30 жовтня 1882 у селі Романівка сучасного Теребовлянського району Тернопільської області народився художник Михайло Бойчук. Він був старшим сином у селянській родині.
Ще дитиною любив малювати, але більшість часу забирали домашні клопоти. У 1890-х сім’я жила в селі на Тернопільщині й мала велике господарство. Хлопець пас корови і вівці.
“Хотів поучитися. Шукав церковних малярів, які б мені усе показали. Та не міг найти. У 12 років я зрозумів, що як не допоможу собі чимсь сам, то зостануся навік хліборобом. Упав на думку сільський учитель, який мене більш розумів. Він намислив оголосити в часописах, що є такий хлопець, здібний до малярства або до вирізування на дереві”, – розповідав він громадському діячеві Євгену Бачинському.
Замітку в сільській газеті помічає художник Юліан Панькевич зі Львова. Забирає Михайла до міста. Влаштовує прибирати майстерні “Товариства для розвою руської штуки”. Хлопець отримує за це по 7 гульденів на місяць. Цих грошей ледь вистачає на харчування та одяг. Михайло Грушевський замовляє у нього ікони. Вибиває у Науковому товаристві ім. Шевченка 50 гульденів стипендії для Бойчука.
Художник їде вчитися до Кракова. Там зустрічається з митрополитом Андреєм Шептицьким. Він відправляє Бойчука до Мюнхенської академії мистецтв. Потім підтримує, коли митець їде до Парижу.
Там Михайло зустрічається з модерністами Пабло Пікассо та Андре Дереном. Засновує свою школу. Створені разом з учнями полотна показують на виставці “Відродження візантійського мистецтва”.
Через два роки Бойчук повертається додому. Працює у Національному музеї Шептицького. Відчищає та консервує цінні ікони XV–XVI століть. Береться за розпис каплиці Петра Скарги. Займається вчителюванням. Створює школу “бойчукістів”. Стає одним із засновників Асоціації революційного мистецтва України. Виконує 20 портретів кооперативних і державних діячів на повний зріст для Київського кооперативного інституту, розписує Селянський санаторій в Одесі.
В 1936 році НКВС звинувачує Михайла Бойчука в “буржуазному націоналізмі й фашизмі”. Формальна підстава — поїздка до Німеччини, Франції та Італії. На допитах він визнає, що контактував з іноземними агентами. 13 липня 1937 року його розстріляли разом із учнями Іваном Падалкою та Василем Седлярем у Києві. Фрески заштукатурюють.
Наталка СТУДНЯ
Джерело: Gazeta.ua
