У наші часи піротехнічними шоу нікого не здивуєш, це вже стало традицією 2000-х років. За часів СРСР у розпорядженні любителів феєрверків були мізерні засоби у вигляді ядучих «димовушок» з підпаленої кіноплівки, саморобних футбольних «ракет» і гільз, наповнених сіркою з накришених сірників. А салюти на честь радянських свят з випущеними з гармат сигнальними кольоровими ракетами в жодне порівняння не йдуть не лише з шоу Герта Гоффа на святкуванні 750-річчя Львова, а навіть з пересічними феєрверками китайського виробництва на честь дня народження власника торгівельної ятки на Сихові.
Однак традиції феєрверків у Львові дуже давні, твердить польський дослідник Францішек Яворський.
Протягом усього XVIII століття штучні різнокольорові вогні, потужні феєрверки з будь-якої святкової нагоди часто спалахували навколо храмів і магнатських палаців Львова, викликаючи бурю радісних зойків. Вони були публічною розрадою марноти щоденного життя усіх соціальних верств і символом престижу сильних світу цього.
Величні салюти добре вписувалися у смаки людей XVIII століття, перфектно відповідали бароковій душі сучасників помпезних храмів і громадських будівель, давали жадану ілюзію і таке характерне для мистецтва бароко відчуття оптичного обману. З огляду культурно-мистецького, феєрія піротехнічних шоу у ті часи без перебільшення стояла на одному рівні з бароковими фресками і скульптурами храмів, бо так само малювала на небосхилі, як на склепіннях костелів, розбуялий рух ангелів і святих. У штучних вогнях, як і на зображеннях славетних митців-малярів, вірні бачили прийдешні картини чарівних небес.
У таких сприятливих умовах розвитку піротехніка стала не лише складовою культури бароко, обов’язковим пунктом програми кожної церковної і світської урочистості, а й мистецтвом, наукою і професією у найповажнішому, університетському значенні цього слова. У львівській Єзуїтській академії в першій половині XVIII століття піротехніка була предметом наукових лекцій і досліджень, і професор математики Фаустин Ґродзіцький виголошував з кафедри лекції з дисципліни «святкова піротехніка» на рівні з іншими дисциплінами, як-от військова піротехніка, військова архітектура, тактика, перспектива. 1747 року у Львові видано наукову працю з теорії святкової піротехніки з усім арсеналом найдокладніших розрахунків і формул. Професор Ґродзіцький наголошував, що не варто застосовувати феєрверки у випадку смерті, похорону, поразки та інших сумних подій, але здебільшого лише в часі уродин і коронації короля, заручин магнатів, військової перемоги, коронації образів. Кардинальною засадою піротехніки було застосування найрізноманітніших видів вогню, аби око глядачів не зазнало пересичення і втоми.
На «піротехнічному театрі» розігрувалися видовища з допомогою «ракет», наповнених мішаниною селітри, сірки, вугілля, дрібної металевої стружки і невеличкої порції пороху, яка в кульмінаційний момент спричиняла урочистий гуркіт. Окрім вогняних ракет, застосовували також інші піротехнічні хитромудрощі: «зірочки», «млинки», «гарматки», «фонтани», «світлові кулі». Все це у потрібний момент вистрілювало у певній послідовності і в найрізноманітніших комбінаціях, перетворюючись на ефектні «дерева», «фонтани», «вогняні написи», «палаючі склепіння» і «тріумфальні арки».
Грандіозний феєрверк побачили львів’яни 1750 року з нагоди коронації образу Матері Божої в Домініканському соборі. На величавій конструкції заввишки п’ятнадцять метрів зі зображенням Богородиці і львівського гербового лева у короні, який тримав три пагорби з зіркою (знак Папи Римського Сикста V), палали цифри року коронації. Сяяли герби Потоцьких, Мнішків, Замойських в різних кольорах, герби ордену Домініканців, Одровонжів, святого Яцка, герб львівського конвенту. З усіх гербів вистрілювали ракети. Постійно палали шість пірамід, вилітали в повітря шість вогняних фонтанів, дванадцять гармат із зірочками, з них вилітали сяючі герби Пілява, Єліта, Одровонж, далі сотні ракет із зірками, десятки ракет із гербами, з літерами короля Августа Третього, шість ракет, з яких вилітали палаючі силуети ангеликів.
У річницю цієї коронації в піротехнічному шоу вже брала участь вся розквартирована у Львові коронна артилерія зі своїми гарматами. Піротехнічним театром для грандіозного феєрверку вибрали місце під Високим Замком між костелами Бенедиктинок і Реформатів, а першу ракету, яка запустила в рух гігантську махину свята, за костелом Домініканів власноручно запалив львівський архієпископ Іґнаци Вижицький. Ця махина була збудована на кшталт тріумфальної арки в «різних, дивовижно гарних кольорах, з колонами, пірамідами, вазами, квітами та іншими архітектонічними штуками». В перспективі тріумфальної арки світилося ім’я Марія, яке коронувало герб графів Потоцьких. Сучасники згадували, що потужний вир палаючих зірок, фонтанів, дивовижних дерев створював різнокольорову вогненну стіну, яка освітлювала усе місто і навіть передмістя. Вогняна феєрія тривала півтори години.
Головним спонсором дійства був магнат граф Францішек Потоцький, пристрасний шанувальник штучних вогнів, на які не шкодував величезних сум грошей. Видаючи свою доньку заміж за Брюля, Потоцький запросив з Варшави найславетнішого на той час піротехнічного режисера і влаштував у Христинополі (теперішній Червоноград) такий феєрверк, про який ще довго згадували сучасники.
Від кінця XVIII століття львів’яни особливо полюбляли яскраві ілюмінації. 1784 року з нагоди інавгурації нового університету у місті відбувалися театралізовані вистави, а ввечері подію відзначали гучними залпами, ілюмінацією та урочистим бенкетом у губернатора.
Часи барокової помпезності, що виявлялися у пристрасті до вогняних шоу, протривали до кінця XVIII — початку XIX століття. На картині Герстенберґа 1807 року ми бачимо грандіозний феєрверк в Єзуїтському саду, за яким оспостерігало чимало вельможних осіб. 1855 року цісар Франц Йосиф І, попиваючи каву, спостерігав з тераси ресторану на Високому Замку за феєрверком, влаштованим львів’янами на його честь, а в грудні 1853 року на вулиці Карла Людвіга (тепер початок проспекту Свободи) влаштували феєрверк та факельні походи львів’ян на честь ерцгерцога Карла Людвіга.
Францішек Яворський констатує, що в його часи (кінець XIX — початок X X століття) піротехнічні шоу втратили популярність через дорожнечу цієї забави і небажання «пускати з димом гроші», і робить висновок, що «старольвівська пристрасть оглядати штучні вогні за будь-якої веселої події, пристрасть, якою ми ділилися з усією Європою, безповоротно канула у минуле». Та ніщо у світі не зникає назавжди, і через сто років після Яворського феєрверки у Львові не менш популярні, аніж у період розквіту цього мистецтва у часи бароко.
Ілько ЛЕМКО
Джерело:
- Лемко, Ілько. Цікавинки з історії Львова : іст. нариси / Ілько Лемко. – Львів : Апріорі, 2011. – 126 с.: іл.
