ґаджіну // Діло. – Львів, 1932. – 5 серпня. – Чис. 171 (13119). – С. 3.
Степан Гайдучок (13.03.1890 р., село Підтемне Пустомитівського р-ну Львівської обл. – 16.03.1976 р., місто Львів) – професор тіловиховання, журналіст, громадський та культурно-просвітній діяч, вояк Галицької армії; активний діяч, практик і теоретик гімнастично-спортивного руху, один з організаторів і активних діячів руханкових і спортивних товариств («Український спортовий кружок» в Академічній гімназії у Львові, «Сокіл-Батько», «Україна», «Пласт», «Карпатський лещетарський клуб», «Український спортовий союз», «Український студентський спортовий клуб», СК «Сагайдачний» у Філії Академічної гімназії у Львові та ін.), збирач документів і укладач фотоархіву українського гімнастично-спортивного руху, учень і послідовник професора Івана Боберського.
Андрій СОВА
історик
Джерела і література:
- Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
- Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
- Сова А. Степан Гайдучок – творець та літописець історії українського гімнастично-спортового руху. URL: http://photo-lviv.in.ua/stepan-hajduchok-tvorets-ta-litopysets-istoriji-ukrajinskoho-himnastychno-sportovoho-ruhu/ (дата звернення:03.2018).
- Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512 с.
- Сова А. Де можна відпочити після карантину в Карпатах, або опис Степаном Гайдучком мандрівки Чорногорою // https://photo-lviv.in.ua/de-mozhna-vidpochyty-pislia-karantynu-v-karpatakh-abo-opys-stepanom-hayduchkom-mandrivky-chornohoroiu/ (дата звернення: 29.05.2020).
За надані світлини висловлюю щиру подяку Роберту Еріку.
Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com
