Уперше письменниця Ольга Кобилянська ступила на львівську бруківку вересневого ранку 1889 року. Вона приїхала з Чернівців, аби побачитися з львівськими літераторами, насамперед Іваном Франком. Майбутні класики ще не були особисто знайомі, але певні відносини між ними вже склалися, і вельми непрості.
Коли буковинка надіслала до львівського альманаху «Перший вінок» оповідання «Вона вийшла заміж», редактор видання Іван Франко відмовився його надрукувати. Ольга Кобилянська образилася, проте згодом визнала справедливість франкових зауважень і переробила твір.
Сам Іван Франко з цього приводу зазначив: «Перше її оповідання я признав не вартим друку з-за його солодкуватого-сетиментального стилю, проте я ані на хвилину від першої появи Кобилянської на полі нашої літератури не сумнівався про її талант».
І ось письменниця у Львові. «Була в редакції «Діла», пізнала Романчука, Белея і інших, — писала вона до батьків. — Із Франком зустрічі не вийшло — його тоді… запроторили у в’язницю».
Познайомились вони лише через десять років, на святкуванні 25-річчя літературної діяльності Франка. «Я поїхала в неділю поспішним потягом і була на ювілеї Франка, — писала вона в одному з листів. — Ювіляр з’явився скромний і в поведінці, і в одежі. Промови були гарні і живі, а він найкраще говорив і найліпше мені сподобався. Хоча тоді письменник був на вершині своєї творчості, ювілей пройшов тихо. Народу забороняли читати його твори, що призивали розірвати ланцюги неволі».
Програма цього візиту Кобилянської була насиченою. «Зраня ходили до «Бесіди» на нараду, щоб зав’язати «Видавничу спілку», — читаємо у тому ж листі. — Радили, радили, але що остаточно з тої ради вийшло, то бігме, що не скажу вам. Ввечері було представлення «Наталки» з прологом Франка, скорочене поліцією, відтак співи, котрі мене дуже одушевляли. Ві второк перед полуднем «Академія».
Говорив науково Грушевський, живо і пориваюче — Стоцький, по-школярськи Колесса і дуже красно Кобринська. Потім була «святочна вечеря». Люди одушевлялися часто і без причини, врешті всі були задоволені. На другий вечір були-сьмо на якійсь науковій секції, на другу днину знов в кнайпі, а в п’ятницю я мала вже всього досить і поїхала…»
А ще під час цього візиту нарешті відбулася особиста зустріч двох титанів слова: «Я кілька днів гостила в домі Франка. Ми говорили довго і про різні справи. Натякав Франко і на нашу інтелігенцію, що йому не раз колоди ставила в його стремлінні широко розгорнуги роботу для піднесення нашого темного і бідного народу. Він терпів разом з народом, жив сам у нестатках, проте працював безупинно, незважаючи на підірване здоров’я… Внаслідок цього візиту я зрозуміла, що він глибоко нещасливий: хворий не тільки фізично, але й морально. Його творча сила, його прагнення були сковані, як і весь його народ».
А якої думки про гостю був Франко? «Серед українських письменниць вона не мє суперниць в жанрі роману і новели, а її роман «Земля», крім літературної та мовної вартості, матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього важкого лихоліття. Це визначне явище в українській новітній літературі».
Підсумовуючи враження від відвідин нашого міста, О. Кобилянська написала: «Селі би всі були задоволені як я — було б добре. Те, що я була у Львові, видиться мені тепер як сон…»
Георгій МАЦЕНКО
Джерело: Маценко Г. Славетні гості Львова. Львів: Апоріорі, 2010
